Перейти до основного змісту

Оборона Маріуполя, прорив на "Азовсталь" і 9 місяців полону: історія морпіха з Вінниччини Володимира Кривки

Ексклюзивно

Морський піхотинець Володимир Кривка з Вінниччини пройшов через запеклі бої за Маріуполь, отримав три поранення, здійснив прорив на "Азовсталь", пережив 9 місяців у російському полоні та повернувся додому. 7 березня 2023 року він був звільнений у межах обміну військовополоненими. За свою мужність нагороджений орденом "За мужність" III ступеня.

Про те, як проходила оборона Маріуполя, що відбувалося на "Азовсталі", через що довелося пройти в полоні та як змінилося життя після повернення – Володимир Кривка розповів Суспільному.

Військовий шлях і оборона Маріуполя

У 2016 році, у 22-річному віці, Володимир підписав контракт і служив у 49-му навчальному підрозділі військової розвідки України, а згодом — у 72-й ОМБр ім. Чорних Запорожців. У січні 2022 року підписав контракт із 36-ю бригадою морської піхоти та прибув до Маріуполя, де зустрів повномасштабне вторгнення.

24 лютого війна застала його на командному пункті роти. Активні бойові дії почалися 16 лютого, коли російські війська почали масоване застосування артилерії та бронетехніки. До березня оборонці міста залишалися на своїх позиціях, проте згодом опинилися в оточенні.

"Ми знали, що до нас іде 128-ма бригада, що командування намагалося пробити оборону. Але ситуація змінювалася щогодини", – розповів Володимир.

Коли командири ухвалили рішення залишити позиції, морпіхи почали закріплюватися в міських кварталах, створюючи оборонні укріплення. Володимир брав участь у численних боях, стримуючи наступ росіян.

Володимир Кривка під час інтерв'ю. Суспільне Вінниця

Прорив на "Азовсталь"

11 березня частина військових із 36-ї бригади вирішила здійснити прорив до "Азовсталі". Володимир із побратимами подолали 15 кілометрів через місто, приховуючи свою присутність від сил армії РФ.

"Ми понамотували білі пов’язки, накреслили знаки і проїхали ворожі блокпости, видаючи себе за російських військових", – розповів військовий. Завдяки цій операції близько 189 морпіхів дісталися заводу без втрат.

На "Азовсталі" морпіхи зайняли нові оборонні позиції. За словами Володимира, завод став останнім бастіоном українського спротиву в Маріуполі.

"Ми прибули на "Азовсталь" без запасів їжі та води, маючи при собі лише те, що було в кишенях. Проте бійці полку "Азов" (на той час, нині – бригада) поділилися своїми харчами, забезпечивши нас хоча б одним прийомом їжі на день. Це був непростий період, але голодною смертю ніхто не помер – ми підтримували одне одного, ділилися всім, що мали", – поділився спогадами морпіх.

Початково оборона зосереджувалася на лівому березі, біля морського порту. За словами Володимира, через кілька днів надійшов наказ для допомоги батальйону морської піхоти, зокрема бійцям "Азову". Це вимагало зміни кільця оборони. Після виконання завдання підрозділи повернулися з мінімальними втратами під керівництвом командира Олександра Чоловського.

Поранення та лікування

У ході бойових дій морпіх отримав три поранення: кульове в руку, осколкове в голову та шию, і кульове в ногу. Після лікування в госпіталі він повернувся до боїв на "Азовсталі", попри травми. Завдяки медикам рани вдалося вилікувати, що дозволило бійцеві продовжити виконання бойових завдань.

Володимир Кривка під час інтерв'ю. Суспільне Вінниця

За словами морпіха, "Азовсталь" стала ключовим укриттям під час інтенсивних обстрілів. Завод, побудований у 40-х роках, зі своїми масивними бункерами став важливою фортецею для бійців.

"Корабельна артилерія скидала багатотонні бомби та фосфорні боєприпаси, але більшість бункерів витримала удари. Один із бункерів, в якому перебувало близько тисячі осіб, залишився цілим. Частина командних пунктів і госпіталь були зруйновані, але сам бункер не пошкоджено", — розповів військовий.

Попри постійні обстріли, бункери "Азовсталі" вистояли, а бійцям вдалося витримати натиск і продовжити оборону до евакуації.

Полон і життя в неволі

Після наказу командування 16 травня Володимир разом із побратимами потрапив у полон, де одразу розпочався процес фільтрації. Особливу увагу приділяли військовим полку "Азов" – їх одразу відокремлювали від інших підрозділів. Серед захисників Маріуполя також були морські піхотинці, прикордонники, бійці 56-ї бригади та Національної гвардії.

"Під час перевірки особливу увагу звертали на татуювання. Полонених змушували демонструвати їх, а тих, у кого були помітні військові символи, допитували з особливою ретельністю", — розповів Володимир.

Загалом у полон потрапило близько 2800–2900 військових, серед яких було багато поранених.

Процес фільтрації полонених. AP

Перебування в колонії в Оленівці тривало два-три тижні. За словами Володимира Кривки, полонені сподівалися на обмін, однак їх розподілили по бараках, що стало очевидним сигналом про довготривале утримання. Далі їх перевезли до колонії в Свердловськ (окупована територія Луганської області).

"В’язнів регулярно допитували російські слідчі, зокрема представники Слідчого комітету РФ. Під час допитів намагалися змусити підписати зізнання у воєнних злочинах, зокрема вбивстві цивільних та обстрілах житлових будинків. Деяким бійцям навіть пропонували позувати з гранатометом для постановочних фото", — поділився спогадами морпіх.

Полонені, які відмовлялися підписувати зізнання, зазнавали жорстоких тортур. Деякі поверталися після допитів із глибокими слідами побоїв – їх били настільки сильно, що "на спині не залишалося живого місця".

"Режим був суворий: підйом о шостій ранку, робота на промзоні, допити російських слідчих. Нам намагалися нав’язати фейкові зізнання у "військових злочинах", – сказав морпіх.

Він розповів, що полонених змушували співати гімн Росії та прославляти армію РФ як покарання за порушення режиму.

Інформацію про події в Україні військовополонені отримували лише через розмови з ув’язненими місцевими жителями. Листи від рідних доходили вкрай рідко.

Звільнення та життя після повернення

7 березня 2023 року Володимир Кривка разом із 129 іншими українськими військовими повернувся додому в рамках обміну.

"До останнього ми не вірили, що це справжній обмін. Тільки коли побачили український кордон і почули "Слава Україні", зрозуміли, що нарешті вдома", – розповів він.

Звільнення українських військових з полону 7 березня, 2022 року. Telegram/Андрій Єрмак

Після повернення Володимир відновив здоров’я, звільнився з військової служби та відкрив власний автосервіс. Його мрія – розширити бізнес і жити повноцінним життям.

"Для мене перемога – це повернення всіх територій України. Іншої перемоги бути не може. Ця війна так просто не закінчиться. Воювати будуть всі", – підсумував морпіх.

Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram, YouTube та Whatsapp

Топ дня
Вибір редакції