У замку Радомисль на Житомирщині розташований єдиний в Україні музей домашньої ікони під назвою "Душа України". У музеї розміщені більше 5 тисяч образів, які українці з різних областей використовували у домашньому вжитку. Засновниця музею — Ольга Богомолець, громадська діячка та заслужена лікарка України.
Про це Суспільному розповіла Світлана Ірійчук, екскурсоводка замку-музею Радомисль.
За словами Світлани Ірійчук, у музеї представлена особиста колекція Ольги Богомолець — більше 5 тисяч домашніх ікон. Один з перших образів, привезених до музею, це ікона Миколая Чудотворця, розповіла Світлана Ірійчук.
"Це ікона 19 століття. Вона — одна з перших ікон, з якої почалася така велика колекція, з якої потім було створено музей. Як розповідає сама Ольга Богомолець, в нашому музеї знаходяться ікони-сироти, які взагалі могли загинути, якби не опинилися у нашому музеї", — сказала екскурсоводка.
Світлана Ірійчук розповіла, що у музеї є зала українського бароко.Бароко — це напрям у європейському мистецтві та архітектурі XVII ст., який характеризується химерністю образів та напруженими динамічними сценами. Найбільшого поширення стиль українського "козацького" бароко набув у XVII-XVIII ст. Його виникнення на території України пов'язане з епохою визвольних війн, національним підйомом серед запорізького козацтва та пробудженням національної свідомості загалом. У центрі цієї зали розташована ікона 19 століття, яка зображає одразу три образи. За словами жінки, вважається, що це ікона, яку неможливо сфотографувати.
"Написана на тоненьких дощечках у 19 столітті. На ній новозавітна Трійця. Якщо дивитися з правого ракурсу — ви будете бачити Бога-отця. Зліва буде Ісус Христос, а по центру буде білий птах або голуб", — сказала Світлана Ірійчук.
Екскурсоводка говорила й про те, що за часів Радянського Союзу релігія переслідувалася і знищувалися всі її атрибути. Світлана Ірійчук показала один з експонатів — віконниці, які за часів СРСР переробили з ікони Ісуса Христа. Також в музеї представлена скриня для зерна, яка виконана вся із образів.
"Із ікон зробили скриню. А це ікона Ісуса Христа, яка побувала у вогні. Між комсомольцями йшли змагання, хто спалить більше ікон. Дочка, прийшовши додому, кинула цю ікону до печі, і коли дочка вийшла з дому, мати швиденько забрала ікону з печі і тривалий час зберігала. Потім уже онук цієї бабусі подарував ікону до нашої колекції", — розповіла Світлана Ірійчук.
В окремій залі музею зібрані ікони з різних регіонів України. На Полтавщині, за словами екскурсоводки, на іконах зображали блакитний фон, німби у святих золотаві або їх взагалі не було.
На іншій стіні зали знаходяться ікони, написані в Київській області під впливом майстрів Києво-Печерської лаври, сказала Світлана Ірійчук. Для цих ікон характерний темний фон та темні німби у святих, а на обличчях святих можна побачити посмішки.
"Є ікона, на якій Ісус Христос посміхається. В даному випадку невідомий майстер хотів показати, що весь світ тримається на посмішці Ісуса, на любові та доброзичливості. Є також ікони Полісся: це Житомирщина, частина Білорусії, це територія замку-музею Радомисль. На Поліссі завжди був темно-зелений фон, багато яскравих кольорів, і що було найбільш характерним — любили зображати природу. На іконах була пейзажність", — сказала екскурсоводка.
З її слів, на Сіверщині написання ікон було наближене до візантійських традицій — у святих видовжені тіла і бліді обличчя з рум'янцем. На іконах Чернігівщини переважно зображали портрети. Тло малювали червоним, а потім іншою фарбою. Для Чернігівщини також характерно зображення квітів та рослин на іконах.
За словами Світлани Ірійчук, одну зі стін експозиції займають ікони заходу України.
"На цих іконах була багатосюжетність. Любили зображати розп'яття Ісуса Христа. І завжди на заході Україні були такі цікаві очі у святих — на все обличчя, від краю до краю. А навпроти цих образів в залі, по центру — козацькі ковчежні ікони 17-18 століття. Брали дошку, в ній робили поглиблення, таку гарну ковчежну рамку або ковчег. І саме він захищав ікону від тертя, коли козаки брали такі ікони із собою у дорогу", — сказала Світлана Ірійчук.
В ході розмови вона розповіла, що на іконах, написаних у стилі бароко, майстри прописували усі дрібні деталі, які покривалися позолотою. Серед експонатів є ікони, написані на склі.
"Це ікона заходу України 19 століття. Така була цікава зворотня або дзеркальна техніка написання таких ікон. Завжди писали, по-перше, ікону зі зворотного боку скла. Спочатку лик святого, потім тіло, і лише вкінці решту ікони заповнювали фарбою. А ось знову ж таки, ікона написана на склі, але це вже Прикарпаття 20 століття. Такі яскраві, ніби вишиті. Складається враження, ніби святі у вишитих рушниках, хоча насправді написані на склі олійною фарбою", — розповіла жінка.
Екскурсоводка також показала ікони так звані "вдягнені" ікони. Зі слів Світлани Ірійчук, їх ще називали іконами середнього класу. Жінка показала образ 19 століття з Луганщини. З її слів, в ті часи не кожна людина могла дозволити собі купити дорогу барокову ікону. І тому людина середнього достатку спочатку у майстра замовляла лик святого, розповіла Світлана, а потім майстер одягав святого у вбрання зі шкіри, з тканини, прикрашав бусинками, німби були із фольги.
"Надзвичайно цікава ікона — Богородиця повитуха або помічниця при пологах. На цій іконі баба повитуха перерізала пуповину новонародженій дитині на самій іконі. Хоча церква цього не схвалювала, в народі це вважалось почесним. Таким чином дитина потрапляла під опіку Богородиці", — сказала Світлана Ірійчук.
Засновницею музею "Радомисль" є заслужена лікарка України Ольга Богомолець. Суспільному Ольга Богомолець розповіла, що до її колекції увійшли ікони, які викидали або продавали за низькою ціною.
"Першу ікону я витягнула з бруду. Вона лежала в калюжі. Це була просто дошка, на яку люди наступали, щоб не замочити ноги. Друга ікона — це ікона Святого Юстиніана. На барахолці мені її дав продавець, який її ховав під дитячими колготками. А я власне прийшла не по ікону, а по колготки, він мені сказав, що це святий Юстиніан і ця ікона допомагає на розум дітям", — сказала засновниця музею.
Ольга Богомолець розповіла, що придбала цю ікону та принесла її додому. А коли почала шукати інформацію про святого, не знайшла її ані в бібліотеці, ані в букіністів, ані в церкві. Власне з цього і почався мій пошук, моя подорож у світ домашньої ікони, сказала жінка.
"Були ікони вінчальні, весільні, мірні, ростові, коли дошка відрізалася у розмір дитини на момент народження. Всупереч радянському часу, всупереч тому, що все українське було меншовартісне, почалося моє занурення у світ нашої української етнічності, самобутності і ідентичності. Українська ікона дуже сильно відрізнялася від візантійської і російської, де суворі були святі, де панував страх божий. Українська ікона світилася любов'ю", — сказала Ольга Богомолець.
Засновниця музею розповіла, що після того, як кількість домашніх ікон у її колекції сягнула більше кількох тисяч, вона вирішила, що їх повинні бачити люди. Саме тоді вона побачила оголошення у газеті про продаж старого млина. Зі слів Ольги Богомолець, за п'ять років реставрації млин став замком, де розмістили колекцію ікон. А музей "Радомисль" та експозицію ікон відкрили 30 вересня 2011 року.
Раніше Суспільне розповідало про те, що у замку Радомисль на Житомирщині працює майстерня із виготовлення паперу за технологією ХVII століття. Майстерня працює в стінах папірні того ж часу. У своїй роботі майстер використовує приладдя, створене за кресленнями ХVII століття, які знайшли у бібліотеці Києво-Печерської лаври.
Підписуйтеся, читайте, дивіться новини Житомирщини на наших платформах тут:
Telegram | Instagram | Viber | Facebook | YouTube | WhatsApp | TikTok