Вінничанин Андрій Бланар, яких боронить Україну з 2014 року, проходить реабілітацію після поранення, яке отримав на Донеччині. У захисника — висока ампутація ноги.
Нині він майже щодня займається у басейні. Каже, що в комплексі з лікуванням такі вправи допомагають вихлюпнути емоції та швидше повернутись до цивільного життя.
"Тут дуже подобається, бачу результати. Коли прийшов, рука не працювала, допомогли масажі та басейн. Доводиться однією ногою пристосовуватись. Для мене нічого не змінилось. Як плавав, так і плаваю. Спочатку було незвично, але коли входиш в цю роль, що з однією, що з двома, без різниці", — розповів Андрій.
За словами помічника фізичного терапевта Максима Каплюка, після важких травм, поранень та ампутацій заняття в басейні допомагають бійцям розробляти м’язи та відновлюватися.
"Завдяки басейну можемо розробляти м’язи, з якими на суші працювати важко. У воді втрачається вага. Хлопці бувають з різними травмами: є такі, що приходять, і не розумієш, чи вони зможуть плавати, але за 1-2 заняття звідси виходять звідси самі. Басейн дійсно лікує", — сказав Максим Каплюк.
Андрій Бланар у війську з 2009 року: спершу була строкова служба у президентському полку, згодом, у 2014 році — захищав Україну на сході в складі добробату "Вінниця".
"Коли 22-23 квітня виходила перша сотня воїнів з Вінниці, я пішов добровольцем. Багато моїх друзів пішли. Пройшов Слов’янськ, Сіверськодонецьк", — розповів захисник.
Каже, що залишив службу, за кілька місяців до повномасштабного вторгнення РФ, планував їхати за кордон. Втім, вранці 24 лютого 22 року він був у військовій частині, з якої лише нещодавно демобілізувався — 59-й окремій мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка. У березні 2024 року отримав поранення.
"Донецька область, заходили на позицію. Це було в день мого народження — 6 березня. Коли підняли, одразу подумав про прикмету, що в день народження не можна на позиції. Але відмахнувся. А вийшло, що вчепився дрон, відірвало ногу, травмована рука, плече", — розповів Андрій Бланар.
За його словами, через високу ампутацію протезування було складним, однак швидко навчився користуватись протезом, і тепер може ходити навіть без тростини.
"Коли отримав поранення, дружина приїхала на другий день. Тоді був переломний момент, коли можна було зламатись. Але, коли вона сказала: "Для мене нічого не змінилось", — Я зрозумів, що все буде добре", — сказав Андрій Бланар.
А ще неабияким мотиватором, за словами Андрія, є його син. Розповідаючи про нього у бійця на очах з’являються сльози.
"Дитина сказала: "Тато, ти ще будеш зі мною грати в футбол", — Для мене це... Я ці слова ніколи в житті не забуду. Я сказав: "Заради нього". Вдарив раз м’яч і зрозумів, що все буде нормально".
Як лишень дозволять лікарі, захисник планує повернутися до роботи. Каже, що про пережите не шкодує. І якби повернути час назад, вчинив би так само.
"Я був готовий життя покласти. Коли ми туди йдемо, ми розуміємо куди ми йдемо", — сказав Андрій.
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram, YouTube та Whatsapp