Жителька селища Гранітного на Житомирщині Тетяна Прохорова під час повномасштабного вторгнення пошила понад три тисячі виробів білизни для поранених військових. Шити вона навчилася ще в дитинстві — любов до цієї справи перейняла від мами. Зараз жінка використовує своє вміння для допомоги військовим.
Суспільному Тетяна розповіла, що після навчання у Коростенському професійному училищі працювала в ательє у Малині, а згодом мала інші роботи. Найдовше, за її словами, працювала у місцевому дитсадку. Втім, шиття залишалося її улюбленою справою.
«Це моє. Від мами щось передалося мені таке. Людям щось підшию, щось зашию. Кому замок вставити, кому щось підрубити. Сумки шию з джинсової тканини, жодна не повторюється. Під час епідемії коронавірусу скільки масок нашила. Це моє життя. Не уявляю своє життя без шиття. Отак би так шила й шила», — розповіла Тетяна.
Після початку повномасштабного вторгнення жінка побачила у мережі Facebook оголошення місцевої волонтерки Наташі Тартасюк про пошук людей, які могли б шити білизну для військових. Каже, вирішила долучитися, бо мала необхідні навички.
«Це ж неважко. У мене вдома є своя швейна машинка, оверлокОверлок — це спеціалізована швейна машина, яка одночасно зрізає зайвий край тканини та обметує зріз нитками, щоб він не обсипався.. Лариса Мар'янова, волонтерка, надала зразок, розповіла, що хлопцям дуже потрібно. Плюс подивилася в інтернеті, як шити білизну для поранених. І почала шити. У день могла нашити від декількох до 50 штук білизни», — розповіла Тетяна.
Згодом вона познайомилася зі швачкою Галиною Гулак, яка також шила для військових і підказала, як працювати швидше. Матеріали, каже Тетяна, збирали через соціальні мережі — люди приносили тканину та речі, які можна було перешити. Роблять це і зараз.
«Мені для хлопців взагалі не важко. Ну чого ж не допомогти? Це ж не пальто пошити. А ще як хлопці дякують, то, звісно, дуже приємно», — розповідає жінка.
Окрім білизни, Тетяна може шити адаптивний одяг — наприклад, додавати шнурівки, які полегшують переодягання людям із пораненнями або медичними пристроями. Тетяна розповіла, що продовжуватиме шити, поки є така потреба. За словами жінки, підтримку отримує від місцевих жителів. Себе Тетяна волонтеркою не називає.
«Мене дуже підтримують місцеві жителі. І коштами, і тканиною — усім, чим треба. Я такий собі маленький волонтер. Більше допомагаю. Волонтерити — це велика відповідальність. Роблю, що можу, що виходить у мене найкраще. Пошила — занесла», — каже Тетяна.
Посилки з Малинської громади, за словами жінки, продовжують і зараз надходити на фронт і в госпіталі. Їх збирають місцеві волонтери.
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp | TikTo
