Більшу частину життя Світлана Залізецька працювала в журналістиці. Писала для місцевого телебачення, газет та електронних видань. Каже: не припиняла працювати й під час повномасштабного вторгнення, аби люди знали, що відбувається в її рідному Мелітополі. Військові РФ спробували схилити Світлану до співпраці. Це змусило жінку покинути окуповане місто.
Як вдалося вибратися з окупованого росіянами Мелітополя і чим журналістка займається зараз – дізнавалися журналісти Суспільного.
Нині Світлана Залізецька — допомагає переселенцям у центрі “Саме тут”. До Запоріжжя жінка виїхала торік 12 березня з Мелітополя.
"Я дуже вдячна місту Запоріжжя за те, що надали прихисток, не лише мені, а тисячам мелітопольців, які виїхали, тому що не хочуть жити поруч зі звіром", — ділиться Світлана.
Світлана розповідає, що за день до повномасштабного вторгнення сайт видання, де вона працювала зазнав спланованої Ddoss-атаки.
"Тому ми стали переходити в Telegram-канал для того, щоб все ж таки інформацію якось розповсюджувати", — розказує журналістка.
Видання продовжило працювати. Світлана відвідувала та знімала мітинги проти окупаційної влади, а потім шукала найвищу точку у місті, аби опублікувати матеріал:
"На той момент я навіть не думала про безпеку життя свого, а всі мої думки були про те, щоб я скоріше це видала і показала усьому світу, що нас захопили. Я не боялась, що мене знайдуть і прийдуть за мною".
Жінка розповідає, робота стала для неї порятунком:
"Я ходила по місту і знімала, і підходила до російських військових, вони стояли з автоматами, з кулеметами, запитувала, чому ви тут і коли ви заберетесь і коли буде зв’язок у місті? Відповідали, що ми самі без зв’язку, що нам дадуть наказ і ми вийдемо. Інші відповідали, що ми тут ненадовго і ми далі йдемо на Москву".
Ситуація у місті погіршилась після того, як міського голову Івана Федорова окупанти взяли у полон. Тоді, розповідає Світлана Залізецька, військові РФ почали розганяти людей під час мітингів газом та бити кийками.
"Саджали їх в автозаки, везли за місто, деякі обливали зеленкою, чоловіків везли далі, а жінок трохи раніше висаджували, прямо в полі, без телефонів. Так би мовити, так почали навчати нас, тому що треба бути слухняними і виконувати те, що вони кажуть".
До рук окупантів потрапила і сама Світлана. 11 березня, розповідає журналістка, її посадили в автівку та вивезли на одне із підприємств, де змушували піти на співпрацю.
"Я сказала, що ви розумієте, що я не можу погодитися ні на які ваші пропозиції. Для мене це смішно, тому що мій чоловік зараз захищає Україну. Закінчилось все тим, що я сказала, що ні з яким комендантом зустрічатись я не буду, тому що немає сенсу, вже ж я вам сказала свою думку, я не буду зустрічатись, тому що моя відповідь – ні, але вона наполягала".
Виїхати з окупованого росіянами міста Світлана вирішила того ж дня, 12 березня, Для цього дістала чужий паспорт, оскільки вона була у списках окупантів. Адже, за її словами, інакше її б не пропустили через блокпости. Виїжджала журналістка під виглядом лікаря швидкої. За легендою, розповідає Світлана, вони їхали нібито на виклик до людини, у якій стався інсульт.
"Десь з Мелітополя до Запоріжжя в загальному рахунку було десь 15-12 блокпостів. Звісно хвилювалась, не знали дорогу, ми приїхали в Василівку, і водій теж не знав дорогу, і я попросила зупинитися. Ми запитали, як проїхати в центр до керівництва. А там звідти вже ми виїжджали на Запоріжжя, іншим транспортом", – згадує Світлана Залізецька.
Поки Світлана рятувалася від російських військових, вони приїхали до її будинку, де жили батьки жінки і влаштували там обшук.
"Перерили все, питали, де я і сказали що забирають тата. Всадили в машину і відвезли. Потім були довгі, три довгих дні, коли я намагалась зробити все, щоб звільнили тата, тому що я розуміла, що це все через мене".
Росіяни тримали батька Світлани в одному з підвалів та вимагали жінку повернутися до міста. Коли вона відмовилася, почали просити коди та паролі від сайту, телеграм-каналів та соцмереж видання, в якому працювала Світлана.
"Я сказала, що в мене їх немає, тому що немає, тому що ви почали нас Ddoss-ити і коли ви почали нас Ddoss-ити, ми звернулися до Міністерства цифрової політики, вони нам допомагали і всі коди у них. Тоді ще одна вимога була написати публічно, що я відрікаюся від сайту, що я нічого не пишу, не працюю і в обмін на це тато буде відпущений. І після того, як вийшла публікація, тата випустили", – розповідає жінка.
Світлана каже, що попри все, мріє повернутися до рідного українського Мелітополя.
