Тарасу Коновалову – 22 роки. Впродовж п'яти років, на волонтерських засадах, він організовує та проводить екскурсії в маєтку Грохольських-Терещенків, що в Червоному на Житомирщині. Перші екскурсії маєтком Тарас почав проводити в 2018 році. Про маєток, який вплинув на вибір професії, про суди стосовно палацу, про екскурсійну роботу та реставрацію пам'ятки архітектури Тарас розповів в інтерв'ю Суспільному.
Як війна вплинула на кількість охочих побачити палац?
Зараз не на часі жалітися на те, що проблема, немає екскурсій, люди не подорожують. Перш за все потрібна перемога ЗСУ і встановлення миру в Україні, а потім все воно буде.
Ви вже п'ять років проводите екскурсії. Чи була у Вас ідея підрахувати ту кількість екскурсій, яку Ви за цей час провели?
Звичайно. В мене є книга відгуків та пропозицій. За книгою відгуків та пропозицій, у 2021 році я провів 836 екскурсій. В 2020 році – близько 500 екскурсій. За 2019 рік було до 50 екскурсій. Я дуже розраховував, що у 2022 році буде ще більше, але Путіну захотілося повоювати.
Розкажіть про початок. Вас зараз знають, до вас звертаються, а тоді, в 2018 році, як все відбувалося?
В Googleкарті існувала локація – палац Терещенків. Я, до речі, вже підкорегував, написав: палац Грохольських-Терещенків, підтвердив право на компанію. І, відповідно, зараз в мене кращий зв'язок із туристами. Там вказаний мій номер телефону, мої дані. До того ж туристи пишуть публікації, пишуть, що відвідали палац, що є туристичний гід, який проводить екскурсії, вказують мої контактні дані і так мені пишуть. А раніше людина приїхала, зайшла, подивилася – було все досить примітивно.
Ви народилися і зараз живете в Червоному. Коли з'явилося серйозне бажання досліджувати історію маєтку Грохольських-Терещенків?
Я часто бачив цю будівлю, я тут проходив. Ми з хлопцями тут грали в доганялки, хованки. Я спочатку дивився: будівля та й будівля. Гарна будівля. А потім подумав, а чому б не дослідити її історію. Я почав питати в місцевих жителів. Була тут така жіночка, яка знала історію маєтку. Мені казали, звернися до неї, розпитай. Вона мені все і розповіла, адже її батько був директором училища, яке розміщувалося в радянський час у маєтку. Пізніше, в років 12, я почав читати публікації, статті в газетах, в книжках, дізнаватися, хто такі Терещенки. Але що цікаво, спочатку всі говорили про Терещенків, про Грохольських ніхто не говорив, це вже я потім дослідив, що це маєток ще й Грохольських. З 2015 року я зацікавився історією і в мене виникла ідея, а чому б мені не вступити на історичний факультет. В 2017 році я закінчив школу і вступив на історичний факультет. Зараз, закінчивши університет, я аналізую, а чи не цей маєток прищепив мені любов до історії. І так, саме ця будівля допомогла мені визначитися з вибором професії.
Тарасе, за час Вашого життя в Червоному, становлення, як змінювався маєток? Враховуючи, який стан у нього зараз, яким він був, яким він став?
З роками стан маєтку не стає кращим, в якійсь мірі стає гіршим, а в якійсь мірі не змінюється. Є догляд за маєтком, тут облаштований монастир. Тут немає мародерства, це великий плюс, і тут немає прохідного двору.
Чи можна було уникнути його занепаду, руйнування?
Звичайно. Відповідь проста. Коли тут було училище, навчальний заклад, який закрився в середині 90-х років, то найпростішим рішенням на той час було дати Міністерству освіти наказ: законсервувати будівлю і встановити охорону. Але цього не зробили. Місцеві жителі розповідають, всі конкретно бачили, як освітяни, які звідси виїжджали, випилювали метал, станки, обладнання, апаратуру, меблі. Тож якби тоді був той наказ, то зараз було б все добре. Але, на жаль.
Зараз стосовно маєтку відбуваються судові справи. Є бажання повернути його у власність громади, у власність держави. Зараз він перебуває у власності церкви. Чи знаєте Ви, який стан справ у цьому напрямку?
Я в ці справи особливо не втручаюся. Я туристам відразу кажу, що я – нейтральна сторона. Вони судяться – хай судяться, а потім побачимо, що воно буде. Але можу сказати одне, поки тривають суди, а справа триває з 2018 року, якщо я не помиляюся, поки тривають ці суди, в будівлю ніхто не вкладає гроші. Тобто держава не вкладає, бо це не їхнє, церква не вкладає, бо це завтра буде не їхнє і спонсори не заходять, бо маєток зараз під судами. З 2018 року нічого абсолютно не робиться, тому що невідомо, що буде далі, а будівля руйнується.
Ви створили громадську організацію "Червоне туристичне". Що це Вам дало в напрямку збереження та певної консервації будівлі маєтку?
Насамперед ми популяризуємо маєток. Окрім маєтку, я завжди згадую селище Червоне, історію селища, першу згадку, перших засновників. Ми стараємося мінімальними зусиллями врятувати, законсервувати найпроблемніші частини маєтку. Був такий момент, де два на два метри взагалі не було покрівлі на даху. Просто дерев'яні дошки, які обтікали водою і все це руйнувалося. Ми повністю зашили цей дефект. Проблема була з водостоками, по краях даху не було ринв. В більшій частині маєтку ми ринви зробили. Так, є нові дефекти, тому що дах старий, його робили в 60-х роках. Де ми залатали, воно тримається, але з'являютьcя нові дефекти, проблем дуже багато.
Цього року, після повномасштабного вторгнення росіян, приїздив до Червоного нащадок Грохольських – Генріх Грохольський. Це вже вдруге він приїздив, наскільки мені відомо, з Ваших дописів. Розкажіть про цю зустріч.
Так, пан Генріх Грохольський – дуже приємна людина, він приїздив. Ми провели теплу зустріч, я його завів в місцевий музей. Тетяна Андрійчук провела пану Генріху екскурсію по музею. Приїздив наш місцевий голова, вони поспілкувалися. Потім в монастирі нагодували пана Генріха Грохольського.
Що сказав Генріх Грохольський, побачивши стан маєтку? Чи було в нього якесь певне розчарування, як він відреагував?
Коли пан Грохольський вперше побачив маєток, він подякував за те, що ми його зберегли. Просто на даний момент великої кількості маєтків Грохольських просто не існує. Тобто, якщо взяти палац Терещенків в Денишах, там є дві стіни і шматок вежі, все одно є якась згадка. А в родини Грохольських багато маєтків просто вже не існує і це проблема. І він, приїздивши сюди, розуміє, що колись його пращури збудували цю будівлю і вона зараз існує.
Що для Вас особисто Ваше хобі?
Насамперед це волонтерство. Адже в мене є основна робота, я працюю вчителем історії та правознавства в сусідньому селі Крилівка. Я поєдную. Для мене і одна робота, й інша є важливими. Я бачу великі перспективи тут в туризмі. На даний момент, в період російської агресії, людей цікавить туризм, як розрядка. Це не так поширено в період війни, але допомагає людям забутися про проблеми, хоча б на один день викинути війну з голови і надихнутися архітектурою.
Знаю, що Ви ще створили для туристів можливість залишити частинку маєтку з собою на згадку
Це екосумки з зображенням маєтку, будуть ще чашки з зображенням маєтку та з фірмовим логотипом громадської організації "Червоне туристичне". Також у нас є сувенірні магніти, які продає підприємець в магазині поруч, та листівки з зображенням маєтку.
Як людина, яка опікується маєтком, який кінцевий результат Ви бачите?
Основна мета, яку я ставлю перед собою, це законсервувати найпроблемніші моменти, щоб маєток дотягнув до реставрації.
Чи уявляли Ви собі той день, коли маєток після реставрації?
В мене буває таке, що я просто заплющую очі і бачу, як відбувається ця реставрація, як тут стоять крани, які на дах доставляють будівельні матеріали, я уявляю, як тут стоять вікна, під дерево зроблені. Дуже хочу порятунку цієї пам'ятки архітектури.
Що відомо
- Дитяча цікавість переросла у хобі – Тарас Коновалов проводить екскурсії в маєтку Грохольських-Терещенків на Житомирщині.
Читайте також
- "За благодійні концерти ми привезли 5-6 тонн гуманітарної допомоги", – народні артисти України Назарій і Дмитро Яремчуки.
- "Підготовка, яку я мав, допомогла мені вижити", – десантник, житомирський пластун Ігор Макарчук.
- "Поки війна – з війська нікуди не піду", – Сергій Куропятник, боєць однієї з частин Житомирщини, оператор Суспільного.
Більше інтерв'ю на YouTube-каналі Суспільного Житомир:
- "Бійці попросили мене не кидати їх", – житомирська волонтерка Юлія Толмачова.
- Ми знали, що буде війна, і готувалися – керівниця волонтерського штабу житомирського ПЛАСТу Катерина Лозинська.
- "Це треба було зробити" – міський голова Новограда-Волинського про повернення місту історичної назви.
- "Найважливіше в поїздках на фронт – бачити очі наших військових" – волонтерка Тетяна Гарилюк.
- "Ми не мали ні грошей, ні транспорту, але розуміли, що треба допомагати" – волонтер Ігор Андрусенко.
- "З росіянами можна говорити лише мовою зброї", – шахіст із Житомира Артем Сачук, який воює у ЗСУ.
- «Повернуся, коли Маріуполь знову буде українським», – лікар-хірург з Маріуполя Олег Шевченко.
- "Завдяки донорству я познайомився з дружиною" – рекордсмен Житомирщини зі здачі крові Сергій Ващенко.
- "Новини, які змушують сміятись", – житомирянин Ігор Харькін про те, що надихнуло на створення пабліку "Регіоналіті".
Читайте головні новини Житомирщини у нашому Telegram, Instagram та Viber