"Це моя особиста помста": історія військовослужбовця із Запоріжжя Геннадія Пєртая

Ексклюзивно

Військовослужбовець із Запоріжжя Геннадій Пєртая добровольцем пішов воювати на початку повномасштабного вторгнення. Зокрема, захищав країну на Запорізькому напрямку, Херсонщині, нині — на Донеччині. Геннадій — командир роти ударних БПЛА 21-ї окремої механізованої бригади.

З військовослужбовцем поспілкувалися кореспонденти Суспільного.

Геннадію, розкажіть, коли зрозуміли, що треба йти захищати країну?

З перших днів повномасштабної війни, а взагалі з 2014 займалися самообороною Запорізької області.

І коли пішли?

З початком повномасштабної війни зібралися й пішли до військкомату. Пішов солдатом. Спочатку був на Запорізькому фронті, потім у Херсонській бригаді (Генічеський батальйон 197), потім нас перекинули на Херсон, а з Херсона я вже потрапив у 144 бригаду, був командиром роти ПТРК, а потім нас перевели у 21 бригаду, на Донецьк.

Якщо порівняти напрямки, які були складнішими?

Всюди важко... Просто різні умови війни. Звичайно, Донецький, як на мене, найтяжчий. Але ж ситуація змінюється: десь на Запорізькому інколи важче, десь на Донецькому, що буде на Херсоні — хто знає: там хлопцям дуже важко. Запорізький фронт тяжкий і тут проблема: окупанти закопалися добре, тому буде важко в майбутньому. Зараз тяжко, але я вірю, що підемо вперед.

Чи помічаєте, що росіяни змінюють тактику та щось переймають у наших військовослужбовців?

Звичайно, ми навчили їх воювати. Ворог зараз воює дуже добре. Вони, по-перше, навчаються та дуже часто під ситуацію змінюють тактику.

"Воювати з ними набагато важче стало, ніж два роки тому. І оснащення в них зараз краще. Навіть, якщо взяти пів року тому, я літав без особливих проблем, а зараз кожен політ проходить щонайменше 5-6 зон РЕБів. Це дуже важко".
Геннадій Пєртая, військовий

Геннадій Пєртая, військовий. Фото: Суспільне Запоріжжя

Якщо раніше ми били техніку, наприклад, танки, БТР, а набили ми їх дуже багато, особливих проблем не було, то зараз вони вискакують, і це все "зашито" РЕБами. Тяжко дуже, але потрапляємо. Пів року тому із 14 вильотів у мене було 12 уражень, а зараз — 25-30 вильотів, і такого відсотка ми не отримуємо. Дуже багато губиться, бо збивати нас почали. Якщо раніше вони кидали все і бігли, зараз такого немає. Вони розвертаються та стріляють, бо чудово розуміють, що тікати сенсу немає. Снайперів вони постягували. І вони вчаться, і ми вчимося. Стараємося знаходити вихід.

У них воюють непідготовлені люди чи професіонали?

Різні. Ось нещодавно в нас полонений був, якого мобілізували 1 березня, а в полон він втрапив 11-12 березня. А є такі, що на навчаннях дійсно по 4 місяці. Вони ж самі не встигають, бо у них втрат багато, і їм доводиться закидувати неготових людей. Але нам від цього не легше, повірте мені. У нас така навала йде людей з того боку. Ми їх "чистимо", "чистимо", "чистимо", "чистимо" полками, грубо кажучи, а вони цей полк знову заводять.

"Ми майже без зупинок, 24/7, воюємо, а спимо 2-3 години на добу".
Геннадій Пєртая, військовий

У вашому колективі є жінки?

Так, є. Кожна вже, певно, по танку підбила. Є дівчина, яка вже на чотирьох бортах літака літає, не враховуючи дрони. Дівчата літають непогано, вони мають більше потенціалу, ніж хлопці.

Як ви це зрозуміли?

Дівчата терпеливіші, в них більше агресії, вони кровожерливі, а хлопці не такі. У мене доходить до того, що коли не відправляю, з певних причин, на бойові, приходить і плаче: "Чому всі там, а я тут?". І починається....

Які найбільші цілі вражали?

Ми влучали в "Солнцепьокhttps://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%9E%D0%A1_(%D0%A0%D0%A1%D0%97%D0%92)", в "Тюльпанhttps://uk.wikipedia.org/wiki/2%D0%A14_%C2%AB%D0%A2%D1%8E%D0%BB%D1%8C%D0%BF%D0%B0%D0%BD%C2%BB" — оце жирні цілі були.

Дронів отримуєте достатньо?

Дрони дають, але ми все це переробляємо, тому що саморобні, що виготовляють у гаражах, вони по факту не літають.

Не підходять?

Вони підходить, але ми переробляємо: все виготовляється тут, у тилу, а на фронті ситуація інша. У нас же зараз у майстернях кожна бригада намагається робити самостійно. Я вже сварюся, кажу: "Давайте ви не будете дрони мені відправляти, бо мені їх перероблювати". Щось переробляємо самостійно, а щось — там.

А пілоти дронів далеко знаходяться від росіян?

У мене пілоти знаходяться в 1 км від ворога. Тому ті, які відтягуються далеко, то вони й РЕБи не проходять, а ми проходимо. І вони ж також шукають нас, а ми шукаємо їх. У першу чергу летить не по танку, а по них, бо це безпека наших хлопців, адже потім цей дрон полетить по піхоті, по танках наших.

Тобто спочатку "прибираєте" пілотів, а потім все інше?

Так. Я, наприклад, якщо бачу антену, то розумію, що це за антена. Я по ній не буду шкодувати дронів, бо знаю, що врятую купу життів своїх хлопців.

Як повномасштабна війна з Росією вас змінила?

У мене війна по факту почалася в 1992 році. Моя мама — українка, батько — грузин. Рідні татові жили в Абхазії. Бабусі тоді було 90 років. Так її розстріляли, старшого брата тата, йому 65 років було. Розстріляли й кинули. І не абхазці чи ще хтось, а російська армія.

Тобто у вас війна з Росією — особисте?

Так, так — це моя особиста помста. Я не зупинюсь на якихось межах, якихось цифрах особового складу чи танках, я — до кінця. Дуже хочу побачити Москву, яка палає. Ось таку, щоб на Бахмут була схожа, — дуже хочу. Бажання неймовірне.

Підписуйтеся на новини Суспільне Запоріжжя в Telegram та у Vibe