74-річна Галина Тягай із Ямполя на Вінниччині третій рік самостійно плете маскувальні сітки для українських військових. П'ять днів на тиждень жінка приходить до Ямпільського міського Будинку дитячої та юнацької творчості, де для неї облаштували волонтерський куточок. Тут вона працює по чотири години щодня: з дев'ятої ранку до першої дня.
Суспільному жінка розповіла, що за тиждень може самостійно зв'язати сітку завдовжки близько восьми метрів. За словами Галини Тягай, сюди вона буквально біжить, бо знає: її робота потрібна військовим.
«Аби закінчилася війна, але я щодня просто біжу на цю роботу, аби хлопці мали чим ті танки, ті машини заховати. Я не то що не хочу, я просто хочу йти сюди щодня. Буває, втомлюся. Бо ж вже не ті роки», — розповіла волонтерка.
Галина Вікторівна родом із Крижопільщини, але на Ямпільщині живе з 1972 року. Після закінчення Брацлавського технікуму за спеціальністю «бухгалтер» приїхала сюди разом із чоловіком до родичів і залишилася. Майже 40 років вона працювала із цифрами — на заводі продтоварів. Чоловік помер 10 років тому.
«Маю у трудовій книжці два записи: прийняли на роботу на заводі продтоварів і звільнили із заводу продтоварів. Все життя із цифрами. На пенсії я з 2007 року», — сказала Галина Тягай.
До волонтерства жінка долучилася після початку повномасштабного вторгнення. Спочатку в'язала сітки разом з іншими жінками у клубі «Золотий вік», який діє при Просторі активного довголіття Центру надання соціальних послуг Ямпільської міської ради. На одному із перших термінових замовлень залишилася і відтоді не припиняє роботу.
«Волонтерська діяльність моя розпочалася ще у клубі «Золотий вік». Валентина Рузяк каже: «Ідіть, бо дуже треба, термінова сітка, сплести». Пішли ми всі, але я залишилася і до сьогодні. Із 2023 року і донині я день при дні в'яжу. Лиш у суботу та неділю зробила собі вихідний. Бо втомлююся, бо стільки років».
Тепер робоче місце Галини у холі Ямпільського міського Будинку дитячої та юнацької творчості.
Вона розповіла, що працівниця закладу Валентина Дашкевич допомагає з доставкою матеріалами, дошкою для в'язання та перенесенням готової основи на рамку. Матеріали також передають місцеві волонтери й знайомі.
«Мені тут дуже добре. Дякую директорці закладу за куточок для в'язання. Взимку тут тепленько, чистенько, ніяких претензій до мене немає. Я тільки закінчу чергову сітку — і телефоную, аби дівчата допомогли заправити основу на рамку для в'язання нової сітки», — сказала Галина Тягай.
За її словами, компанії їй не бракує — навпаки, тиша допомагає зосередитися. Під час роботи жінка думає про людей, згадує побачене та декламує вірші.
«Мені не сумно, що ці три роки я працюю одна. Ви знаєте, я б у великій компанії не працювала: шум би заважав. А так сама, у спокої і у своїх думках. Коли в'яжу, займаю свій розум думками: про людей, про все, що побачила. Вірші сама собі розказую».
Робота із сітками для неї ще й своєрідна гімнастика, сказала жінка. Адже після десятиліть за бухгалтерським столом тепер свідомо більше працює руками.
«Все життя працювала із цифрами, а зараз хочу працювати руками, розвивати дрібну моторику рук. Якщо втомлюся — сідаю на стілець, буває, і гімнастику роблю. Бо треба дотягнутися до верхніх рядків сітки: то вгору, то вниз згинаюся. Готові сітки передаю ямпільським волонтерам Валентині Римарчук, Тамарі Главацькій та Василю Кізці. Основа для нових сіток теж від них».
Смужки для сітки нарізають Тетяна Аджикаєва та Галина Бортняк, розповіла Галина.
«Частину матеріалів купляю за гроші небайдужих чи моїх колежанок із клубу «Золотий вік». Щось додаю зі своєї пенсії, використовувала також відходи швейного виробництва. Останнім часом працюю зі спанбондомСучасний легкий і міцний нетканий матеріал, який виготовляють з розплаву поліпропілену без використання шкідливих хімічних речовин.».
Скільки сіток зв'язала за три роки — Галина вже не рахує. За її словами, можливо, 50 вже є. Спочатку рахувала, а потім перестала. Одну з найбільших — завдовжки 12 метрів —свого часу зробила на замовлення. Нині над її рамкою — сітка у дев'ять метрів завдовжки та три метри завширшки.
На фронті нині перебуває племінник Галининого чоловіка. Одного разу він терміново попросив дві сітки, то жінка їх відправила.
Під час роботи поруч із нею майже завжди її чотирилапі напарниці: собаки Бума та Каштанка. Вони люблять влаштовуватися просто на готових сітках і спати поруч, розповіла волонтерка.
«Оце вони лежать на сітці, і я думаю: Господи, нехай вони надають сили тим військовим».
Галина Тягай сказала, що хоче одного — аби війна закінчилася. Але поки військовим потрібні маскувальні сітки, вона планує приходити у свій волонтерський куточок і в'язати далі.
«Хочу, аби закінчилася війна, і продовжуватиму в'язати», — сказала Галина Тягай.
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram, YouTube, Whatsapp та TikTok