Жителька селища Зарічне Запорізької області, Наталія Панченко, внаслідок російського обстрілу, третього листопада 2023 року, дістала численні поранення, пережила 25 операцій та ампутацію ноги. Майже вісім місяців Наталія лікувалася в Австрії. Наразі жінка повернулася до Запоріжжя і продовжує боротися за можливість повноцінно жити і працювати.
Наталія Панченко працювала вчителькою української мови та літератури в Зарічненській школі. Після ракетного обстрілу 3 листопада 2023 року її життя докорінно змінилося. Жінка згадує, у той день вона приїхала до батьків поратися по господарству, як близько обіду пролунали вибухи:
"Ми сиділи утрьох, я, мама і сестра. Ці уламки металу почали вражати наші тіла. Я побачила розрив своїй правої ноги, потім почала розриватися ліва нога, потім рука, у мами було дуже багато гематом, а сестру відкинуло взагалі”.
Наталія згадує, що на шляху до лікарні вона втратила свідомість:
"Прийшла до тям на другу добу. У мене ще була кінцівка і була нормально закріплена рука. Я вважала, що я кілька місяців полежу у лікарні зі мною буде все гаразд".
Наталію прооперували в Запорізькій обласній лікарні. Але до складних переломів додались проблеми з судинами:
"Після першої операції, мені на третю добу провели операцію вже на судинах. З рукою сказали, що її можна зберегти,. Більш акцентували увагу на нозі. Ліва нога теж була задіта, у лівому стегні досі зберігаються уламки металеві. Ті, що великі прибрали, а ті, що маленькі, залишили назавжди. Порушення голеностопу та легка контузія".
Із запорізької лікарні жінку направили на безоплатне лікування до Австрії. Наталія ділиться, там медики і поставили її перед найважчим вибором у житті:
"Або я погоджуюсь на ампутацію кінцівки і продовжую своє нове життя на протезі, або я залишаюся із цим пораненням і згодом мій сепсис вражає всі мої органи і я помираю. Мені давали 4% на життя".
Після операції прийняти себе було важко, — розповідає Наталія. Жінка боролася за життя завдяки підтримці родини:
"Я не хотіла дивитися на свою ногу. Мій психологічний стан він був дуже подавлений, я не хотіла у цей час нічого. Діти мені постійно казали по телефону: “Мама, головне, що ти залишилася жива”.
Через два місяці, після ампутації, Наталія самостійно зробила свої перші кроки на протезі:
"Весь шлях у мене був лежачий, я бачила лише небо, птахів і зірки. Коли я вперше стала, після цих місяців лежання я побачила все, як було раніше. Я побачила ті кущики, ті квіточки, ту травичку, я стала на ноги, я себе відчула людиною, якою я була. Це дуже гарне відчуття".
Загалом Наталія перенесла 25 операцій по всьому тілу. Ділиться, до протеза вона все ще звикає та переживає фантомні болі:
"Перша це була ампутацію, друга — це реампутація. Далі операції на руці. Операції уламкові. Рука у мене була дуже хвора і на жаль вона і зараз залишається такою. Я досі приймаю знеболювальні, як і для фантомних болей, які залишаються у нозі і для болей, які залишаються в руці, тому що тут пошкоджена нервова система".
Але попри це у Наталії є мрія — повернутися до професії вчительки і знову викладати школярам українську мову та літературу.
"Я люблю працювати із дітьми, мені хочеться, щоб все було так, як раніше. Я налаштовую себе на продвження своєї педагогічної кар'єри. Думаю, що все буде гаразд. Діти мене теж чекають, вони мене теж дуже підтримували і писали мені, телефонували, теж така дуже гарна група підтримки".
Підписуйтеся на новини Суспільне Запоріжжя в Telegram та у Viber