"Все, що пам'ятаю: повипльовував зуби й осліп" — історія ветерана російсько-української війни з Вінниччини

Ветеран російсько-української війни 39-річний Максим Чаньківський з міста Бар на Вінниччині мріє про біонічну руку, щоб не бути тягарем для дітей. Чоловік вступив у лави ЗСУ у квітні 2022, служив сапером у складі 36 бригади 501 окремого батальйону морської піхоти.

Він розміновував і заміновував українські землі на Донеччині, Миколаївщині та Запоріжжі. Коли ЗСУ вибили росіян на одному з напрямків, підірвався на протипіхотній міні. Тоді ж втратив зір, а лікарям довелося ампутувати йому ногу й руку. Свою історію Максим Чаньківський розповів Суспільному.

Кілька місяців був у комі

Поранення Максим Чаньківський отримав наприкінці червня 2023 року, коли побратими вибили росіян на одному з напрямків. Тоді підірвався на протипіхотній російській міні "МОН-50", розліт осколків якої — 50 на 50 метрів.

аходили на їхні позиції. Я, як сапер, зі своєю групою, і розвідка, які з нами йшли на зачистку. Попався з однією міною — "МОН- 50". Хто розуміє, вона ставиться і розкидає свої розтяжки. Я три розтяжки зрізав, а останню — четверту, коли зрізав, рука чи кусачки зіскочили і все. Все, що пам'ятаю: повипльовував зуби й осліп", — згадує Максим Чаньківський.
Казав: "Пустіть, я ще тут міну знешкоджу", — але це був шок. Так мені мої побратими переказували. Прийшов у себе і думав, що руки, ноги у мене є, поки не побачив, що нема. Мені ніхто не говорив, думав, що все ок. Дізнався у Львові — місяці через два з половиною.

Понад два місяці Максим був у комі. Йому ампутували дві кінцівки — ногу і руку. На іншій руці — три пальці.

"Він був як зомбі: весь у зеленці, уламках, нога перемотана, вся у крові. Страшне видовище. Головне, що живий, неважливо у якому стані, як виглядав", — згадав син Максима, Степан Чаньківський.

Завдяки пересадці сітківки ока ветеран частково повернув зір.

"Врятували, Слава Богу, трохи зір, бо взагалі нічого не бачив. Щоб ви розуміли, верхні букви в окуліста бачу, а праве око маю ще видалити", — каже ветеран.

Дружина померла раптово — стало серце

Увесь час, зокрема й на реабілітації, із Максимом Чаньківським поруч була його дружина Марина. Коли повернулися додому, кохана раптово померла. Тепер про сина і доньку — 11-річного Степана й 15-річну Мартіну, мусить піклуватися сам.

оя дружина їздила зі мною по усіх госпіталях, центрах. Померла раптово — стало серце. Сказали, що "серцева недостатність", їй було 40 років. Вісімнадцять років щасливо прожили у шлюбі. Дуже мабуть за цей час нервувала, тому і серце не витримало. Вона була для мене більше, ніж жінка — друг", — розповів Максим Чаньківський.
Був момент, коли сів на горілку. Потім зрозумів — це ще гірше. Всім кажу, що краще не пити, а на тверезу голову мислити. Життя продовжується: вижив, значить я потрібен у цьому світі, щось я ще не доробив. Ну інвалід, але ж я ходжу, обходжу себе, страюсь.

Протез ноги чоловіку зробили у Вінниці. Руку теж, але її не носить. Каже, що незручна та мріє про біонічну кінцівку. Цього тижня їде у Київ на протезування.

"Я не хочу бути тягарем для своїх рідних, дітей, щоб вони відчували себе повноцінними. Батько має залишаться батьком, щоб не було так, що я інвалід, іди сюди поможи те і це", — вважає Максим Чаньківський.

До повномасштабного російського вторгнення він заробляв на життя ремонтами, наразі лагодить оселю разом із сином.

Все треба переробляти, ванна не підходить, треба душову. Я підсобник, а він начальник, бо він з очима і руками. Це смішно звучить, але воно так є.

За словами Максима Чаньківського, щойно отримає біонічну руку — шукатиме нове заняття для життя, бо тепер про дітей мусить дбати за двох.