6 лютого у Вінниці попрощалися з двома полеглими захисниками: Олександром Козенюком та Юрієм Сіроштаном.
Про це повідомили на сайті Вінницької міської ради.
Олександр Козенюк
Олександр Козенюк на псевдо "Італієць" мобілізувався до війська весною 2024 року. Служив у складі мінометного взводу 152-ї окремої єгерської бригади на донецькому напрямку. Загинув 29 січня при виконанні бойового завдання поблизу селища Котлине Покровського району. Йому було 54 роки.
"За наполегливістю Олександр міг би дати мені фори, хоч і був на кілька років молодшим, – розповів брат загиблого захисника Володимир Козенюк. – Він нізащо не хотів пересиджувати в Італії, де пропрацював 20 років, часи, коли Україна бореться за власну свободу. Був надзвичайно відповідальним та сильним духом".
Народився Олександр Козенюк 26 жовтня 1970 року у Вінниці. Після навчання у 15-й школі опанував професію в училищі при авіаційному заводі, відслужив в армії. Створив сім’ю та разом із дружиною виховував двох синів.
"Олександр був турботливою та лагідною людиною. Для рідних і близьких не жалів нічого, міг поділитися останнім, завжди йшов назустріч, – розповіла дружина полеглого оборонця Лариса. – Єдине, шкодував, що не дочекався ще онуків. Дуже хотів побачити продовження нашого роду…".
Поховали захисника на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Юрій Сіроштан
Юрій Сіроштан став на захист України 2024 року у червні. Був штаб-сержантом у 154-й окремій механізованій бригаді. Загинув під час виконання бойового завдання 1 лютого поблизу села Захарівка Вовчанської міської громади Харківської області. Йому було 52 роки.
Народився захисник 26 червня 1972 року у селі Чагів на Оратівщині, після школи закінчив професійне училище у Києві, де вивчився на тракториста-машиніста. Працював у Вінниці водієм.
"Юрій був щедро наділений талантом людяності та велетенським палким серцем. Він умів підбадьорити та підтримати як ніхто інший. За ним йшли, на нього рівнялися, його поважали, цінували та любили", – розповіли друзі.
У Юрія залишилась дружина та двоє дітей.
"Він ніколи не сидів без діла. Завжди був за кермом, або щось лагодив чи майстрував. Автомобілі захоплювали його сповна. Втім, більше за них любив людей – свою родину, близьких, друзів. Юрій навчив дітей усього, що вмів сам. Син навіть, наслідуючи батька, опанував професію слюсаря, – розповіла дружина загиблого Захисника Наталія. – Востаннє я з донькою бачили Юрія, коли проводжали на війну. Ніколи не забудемо його посмішку, якою він намагався нас підбадьорити. Казав, що обов’язково повернеться і ми здійснимо нашу давню мрію – проведемо спільну відпустку в Карпатах…"
Юрія Сіроштана поховали на кладовищі у селі Чагів.
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram, YouTube та Whatsapp