"Син цілує кожну фотографію із батьком": розповідь дружини військовополоненого із Вінниччини

. Фото: Інна Дячок

У російському полоні залишаються декілька тисяч українців. Розповідь рідних, які перебувають у російському полоні читайте у марафоні Суспільного.

Майже сім місяців чекає на повернення чоловіка Віталія із російського полону Інна Дячок із 5-річним сином Тимуром. Він потрапив у неволю на початку квітня під час спроби вийти з Маріуполя. Як вдається не опускати руки та чому переїхала на Вінниччину разом із сином жінка розповіла Суспільному.

"Дізналася, що чоловік пішов на прорив"

Віталій Дячок обороняв Маріуполь. 12 квітня частина військовослужбовців намагалася вийти із оточення. Уже згодом, як розповідає жінка, дізналася, що її чоловік був одним із тих, хто пішов на прорив.

"Спілкувалася із полоненими, яких уже звільнили. Розповіли, що Віталій разом з комбатом намагалися вивести хлопців, пішовши на прорив. 12 квітня під час цієї спроби потрапили у полон", — говорить Інна.

Фото: Інна Дячок

"Востаннє спілкувалася із чоловіком 7 квітня. Після того зв'язок обірвався"

"Після 24 лютого спілкувалися кожні 3 дні. У них не було зв'язку і хлопці по черзі ходили у місце десь на підвищенні, щоб зателефонувати рідним. Чоловік дзвонив навіть, коли був у танку. Їхав і набирав по відеозв'язку. Заспокоював, бо плакала, переживала за нього.

Віталій розказував, що у них закінчилося озброєння, не було чим оборонятися. Запитувала, чи мають, що їсти. Відповідав, що не те, що їжі немає, немає навіть боєприпасів. По фото видно різницю, яким він був і як сильно схуд та втратив волосся за той час. Ще більше йому було важко морально. Молодих хлопців із якими минулого року разом відпочивали уже немає. За одного із них казав: "Його зовсім не заберуть. Він згорів у танку, залишився лише попіл". Коли спілкувалися востаннє, просила: "Віталя, будь ласка здавайся у полон, щоб лише залишився живим". Він відповів: "Ніколи", — розповідає Інна Дячок.

Фото: Інна Дячок

"Дізналася, що він у полоні"

24 квітня жінка побачила фото чоловіка разом із світлинами інших українських військових на російському телеграм-каналі.

"Так остаточно дізналася, що він в полоні. Тоді знайшла окупанта, який їх виставив і написала йому. Запитувала за цих хлопців та чоловіка. Сказав лише, що з ними все добре, живі і скоро повернуться додому. Все, — каже Інна. — Згодом росіяни виставили відео на ютуб-каналі, де також впізнала Віталія. Через деякий час вони це відео видалили, але воно у мене збереглося. Нещодавно писала жінка, що бачила його 12 квітня. Ще одна звільнена полонена також це підтвердила. Із того часу жодних відомостей".

Фото: Інна Дячок

Офіційно статус військовополоненого українська сторона підтвердила 7 липня.

"Зверталася у військкомат, написала заяву. Із частини надіслали сповіщення, що він зниклий безвісти, або в полоні і все. Відправляла усі фото, що знаходила на російських ресурсах у СБУ, Головне управління розвідки. Згодом від ГУР прийшла відповідь, що у у Віталія статус — полон. Сказали повідомити у Червоний Хрест. Але там кажуть, що російська сторона досі не підтвердила. Телефоную час від часу і чую лише одне: "Робимо все, що можемо, чекайте".

Разом із сином переїхали на Вінниччину

Після того, як дізналася про полон, Інна Дячок разом із сином переїхала у Могилів-Подільський район на Вінниччину, звідки родом чоловік.

"Ми жили у Миколаєві. 24 лютого чоловік уже був у Маріуполі. Зателефонував і каже: "Спокійно, збирайте речі і їдьте з міста". Спочатку виїхали в село в області, потім за кордон, де пробули декілька днів. Адже, коли дізналася, що він у полоні, повернулися в Україну. Поїхали до батьків чоловіка у село Качківка. Спочатку жили у його батьків. Потім нам із сином дали у користування будинок. Власник дозволив проживати скільки потрібно. Живемо там із 25 травня".

Фото: Інна Дячок

5-річний Тимур пішов у місцевий дитячий садок. Він дуже чекає на тата, говорить Інна.

"Син допомагає мені триматися. Якось готувала на кухні, а Тимур підходить такий ображений. Запитую, що сталося. Каже: "Я папу цьомав-цьомав і він упав". Заходжу в кімнату, а там низенько портрет висів, щоб син міг його бачити. Він його обціловував і той упав. Син на кожній фотографії цілує батька, дуже за ним сумує. Як тільки повернеться додому, у першу чергу подякую за все. Він молодець. А потім будемо пробувати якось жити", — говорить Інна Дячок.

Окрім, 5-річного Тимура та дружини, на Віталія Дячка чекають батьки, брат із сестрою та уся родина.

Читайте також

  • "Часто сниться, що брат повертається додому", — розповідь сестри військовополоненого із Вінниччини
  • "Зробила татуювання із почерком чоловіка", — розповідь дружини полоненого командира з Вінниччини
  • "Кип’ятив простиню, намилював і дезінфікував рани", — захисник із Вінниччини 100 днів у російському полоні
  • "Коли звільнять мій Херсон, повернуся туди": лікар Роман Плахотний про війну, життя в окупації та евакуацію до Вінниці