Сергій Жадан — український письменник, перекладач та фронтмен двох музичних гуртів "Жадан і Собаки" та "Лінія Маннергейма". У березні 2024 року він долучився до лав 13 бригади Національної гвардії України "Хартія" – на службі займається комунікаційною роботою.
Нині Сергій гастролює Україною в рамках"Хартія туру", отримані кошти з якого спрямують на потреби його бригади. Зокрема, в лютому Жадан дав концерт у Запоріжжі, де вдалося зібрати понад 188 тисяч гривень.
Про військову службу, Радіо Хартія, мистецькі зустрічі та новий альбом — Сергій Жадан розповів Суспільному в інтерв'ю.
Про службу в 13 бригаді НГУ "Хартія" та радіо Хартія
Ви раніше волонтерили, зараз доєдналися до Нацгвардії, отримали звання молодшого сержанта. Спілкування із військовими якось змінилося?
Та великою мірою ні. Тому що, якщо це щиро, якщо це без якоїсь пози, то чому б воно відрізнялося? Ми активно всередині бригади комунікуємо. Я ж, власне, знаходжусь у секції комунікування, то це якісь постійні контакти з різними підрозділами, бійцями, сержантами, офіцерами. Ні, це така велика родина, ми всі на одній хвилі, один одного підтримують, розуміють. Нічого не змінилося.
А теми розмов?
Ну, по-перше, є якісь робочі моменти: ми або робимо якісь матеріали про бійців, або щось їм привозимо постійно. Але далі займаюся збиранням донатів, далі займаюся забезпеченням підрозділу. А з іншого боку, тепер значно більше можливостей спілкуватися просто приватно, не лише по роботі, не лише в якихось службових справах.
Ви заснували Радіо Хартія — досить унікальний досвід радіо саме бригадного. Розкажіть, як виникла така ідея і як реалізовували її?
Ми спілкувалися багато. "Хартія" — це рідний підрозділ. Я знаю всіх цих людей, які засновували, теж стояв у витоків створення цього підрозділу, ще коли це було ДФТГДобровольче формування територіальної громади. І бачу, як розвивається підрозділ, як він розширюється, як масштабується. Мені це страшенно було симпатично бачити, як люди мали візію, розуміння того, що вони хочуть створити, як вони цим шляхом йшли.
І разом з тим, доводилось спілкуватися з багатьма іншими підрозділами. І для мене, наприклад, очевидно, що сьогоднішньому війську важко без комунікації, без самопрезентації, без якихось зв'язків із суспільством і цивільним життям. Ті підрозділи, ті бригади, які мають нормальні стосунки з громадами, з бізнес-спільнотами, з медійними спільнотами, в них трішки краще забезпечення, логістика, у них все трішки краще.
Це сьогодні дуже важливо, тому що армія — це складний механізм, це не лише зброя, не лише залізо. Це багато, багато якихось речей, які, можливо, не лежать на поверхні, але вони відіграють в кінцевому результаті важливу роль. Тому я ще минулого року вже прийнявши рішення про мобілізацію, поговорив із нашими командирами і запропонував їм таку ідею: створити радіо, яке буде справді таким медійним майданчиком, комунікаційним майданчиком, щоб показувати життя бригади, щоб показувати обличчя, щоб озвучувати голоси бійців, які служать в Хартії. І разом з тим, щоб показувати це середовище людей, які Хартію підтримують, які Хартію розуміють, які знаходяться десь поруч. Тому я згоден, що це така нова річ.
А як воно розвивається? На початку це було типу подкасту, в якомусь бусику. Зараз вже виходять більш такі репортажні матеріали. Чому вирішили трошки змінити ракурс саме висвітлення?
Нам здається, передусім потрібно показувати бригаду, що там відбувається, тим більше там справді багато цікавих речей. Мені здається, такого контенту зараз бракує. Про військо багато знімають всі журналісти, і це правильно, це потрібно. Але дуже часто за цими матеріалами немає заглиблення. Немає розуміння от власне психології бійця. Чим він живе, чого він хоче, про що він переживає. І тому ми вирішили робити такі ніби занурення в підрозділи. І от ми цим займаємося. Ми справді трішки трансформувалися. Ми зараз відкрили студію, де робимо такий більш цивільний контент. Ведемо прямі ефіри. В нас далі є наші подкасти, і далі є репортажі.
Чи збільшились кількість донатів на бригаду з появою радіо?
Я Вам скажу так. З моєю мобілізацією кількість тих донатів, які збираю я, вони збільшилися.
Як гадаєте, а взагалі допоміг той факт, що медійні, відомі в Україні люди долучилися?
Так. Ну, це об'єктивно. Тому що, одна річ, коли ти просто збираєш донати, і хтось тобі довіряє, хтось не довіряє, хтось донатить тобі, хтось комусь іншому. А натомість коли, напевно, знають, тим більш ми дуже прозоро звітуємо про все, що ми робимо, коли, напевно, знають, що кожна гривня, яку тобі дадуть, вона піде саме на цю бригаду, вона буде там. Ну, це викликає довіру і це, так, це збільшує донати.
Про "Хартія тур" та інформаційні ініціативи
Ми робимо зараз "Хартія Тур" — це такий освітньо-інформаційний захід. Наша ініціатива, ініціатива нашої бригади. Ми їздимо містами України і розповідаємо, власне, про нашу бригаду. В нас є виставка така доволі насичена, де можна побачити різні аспекти діяльності нашого підрозділу. В нас є спікери, які з нами їздять і теж розповідають про свій досвід. Це Юля "Тайра" Паєвська, яка зараз долучилася до нас, це Вахтанг Кіпіані, який служить теж в Хартії, це Богдан Чернявський, військовослужбовець нашого другого батальйону, який в довоєнному житті був професійним актором. Ну і власне, ось ми їздимо, розповідаємо, ділимось інформацією, збираємо відгуки і, крім того, збираємо донати.
Зараз, коли збираєте концерти, Ви, крім безпосередньо от концерту з гуртом "Жадан і Собаки", проводите також зустрічі з глядачами час від часу?
Іноді так, коли в мене є така можливість. Всі виступи вони благодійні, волонтерські, все, що ми там збираємо, забираємо на нашу бригаду. Іноді такі можливості є. Оскільки я несу службу у своєму рідному місті Харків, то в Харкові це відбувається частіше.
На подібних зустрічах часто питають безпосередньо про військову службу чи більше все ж таки про творчість?
Більше про творчість, але що мені приємно, все-таки от молодь намагається зрозуміти, що відбувається, вони питають і про службу. Наприклад, знаєте, що часто питають? Питають про жінок у війську. Тому що велика частина аудиторії, яка от приходить на наші зустрічі, це молоді дівчата, студентки. Ну, очевидно, вони для себе щось розглядають якісь варіанти, вони думають про майбутнє. От до мене підходило кілька дівчат, які говорили: "Я думаю теж мобілізуватися, і я от обираю для себе підрозділи". І питають, як із цим справи в Хартії, а з цим в Хартії якраз справи дуже добре. У нас жінки несуть службу в дуже різних підрозділах, на різних посадах.
Ви сьогодні, до речі, дітям казали, що в Харкові складно влаштувати якийсь такий концерт, як Ви це організовуєте?
У нас є кілька просторів захищених, підвального типу. Вони невеликі, їх не багато, але такого плану в нас є пару закладів, ми там все це робимо. Ясна річ, це не можна порівняти з тим, що було до війни, з великими залами, з великими майданчиками. Але щось є. Тому намагаюсь пристосуватись до тих обставин, які є, які сьогодні склалися.
Про Запоріжжя
Ви вже не перший раз у Запоріжжі. Як от ваші спостереження взагалі, як з війною змінилось місто?
З війною змінилося все. І Запоріжжя, ясна річ, теж змінилося. І зрозуміло, що передусім є це те відчуття постійної "загруженості". Відчуття того, що ми всі є зараз потенційними мішенями для агресора, для окупанта і це доволі некомфортне відчуття. Є цей постійний стан напруги, стан тривожності. Від нього, очевидно, нікуди вже не подітися, доки триває війна. Харків в цьому сенсі подібний до Запоріжжя. Все-таки ми так чи інакше знаходимося недалеко від лінії вогню. Тому атмосфера схожа на Харківську, багато в чому.
Про творчість
Чим надихалися, коли створювали новий альбом "Семафори"?
Ми робили з Юрієм Гуржи цей альбом з думкою про тих українців, які от, власне, сьогодні змушені залишити свій дім, внаслідок цієї великої війни, внаслідок війни, яка триває з 2014 року. Тому це наша така велика присвята і вияв емпатії, вияв любові до тих людей, які сьогодні не можуть жити в себе вдома, змушені залишити свій будинок. Тому це альбом про вигнання, про прощання, про розлуку, про подорож, але разом з тим про надію, про бажання повернутися додому.
Я сам із Луганської області, яка знаходиться під окупацією зараз і я, наприклад, додому поїхати не можу. Для мене це ... дуже болюча тема. Вона особиста тема, це те, що стосується мене теж. Я сподіваюся, вірю, що ця війна завершиться і ми з вами будемо знову зустрічатися на великих фестивалях. Я згадую, як ми до вас приїздили на цей великий книжковий фестиваль і грали на вулиці, був у нас тут такий великий концерт. Просто зараз згадується з великою і такою хорошою ностальгією. Не як якийсь вияв розпачу безнадії, а скоріше, як бажання все це повернути назад.
Підписуйтеся, дивіться та читайте головні новини Запорізької області на наших платформах:
Telegram | Instagram | Viber | WhatsApp | Facebook | Youtube