30-річний ветеран Віталій на псевдо "Верес" з Рівного на початку повномасштабного вторгнення пішов добровольцем до військкомату. Воював у штурмовому підрозділі Нацгвардії, брав участь у звільненні Харківщини, боях за Соледар.
У лютому 2023 року, під час оборони Бахмуту, він зазнав важкого поранення, втратив зір. Нині захисник мешкає у Вінниці, часто подорожує, бере участь у змаганнях, і власним прикладом надихає важкопоранених побратимів. Свою історію він розповів Суспільному.
"Сто-сто п'ятдесят метрів було між нами й ворогом. Як це? Коли тихіше — перекрикувалися. 14 лютого 2023 року виконували чергове бойове завдання на окраїнах Бахмуту, нашу групу вразило "Птуром" — керованою протитанковою ракетою. У мене був відкритий перелам щелепи, вибита ключиця. Осколки — нога, рука, обличчя. Праве око вилетіло, праве зварилося. Це реактивний заряд, висока температура тому все, що було зверху, просто обгоріло", — згадав "Верес".
Далі — кома та реанімація. Усвідомлення того, що ніколи не бачитиме, за словами захисника, прийшло за три місяці.
"Звісно були психологічні гойдалки... Не без того... Були моменти, що нікого не хотілося бачити, але завдяки психотерапевтам, психологу цей етап у мене був дуже короткий — до місяця. Це найскладніший період: мама вся в сльозах постійно, незнання що робити... Абсолютно нікому, окрім лікарів, до мого поранення не було справ і немає. Реалії такі — військовий, який втратив можливість тримати в руках зброю, не особливо користується попитом".
Ветеран російсько-української війни Віталій на псевдо "Верес". Суспільне Вінниця
Зараз "Верес" принципово не носить окуляри, кулінарить та займається спортом. І те, що нічого не бачить, каже, не проблема. Для нього неабияк важливо бути самостійним.
"Для людей, які не стикалися з незрячими, є стереотип, що ми багато у чому обмежені. Часто чую, а як будеш сам..., — розповідає ветеран. — Практика і лише практика. Я наливав тисячі чашок, поки не дійшов до рівня. Готуючи пальці були попечені, поки розібрався, як центрувати сковорідку, щоб це було максимально естетично зі сторони і не прибирати потім дві години. Меж саморозвитку немає. Кожен сам встановлює ці горизонти. Я своїм прикладом показую — голодні ми точно не будемо.
Ветеран російсько-української війни Віталій на псевдо "Верес". Суспільне Вінниця
Щоб допомогти пережити поранення іншим захисникам, "Верес" почав вести блог в інстаграмі. Нині має понад 25 тисяч підписників.
"Часто підходять, дякують, тиснуть руку, обіймають. Впізнають із соцмереж мене, кажуть, що я великий мотиватор. Дякую. Мені це приємно. Своєрідне натхнення для мене. Є розуміння того, що я на правильному шляху і все роблю правильно. До мене підійшла дружина одного військового і каже: "Ви повернули мого чоловіка зі стану важкої депресії. Він нічого не хотів".
На зауваження перехожих та коментарі підписників — одягнути окуляри, каже, принципово не реагує.
"Багато коментарів, що маю носити окуляри, бо можу відбити бажання йти служити. Батьки мають пояснювати дітям такі речі. Так як хлопці і дівчата дивляться ворогу в очі на полі бою, так і кожному з цивільних доведеться дивитися в обличчя, руки, ноги наслідкам цієї війни. Маскування — не забирає проблему, а факти, які є на моєму обличчі, я вважаю — роблять усіх навколо притомнішими. Я хочу, щоб навколишні не відвертали обличчя від військових, а дивилися в одному напрямку".
Ветеран російсько-української війни Віталій на псевдо "Верес". Суспільне Вінниця
"Незважаючи ні на що — життя триває", — каже ветеран.
"Я щаслива людина. У мене дійсно є все: можливість обійняти своїх рідних і близьких. Я усвідомлюю, що зі мною. Так без зору не зручно — факт. Головне ставити правильні пріоритети: максимальна незалежність і самостійність. У мене громадська позиція — я в тилу, але не в запасі. Хочу своїм прикладом максимально розбивати стереотипи про незрячих. Моя місія — вселяти надію".
Ветеран російсько-української війни Віталій на псевдо "Верес". Суспільне Вінниця
Також "Верес" повернувся у спорт.
"Спорт для мене уже стиль життя. Як поїсти, поспати. Зір видозмінив трішки мої тренування, але не зупинив запал, з яким я у 2006 році прийшов до спорту. Зараз я більше тренуюся у силовому стилі, є членом збірної України зі стронгмену".
Зупинятися на досягнутому "Верес" не збирається.
"Ми не можемо тримати зброю у руках, але нам це не зважає займатися собою, вдосконалювати себе фізично, духовно, показувати усьому світові незламність українського народу та силу козацького духу!"
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram, YouTube та Whatsapp