Максим Скутельник – військовослужбовець із Бердянська Запорізької області. Чоловік служив у 501-му батальйоні морської піхоти. До полону РФ потрапив на початку квітня 2022 у Маріуполі. Протягом трьох років його утримували в різних колоніях Бєлгородської області. Повернути Максима вдалося 30 грудня 2024 року під час чергового обміну військовополонених. Вдома на нього чекали дружина та чотирирічний син.
Про службу, повернення з полону та плани на майбутнє Максим Скутельник розповів Суспільне.
Максим Скутельник долучився до 501-го батальйону морської піхоти у 2016 році. Відтоді майже постійно був на службі. Коли почалася повномасштабна війна, проходив службу в Донецькій області. Про те, що чоловік потрапив до неволі, Ілона дізналася від подруги:
"Мені зателефонувала подруга, її чоловік – побратим мого чоловіка, він також потрапив до полону. І вона сказала, що на російських Телеграм-каналах з’явилося відео, що 501-й батальйон морської піхоти потрапив до полону в Маріуполі. Чоловіка мого на відео не було, не було й в списках військовополонених, які викладала російська сторона".
Оскільки Бердянський район був в окупації, лишатися там стало небезпечно, тож Ілона з сином виїхали. Проїжджати блокпости було страшно, адже окупанти дуже ретельно перевіряли речі:
"Було страшно, що мене будуть запитувати, де чоловік. І в моєму телефоні було дуже багато світлин його у військовій формі, їх неможливо було видалити в окупації, тому що вони всі приєднані до Інтернету, а Інтернету не було. І щойно ми переїхали кордон, почав з’являтися зв’язок, і всі світлини стало видно. Ми проїжджали 17 блокпостів, але в мене нічого не запитували. Я сказала, що мій чоловік у Запоріжжі робить ремонти".
Шукати інформацію про чоловіка Ілона почала майже одразу. Каже, що було дуже важко знайти хоча б щось:
"Перші чотири місяці ми взагалі не знали, куди звертатися. Тож почали спочатку просто створювати свою групу та доєднувати туди родичів бійців 501-го батальйону, які також чекають".
За три роки полону Ілона отримала від Максима лише два листи та декілька звісток від побратимів, які повернулися з неволі:
"Хлопці розповідали, що кожного вечора він молиться за мене, за сина. Казали, що дуже зрадів, коли йому в листі надійшли наші фотографії, зрадів, коли дізнався, що ми виїхали з окупації. Для нього було дуже важливо знати, що ми в безпеці".
Ілона каже, що разом з рідними українських бранців регулярно зверталися до міжнародної спільноти, до Червоного Хреста, до Координаційного штабу із питань поводження з військовополоненими, брали участь у мирних пікетах. Разом з нею на такі заходи ходив син:
"Останні три місяці я його вже нікуди не брала, бо бачила, що після кожної акції він засмучується. Він каже: “Мамо, а чому ми ходимо на акції, а нашого тата все одно не повертають?” Я почала його менше брати, бо зрозуміла, що йому й так важко".
І ось після однієї з таких акцій, за три тижні до обміну, син передбачив звільнення батька: він підійшов до Ілони та подякував, що допомогла звільнити тата:
"У мене аж сльози на очі навернулися, тому що я розумію, що яке врятувала, якщо він у полоні та чи його там обміняють найближчим часом я також не знала".
Коли з'явилася інформація про обмін полоненими, Ілону запросили поїхати, щоб підтримати захисників, та те, що серед звільнених буде її чоловік – не сказали. Коли ж в списках вона побачила рідне прізвище, каже, очам не повірила:
"Я навіть до кінця не повірила. Почала переглядати відео з обмінів, але я його не бачила на тому відео. А я знала, що є хлопці, яких обмінюють і доправляють швидкою допомогою. Я так розхвилювалася, подумала, можливо, мій чоловік у дуже тяжкому стані. Навіть коли він мене вже обійняв, до мене ще не дійшло, що це він мене обіймає. Коли ти довго чогось очікуєш і тут нарешті це стається, ти трошки розгублюєшся".
Максим теж не очікував побачити дружину. Каже, був неймовірно щасливий:
"Одразу хотілося дружині повідомити, що от, я вдома. Але вона мене випередила. Я не очікував її там побачити зовсім".
Не здогадувався Максим й про обмін, каже, спочатку думав, що везуть до чергової тюрми:
"Коли привезли, зав’язали очі, руки зв'язали й посадили до літака, вже якась підозра була, що можливо, мене на обмін везуть. А коли вже приїхали на точку обміну, я все зрозумів, побачив наші автобуси, наших людей. З нас зняли пов’язки й відчуття були – не передати! У мене навіть немає слів!"
Та найочікуванішою й найзворушливішою була зустріч тата з сином. Максим, каже, дуже хвилювався, що син його не впізнає:
"Знаєте, мені страшно було, бо він батька не знав. Він мене тільки на фотографіях і на відео бачив. І я не знав, як він відреагує: чи він мене просто злякається, яке він мені скаже перше слово. Але він сказав мені “таточку”, обійняв мене та поцілував. Дуже-дуже було приємно!"
Максим після полону дуже схуд, але вже поступово відновлюється:
"Я приїхав у мене було 65 кг, зараз уже 73. Відновлюю свою фізичну силу. Дуже добре до нас ставляться, надають усе необхідне. Приємно відчувати таке ставлення після трьох років перебування у полоні. Бо там зовсім по-іншому до нас ставилися, зовсім по-іншому".
У найближчих планах Максима Скутельника – побути з родиною, а надалі – продовжити військову службу:
"Звик уже до служби. Цивільне життя не для мене. Але водночас я розумію, що дружина постійно чекає мене. Трошки хочу побути з родиною, а надалі в планах – продовжити свою військову службу.
Підписуйтеся, дивіться та читайте головні новини Запорізької області на наших платформах:
Telegram | Instagram | Viber | WhatsApp | Facebook | Youtube