Харківський підприємець Іван Мовчан у травні 2022 року релокував свій бізнес на Вінниччину. Виробництво автомобільних і вагонних ваг знайшло прихисток на базі одного з брацлавських підприємств. У планах чоловіка — розширити виробництво та ринки збуту, створити нові робочі місця і розвивати дуальну освіту. Як вдалося прижитися на новому місці, які перешкоди та перспективи сьогодні має переселений бізнес з Харкова — Іван Мовчан розповів Суспільному.
“Зробили маленький внесок, щоб Харків залишився неокупованим”
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, то замість того, аби рятувати та вивозити підприємство в безпечне місце, Іван Мовчан разом зі своїми працівниками взявся за оборону рідного Харкова.
“Коли війна почалася, наше підприємство було фактично найпівнічніше в Харкові. Ми були 500 метрів від об’їзної траси, і це було Білгородське шосе, і 25 км до кордону з Росією. З перших днів війни ми зразу перепрофілювали підприємство і почали виробляти їжаки військові й оборонне інженерне спорудження. І наші машини з маніпуляторами їздили перекривали кордон Харкова весь час, поки це було можливо. Поки не було комендантської години. 18 км кордону харківського перекрили. Ми вважаємо, що свій маленький внесок, але зробили, що Харків залишився неокупованим”, — сказав Іван Мовчан.
Допомога ЗСУ не могла залишитися непомітною для росіян, розповів чоловік. І підприємство час від часу обстрілювали, а 11 березня 2022-го розбомбили його вщент. Згоріло майже все устаткування, зокрема, і сучасний роботизований зварювальний комплекс. Вивезти на Вінниччину вдалося небагато устаткування.
“Ми переїхали в травні 22 року, в червні вже почали тут працювати. Фактично в нас релокація зайняла півтора місяця, і повне відновлення — пів року. На сьогодні ми вийшли на 80% довоєнного об’єму виробництва, але, на жаль, можемо більше, але не вистачає людей. На сьогодні у нас працюють 76 людей. До війни у нас було понад 100. Основна нестача — це зварювальники, спеціалісти на станку з числовим програмним керуванням, малярі. Це здебільшого виробничі професії”.
“Хочемо організувати досвід дуальної освіти на Вінниччині”
До повномасштабного вторгнення завод співпрацював у Харкові з навчальними закладами вищої освіти, розповів Іван Мовчан. Студентам проводили екскурсії, стажування.
“Це досвід дуальної освіти, коли до нас приходили студенти з 3-го курсу працювати і потім залишались у нас. Ми хочемо організувати досвід дуальної освіти тут, на Вінниччині. У нас є великий досвід. На цьому тижні ми підписали меморандум З Донецьким національним університетом ім. В. Стуса, і наступного тижня — з першим ПТУ так само плануємо почати співпрацю”.
Підприємство виготовляє ваги для вантажних автомобілів та залізничних вагонів. В Україні ця продукція затребувана, також вона затребувана зі сторони європейських споживачів, розповів Іван Мовчан. На сьогодні Європа знову готова працювати.
“Ми навіть у воєнний час закрили всі свої контракти й зобов’язання. Ми можемо постачати великі обсяги. Поки що не вистачає виробничих потужностей. У 2021 році ми виготовили 400 одиниць своєї продукції. Це п'ять мільйонів євро. У 2023 році ми виготовили 180 одиниць продукції тут на Вінниччині. Так само ми виготовляємо в Харкові. І ми відкрили виробництво в Стамбулі. Тому виготовили сумарно 350 одиниць продукції. 140 продали в Україні. 40 — в Євросоюз”.
Чому релокувалися на Вінниччину
З 2014 року у Вінниці був офіс, розповів Іван. Також, коли почалася повномасштабна війна і завод розбомбили, то чоловік написав у чат мінекономіки, що їм треба кудись релокуватись. З кількох запропонованих варіантів у Брацлаві, каже, сподобалося найбільше.
На Вінниччині підприємство Івана, каже, прийняли “на вищому рівні”.
“Дякуємо “Укрзалізниці” за релокацію. І зі сторони обласної військової адміністрації була підтримка. Нас постійно питали, що допомогти. Підтримка була, в першу чергу, моральна. І вона була. На сьогодні наше підприємство стало членом Вінницького бізнес-клубу. Нас прийняли, як своїх. З точки зору атмосфери й умов — все добре. Проблема — це людський потенціал. Люди не хочуть іти на офіційні заробітні плати. Не хочуть іти ставати на облік у військкомат. Це проблема загальнодержавна.
Іван Мовчан розповів: пишається тим, що на підприємстві офіційні заробітні плати.
“Зварювальник — 40 тисяч гривень, маляр — 70-80 грн. У нас високі заробітні плати, але це є бар’єром для нас. Бо ми не хочемо брати людей неофіційно, а офіційно в нас мало хто хоче йти на роботу”.
80% працівників — люди з Харкова, 20% — місцеві.
“З Харкова привезли половину колективу. Частина — залишилась працювати в Харкові. Частина перестала працювати. Хтось виїхав за кордон”.
Про співпрацю з іншими країнами та розвиток підприємства
До повномасштабної війни підприємство постачало продукцію більше як 14 країнам світу. Нині працюють над відновленням цієї співпраці.
“Ми зіштовхуємося з певними труднощами. Євросоюз адекватно з нами працює. Країни пострадянського простору, як Казахстан, Узбекистан, Грузія — трохи важкувато. От, наприклад, Узбекистан каже, що не буде ні з нами, ні з Росією працювати. Але поступово ми налагоджуємо співпрацю з Туреччиною, щоб постачати в країни Близького Сходу, в Середню Азію. Але ми того тижня виграли тендер на постачання ваг на митницю грузинську, півтора тижня як ми виграли тендер на постачання в Узбекистан. Ми змогли пробитися крізь ці бар’єри. Відновлюємося, працюємо. Зараз плануємо вийти на ринки Північної Америки”.
Проблем із сировиною немає, розповів Іван Мовчан. Нині в країні, за його словами, є налагоджені канали постачання металу з-за кордону й витратних матеріалів. На 80% використовують закордонну сировину. Це, каже, прикро.
На сьогодні на повну потужність заважає працювати незрозумілість перспектив з персоналом. Ми можемо. В нас є 40 робочих місць, які не можемо закрити через те, що люди приходять на роботу, і ми кажемо, що офіційне працевлаштування і треба піти й стати на облік у військкомат. Люди повертаються і йдуть. Я розумію проблему. Але дайте нам правила гри. Мінекономіки кажуть створювати робочі місця, ми створюємо ці місця, але не можемо набрати людей”.
“Краще без заводу в Україні, ніж з заводом, але в Росії”
Про те, що не вивезли все обладнання з країни, а витратили час на оборону Харкова, Іван Мовчан не шкодує.
“По-іншому я не міг. Я вважаю, що це було правильне рішення. Краще без заводу в Україні, ніж з заводом, але в Росії, в окупації. Завдання в березні 22-го — не потрапити в окупацію. Потім ми почали думати над відновленням, релокацією”.
Після перемоги, каже Іван Мовчан, виробництво й надалі розвиватиме на Вінниччині.
“У нас під час війни змінилась стратегія підприємства. Раніше ми хотіли побудувати велике підприємство в Харкові, яке могло б працювати як мінімум на всю Європу. Після того, як було знищено, ми зрозуміли, що значно краще мати 5-6 різних територіально невеликих підприємств, бо це безпечніше. Це наші реалії, які нас навчила війна. І в нас точно буде 10-15 заводів по світу. В Харкові буде робота з навчальними закладами, а виробництво буде і в Харкові, Туреччині. І в Китаї ми плануємо”, — розповів підприємець.
Має він, каже, і стратегічну ціль — стати найбільшим у світі виробником автомобільних ваг.
“Ми розуміємо, що потрібно свою доріжку топтати маленькими кроками, але йти. Я вважаю, що ми зробили правильний вибір. Ми майже відновилися на сьогодні. А на наступний рік в планах вдвічі чи втричі оборот зробити більшим, ніж у нас був до повномасштабної війни. Швидкозмінні умови змушують приймати швидкі рішення. Чим більше швидких рішень, тим активніше розвивається бізнес. Звичайно, є ймовірність ризику. Але в нас немає часу довго думати”.
Для багатьох людей, розповідає Іван Мовчан, морально важко покидати Харків, бо думали, що це тимчасово, на місяць. На сьогодні всі усвідомлюють, що це надовго І вже багато вирішили залишитись на Вінниччині.
“Хтось планує повернутися, бо є квартири, майно. Важко. Але до всього звикаєш. Людина така істота, яка звикає до всього. В мене особисто так. Я Харків дуже люблю. В нас є у Харкові проєкт будівництва індустріального парку. Ми над цим активно працюємо. Я особисто повернусь”, — сказав Іван Мовчан.
