Цьогоріч у Широківській громаді Запорізької області запрацювала підземна школа. Вона відкрила свої двері для 400 учнів. Подібний освітній простір нині зводять й в Комишуваській ТГ. Діти та вчителі з обох громад, котрі роками навчалися та викладали онлайн, поділилися із Суспільним своїми мріями та прагненнями.
Як організовано навчання у підземній школі, які особливості має дистанційний формат і чим, крім безпеки, відрізняється школа, збудована в умовах війни, від довоєнної — у матеріалі Суспільного.
Широківська громада
Разом з дітьми, котрі поспішають на уроки, ми заходимо в нещодавно збудовану підземну школу та подумки готуємося до сутінку. Натомість нас зустрічає яскраво освітлене приміщення з теплими кольорами. У роздягальні гамірно від розмов, суперечок і сміху. До уроку декілька хвилин, тож діти поспішають. Ми намагаємося їм не заважати та й вони, здається, зовсім нас не помічають.
Нам на зустріч йде директорка Лариса Суткова. Вітаємося та починаємо нашу екскурсію:
"Цю школу почали будувати в липні, а в лютому вже її відкрили. Ми постійно спостерігали за її будівництвом, бачили, як це все починалося. Було дуже цікаво, що вийде. Коли дивилися зверху до низу, думали: як там можна розмістити таку кількість дітей, що дуже маленькі класи. Але ви побачите, що тут просторо, дітям є і де поспілкуватися, і де побігати".
Лариса Суткова веде нас своєю цариною – її усмішка не сходить з обличчя, а постава сповнена тієї особливої гордості, що видає справжню господиню – та розповідає:
"У школі є сім аудиторій, які облаштовані для дітей різного віку – для початкових, середніх та старших класів".
Директорка показує нам зону відпочинку, називає її лаунж зоною:
"Тут діти відпочивають на перервах: граються, читають книжки та просто сидять спілкуються. Є туалетні кімнати, які облаштовані як звичайні, так і для інклюзії".
Оглядаємо технічні приміщення, кабінет адміністрації, пожежний пост, медичний кабінет і їдальню – біля неї Лариса Суткова зупиняється, вмикає світло та розповідає:
"Тут на великій перерві діти обідають. У нас безоплатне харчування для 1-4 класів і для дітей пільгових категорій".
Ми зазираємо в приміщення, яке облаштоване для занять із фізичної культури. Діти помічають нас – і лунає дружне: "Добрий день!" Обережно зачиняємо двері, аби не заважати.
"У нас невеличка школа. Перша зміна починається о 8:30 і до 12:30 — це початкові та середні класи, а потім до 16-ї години навчається друга зміна — це старші класи".
Під час імпровізованої екскурсії ми звертаємо увагу, що в школі використовують не класичні дошки з крейдою, а маркерні та інтерактивні.
"У нас є комп’ютерна техніка для дітей і для вчителів, є мобільний комп’ютерний клас, де вчитель приходить до дітей разом з ноутбуками. У вчителів теж все нове та сучасне, підключене до інтернету. До речі, у нас тут є і мобільний зв'язок".
Наша оглядова екскурсія добігла кінця і ми питаємо дозволу продовжити наші оглядини. Лариса Суткова посміхається та каже:
"Так, звісно. От побачите: у нас класно".
Повертаємося до зони відпочинку, де панує тиша, аж раптом з динаміків лунає знайома пісня – "Ой у лузі червона калина..." Двері в класах відчиняються, випускаючи в коридор потік галасливої малечі. Тупотіння та дитячий сміх миттєво змінюють атмосферу. Педагогиня-організаторка Олександра Іванова розповіла нам, що ця пісня – шкільний дзвоник на перерву:
"Ми спочатку думали, що ж таке зробити. Нова школа, тож хочеться чогось нового. Ми вирішили замість дзвоника використати пісню "Ой у лузі червона калина". Вона така патріотична, цікава, класна".
Олександра Іванова додає, що діти дуже люблять цей особливий "дзвоник"та інколи просять ще увімкнути.
До нашої розмови долучається вчителька української мови та літератури, зарубіжної літератури Вікторія Четверик. Вона каже, що дуже сумували за спілкуванням з дітьми:
"У нас така особливість: як починаємо чи закінчуємо урок, то робимо музичні перерви. Ви побачите, як діти їх полюбляють. Як вони танцюють, як замовляють музику – це додає нам сил".
Перерва закінчується несподівано, як і почалася. Діти повертаються до класів, а ми з Вікторією Четверик залишаємося в холі. Вона розповідає нам про той тривалий період, коли навчання відбувалося в онлайн-форматі, а також згадує емоції, які виникли, коли дізналися про підземну школу. Очі жінки наповнюються сльозами. Вимикаємо камеру та якийсь час стоїмо в тиші... Розуміємо, що повернення до живого спілкування — довгоочікувана подія. Через декілька хвилин повертаємося до розмови:
"Ми всі – вчителі та діти – дуже радіємо, що повернулися. Тому що, як було: більшість дітей не вмикають камери – чи то соромляться, чи то ще щось. Тому здебільшого говорить вчитель. А от коли діти заходять в аудиторію, тоді це зовсім інші діти. Ті, які мовчали на онлайн, починають проявляти себе: і руку підіймають, і до дошки йдуть. Тим більше, що в нас такі сучасні панелі, інтерактивні дошки. Їм цікаво й вони хочуть користуватися, гратися і ще й здобувати знання".
"Щодо саме приміщення підземної школи, то це безпечний простір, який дає нам величезний плюс в опануванні знань. Адже ми не маємо перебігати з аудиторії у сховище і назад. І якщо ми вчителі тримаємось, бо ми дорослі, то діти, скажімо так, губляться. А тут інша справа: ми заселилися та повноцінно працюємо цілий робочий тиждень".
Наразі навчальний заклад працює в змішаномуЗмішане навчання, це коли частина навчання відбувається на уроці під безпосереднім керівництвом учителя, а інша – у самостійній роботі з електронними ресурсами. форматі. Вчителька трудового навчання та асистентка вчителя сьомого класу Ірина Радченко каже, що з нетерпінням чекала, коли добудують підземну школу. Адже під час кожної тривоги спускатися в укриття — стрес не тільки для дітей, але й для вчителів:
"Уявіть: іде урок, три дзвінки в нас дають, коли повітряна тривога. Усе швидко згортаєш, і діти так само. Вчитель попереду йде з дітьми, асистент у кінці, бо є діти особливі. І це все швидко треба зробити. І дуже хвилювалися... Хвилювалися не за себе, а за дітей".
"Коли вже тут розпочалися заняття, як діти раділи... Вони частіше стали обійматися. Та ми всі скучили за цим живим зв’язком, живими обіймами. Адже саме живе спілкування – перша взаємодія, спонукання до навчання".
Трішки підглядаємо за онлайн-уроком, де панує дружня атмосфера, а Ірина Радченко асистує вчителю та допомагає учням доєднатися.
Аби не відволікати, ми тихенько виходимо з класу та сідаємо трошки перепочити на одному з диванів у холі. Невдовзі знову лунає "Ой у лузі червона калина...", діти виходять з класів на перерву та нарешті помічають нас і зацікавлено підходять. Молодші охоче йдуть "в кадр", старші ж напроти — соромляться.
Серед молодших – учениця третього класу Альона Соколянська. Дівчинка залюбки ділиться своїми враженнями:
"Перший клас – це був капець: часто зависала й презентація, й учителька. Для мене онлайн був просто нецікавим. Я часто не хотіла, бо все одно нічого не виходило. Перший клас я взагалі не пам'ятаю! Мені здається, що ніхто з нашого класу з першого класу нічого, окрім того, як ми вчилися читати, не запам'ятав".
"Мені тут дуже подобається! Тут так світло. Класно. Я відчуваю себе в безпеці. Не боюсь, що знову зависне презентація, що вчителька пропаде. Чесно, не вірю, що нарешті ми в школі будемо вчитися в класі, у своєму класі, не вдома, а в класі. Я побачила всіх своїх однокласників, деяких я навіть і не знала. Нарешті познайомилися".
Нас цікавить думка й старшокласників. Так, учениця дев'ятого класу Єва Шаповалова каже: найбільше, що цінує в підземній школі — це безпека:
"Мені дуже комфортно, немає ніякого страху, як в деяких, що ми 8 метрів під землею. Школа, яка в нас є, вона більше оновлена, якісь інновації. Навіть от приклад з крейдою: ти на дошці пишеш, а та крейда в тебе потім на руках залишається, тобі треба потім, щоб витерти дошку, намочити ганчірку, тоді руки мокрі... А тут маркером пишеш, потім спокійно все стираєш — дуже зручно".
Єва розповіла, що з родиною виїжджала до Швейцарії, але повернулися. Через мовний бар'єр їй дуже бракувало спілкування, вона майже не мала друзів, бо більшість з них розмовляла німецькою, а її англійської було недостатньою для повноцінного спілкування:
"Коли я прийшла в підземну школу, я була така щаслива, тому що вчитися офлайн — це задоволення після дистанційки. Нарешті побачилась з друзями, відчувала багато емоцій, побачила вчителів і почувала себе в безпеці. Зараз мені комфортно".
Комишуваська громада
У прифронтовій Комишуваській громаді освітній процес відбувається онлайн, адже підземну школу тільки будують. Вона має відчинити свої двері 1 вересня. Насамперед йдемо до голови громади Юрія Карапетяна, адже хочемо розпитати, чому будівництво зупиняли на певний час:
"Коли було прийнято рішення щодо будівництва, дійсно всі зраділи. Втім, було багато хейту, багато незрозумілих коментарів у соцмережах. Тому мешканці громади висловили свою думку щодо того, чи потрібна нам ця школа. Зібрали понад 800 підписів батьків, котрі згодні навчати дітей", — розповів Юрій Карапетян.
"Ми не будуємо повноцінну школу. Це буде протирадіаційне укриття, в якому зможуть у разі небезпеки сховатися наші мешканці. Дійсно вона буде використовуватись, як навчальний заклад, тому що діти з початку повномасштабного вторгнення не мають можливості навчатися, спілкування з однолітками та навіть провести психологічний тренінг чи ще щось".
За словами посадовця, нині в громаді понад 800 дітей шкільного віку і понад 120 дітей дошкільного віку.
Аби наочно побачити, на якому етапі будівництво, ми вирушили на місце майбутньої підземної школи.
Там зустрілися з Іриною Семеренко, мамою однієї з майбутніх учениць:
"Я мати п'ятикласниці. Онлайн навчання, як на мене, досить важке, адже більшість матеріалу приходиться ввечері пояснювати самій. Зараз вже простіше, бо ми ввійшли в це русло, знаємо, як ці уроки проходять, а от молодша школа була дуже важкою. Тому що дитина маленька, вона ще не розуміла, що таке справжнє навчання, що від неї хочуть. І багацько доводилося пояснювати самим".
Ірина Семеренко каже, що через роботу, не завжди вдається контролювати всі процеси:
"Чи дійсно моя дитина вийшла на урок? Чи дійсно вона працює? Добре, що вчителі надсилають, хто був, хто не був на уроці. А як саме вони себе ведуть на уроці, це треба дзвонити до вчителя та питати. Коли в молодшій школі вчитель один, ти можеш до одного вчителя звернутися, то в старших класах, тобі або до класного керівника, або всіх вчителів треба питати".
Ірина Семеренко хвилюється, що через постійне користування гаджетами діти втрачають навички спілкування, не знають рухливих ігор.
Чекає з нетерпінням, коли закінчиться будівництво й вчителька математики та хімії Наталя Швець:
"Розумієте, очне навчання – це живе спілкування. Ми спілкуємося з дітьми, ми з ними працюємо, ти можеш підійти до кожного, подивитися, що дитина робить, чи пише вона, чи не пише, чи вона чимось іншим зайнята".
" А коли онлайн, діти закрилися кожен у своїй коробочці. І ти стукаєш-стукаєш. Деякі працюють, активні, вони йдуть у ногу с тобою, а деякі закрилися і я не можу до них достукатися. Хоча намагаємося до них достукатися різними способами, методами. А якщо дитина була б у класі, то я б підійшла, побачила, поговорила".
Про очікування офлайн занять розповідає із захватом. Для неї це передусім можливість залучити усіх дітей до роботи та наочно працювати:
"Тут буде зв’язок із дітьми й вчителем. Адже є діти, які… трошки пасивні. І тому треба буде з цими дітьми якось знаходити спільну мову, щоб вони вже в тебе на уроці працювали, як потрібно. Я думаю, що в новій школі все буде так, як треба, як у нас було. Наша школа була всім оснащена, і, я думаю, і тут зроблять. Я бачила деякі підземні школи, і вони добре оснащені. Я сподіваюся, що буде лабораторія, і ми будемо з дітьми працювати, і все буде цікаво та наочно."
Вже шість років навчається в асинхронному режимі учениця восьмого класу Карина Спіцина:
"Дуже складно: ми не розуміємо майже зовсім вчителя. Хотілося б вже піти в школу. Нам не вистачає більше пояснень вчителів, хотілося побачити все в живу, як вчитель пише на дошці, пояснюють нам. Дуже давно ми бачилися, саме класом. Хотілося б і зараз побачити їх".
Дівчинка ділиться: страху немає, а навпаки. Для неї вихід на очне навчання — це великий стимул.
Трансформація системи освіти
Будівництво підземних шкіл, оновлення змісту освіти, облаштування сучасних лабораторій, модернізація майстерень у профтехах і коледжах, нові їдальні та кухні — усе це частина стратегії розвитку та створення нової освітньої екосистеми в країні.
Так, за словами міністра цифрової трансформації України Михайла Федорова, сучасне завдання – побудувати таку систему освіти, яка здатна формувати "щасливих, професійних людей для сучасної економіки, інноваційної, яка швидко змінюється":
"При цьому людей, які вміють та знають, як захистити себе, патріотичних людей. І перед нами велика кількість викликів, бо повномасштабна війна. Якщо ми говоримо про Запоріжжя, це взагалі прифронтовий регіон. І постійно прилітають і КАБи, і дрони, і ракети. І задача, звичайно, насамперед треба забезпечити офлайн-формат навчання, але при цьому безпечне".
Заступниця міністра освіти та науки України Надія Кузьмичова наголосила, що за два роки в безпекову інфраструктуру – підземні школи, або повноцінні укриття Запорізького регіону – інвестують близько двох мільярдів гривень.
"У 2024 році в межах державної субвенції Запорізька область отримала 500 мільйонів. Окремо у 2024 році була ініційована програма “Дотація” – з державного бюджету місцевим бюджетам, а це понад 500 мільйонів для Запорізької області. Тож, сумарно за 2024 рік — понад мільярд. У 2025 році теж вже здійснено певний розподіл за об’єктами, а також комісія розглянула всі подані об’єкти. Ще не всі затверджені урядом, але є загальна сума, яка рекомендована комісією для фінансування кожної області. І для Запорізької області це 958 мільйонів".
Підписуйтеся, дивіться та читайте головні новини Запорізької області на наших платформах:
Telegram | Instagram | Viber | WhatsApp | Facebook | Youtube