Протягом тижня, із 24 по 30 серпня 2026 року, Суспільному стало відомо про загибель 3й військовослужбовця із Вінницької області, які віддали життя, захищаючи Україну від російської агресії.
Інформацію про загибель оборонців повідомляли органи місцевого самоврядування, територіальні громади, військові частини та родини полеглих.
Суспільне висловлює співчуття родинам, близьким та побратимам загиблих. Редакція продовжує збирати інформацію про полеглих захисників, щоб зберегти пам'ять про кожного з них.
Артем Дудник
Військовослужбовець народився 11 серпня 1993 року та захищав українські рубежі. 15 червня 2024 року поблизу населеного пункту Іванівське Донецької області він отримав вогнепальне осколкове поранення внаслідок скиду з дрона.
Павло Побідаш
Павло Костянтинович Побідаш, 1993 року народження, уродженець села Зозулинці, - повідомляє Уланівська сільська рада.
- Вірний військовій присязі, під час виконання бойового завдання 13 листопада 2024 року в районі населеного пункту Новоселидівка Донецької області Павло Побідаш загинув унаслідок ворожого мінометного обстрілу.
Тривалий час захисник вважався безвісти зниклим. Лише тепер стало відомо про його загибель.
Роман Кір'янов
Роман Кір'янов народився 7 січня 1993 року у Вінниці. Він закінчив вінницьку середню школу №24, після чого навчався у Вищому професійному училищі №7. Там здобув професії газоелектрозварювальника та муляра.
Тривалий час чоловік працював у технічній бригаді, яка обслуговувала військовий шпиталь.
Після початку повномасштабного вторгнення він прагнув долучитися до захисту України. Через проблеми зі здоров'ям його не одразу прийняли на військову службу.
Обирайте Суспільне як джерело новин в Google
За словами матері Наталії, перед цим Роман переніс операцію після перелому ноги. Попри це, він неодноразово звертався до військкомату та долучився до місцевої територіальної оборони.
Поки не міг служити у війську, Роман займався волонтерством у вінницькій християнській церковній місії «Армія Спасіння». Він допомагав розвантажувати гуманітарні вантажі, доставляв медикаменти до лікарень та підтримував внутрішньо переміщених людей.
У грудні 2024 року Роман Кір'янов долучився до лав Збройних сил України. Він служив у складі 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського на посаді помічника гранатометника.
Воїн загинув 14 лютого 2025 року у бою на Курському напрямку. Роману було 32 роки.
Роман Скрипніченко
21 квітня 2025 року загинув житель с. Стрільчинці — Скрипніченко Роман Борисович, 31.03.1978 року народження.
Руслан Антонюк
Житель села Городище, солдат Антонюк Руслан Валентинович, 1984 року народження, відданий Військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконавши військовий обов'язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність 7 грудня 2024 року загинув в районі населеного пункту Білогорівка Луганської області.
Андрій Герасевич
Солдат Андрій Герасевич служив такелажником такелажного відділення інженерно-позиційного взводу інженерної роти в/ч А4745. Він помер 22.08.2026 в селі Прилуки Коростенського району Житомирської області.
Вадим Ярославський
На Донеччині загинув Ярославський Вадим Анатолійович — мешканець Вапнярської громади. Він вважався безвісти зниклим з 19 липня 2023 року.
Юрій Максимчук
Однак після повномасштабного вторгнення чоловік одразу вирішив повертатися на Батьківщину, перетнувши 5 країни. На початку березня Юрій записався добровольцем до Надвірнянського військкомату та очікував на дзвінок. Через два тижні знову наполегливо звернувся до них з проханням взяти його захищати й обороняти Україну. 7 травня 2022 року вирушив навчатися до Львівщини. Через декілька місяців його перевели на Миколаївщину, де чоловік став бійцем 36-ої окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського ВМС ЗСУ. Разом із підрозділом вирушив на Донеччину.
30 жовтня 2022 року в Авдіївці Юрій отримав осколкові поранення плеча. Після реабілітації повернувся на службу з осколком, який так і не змогли витягнути. Отримав звання молодшого сержанта та став командиром відділення розвідгрупи-командиром бойової машини.
Сергій Поповський
Сергій Поповський народився 16 березня 1972 року в місті Жмеринка, повідомили на сайті Северинівської громади. Пізніше родина чоловіка переїхала до села Степанки Барського району, де він закінчив місцеву школу. Професійну освіту здобув у Барському СПТУ №8, отримавши спеціальність столяра-плотника III розряду. Свій трудовий шлях розпочав на залізниці.
У грудні 1990 року Сергій призвали на строкову військову службу. Зокрема, чоловік на посаді механіка-водія брав участь у бойових діях у зоні міжнаціонального конфлікту на вірмено-азербайджанському кордоні в районі міста Мегрі. У 1992 році склав присягу на вірність народу України.
У 1996 році Сергій одружився, вазом із дружиною виховали двох дітей. Чоловік працював у Чернятинському коледжі.
В лютому 2025 року Сергія Поповського мобілізували до лав Збройних Сил. Оборонець служив у Державній прикордонній службі України та мав звання старший солдат.
Про смерть чоловіка повідомили 26 серпня 2026 року.
Сергія Поповського поховали 27 серпня у Чернятині.
Сергій Добровольський
Сергій Добровольський народився 2 жовтня 1980 року в селі Верболози на Вінниччині, повідомили на Facebook-сторінці Глуховецької селищної громади.
Чоловік навчався у місцевій середній школі, де закінчив 9 класів.
До початку повномасштабного вторгнення РФ працював різноробочим на будівництві в Києві.
Сергій служив помічником стрільця-гранатометника у 31 окремій механізованій бригаді.
Чоловіка вважали безвісти зниклим, поки офіційно не підтвердили, що він загинув 17 травня 2025 року поблизу Рівнополя Донецької області.
Сергія Добровольського поховали 24 серпня 2026 року у Верболозах.
Петро Шафранський
Петро Шафранський 4 червня 1977 року в багатодітній родині та проживав у селі Дашківці, розповіли на Facebook Якушинецької громади.
Навчався в Дашковецькій школі, потім здобув фах сантехніка. В цивільному житті працював на різних роботах.
На військову службу Петра призвали у листопаді 2025 року. Оборонець служив стрільцем у Миколаївській області.
За даними громади, під час служби у Петра Шафранського різко погіршилося здоровʼя та його госпіталізували. 16 серпня 2026 року чоловік помер у лікарні.
Петра Шафранського поховали 25 серпня 2026 року у Дашківцях.
Олександр Столяр
Олександр Столяр народився 16 серпня 1971 року, повідомили у Хмільницькій міській раді у Facebook.
Чоловік мав звання молодшого сержанта.
Олександра понад рік вважали безвісти зниклим. Експертиза підтвердила, що чоловік загинув 26 грудня 2024 року в бою біля селища Шевченко на Донеччині.
31 серпня 2026 року Олександра Столяра поховають на Соколівському кладовищі у Хмільнику.
Олександр Псенюк
Олександр Псенюк народився 1975 року та проживав у селі Мазурівка на Вінниччині, розповіли у Facebook Тульчинської міської громади.
Чоловік долучився до війська у квітні 2022 року.
«За сумлінну службу та виконання бойових завдань був нагороджений грамотами від командування військової частини та відзнакою "За оборону м. Бахмут"», — розповіли в громаді.
Оборонець загинув 15 липня 2026 року під час удару російського FPV-дрона поблизу Попасного на Донеччині.
У Олександра залишилися донька, мама та брат.
Олександр Петречук
Олександр Петречук народився 1 січня 1977 року в селі Гавришівка. Окрім нього, у сім'ї зростали ще двоє синів і дві доньки, одна з яких була його двійнею. Коли Олександр мав іти у другий клас, сім'я переїхала у Малі Крушлинці.
У тому селі чоловік багато років присвятив роботі на сільськогосподарському підприємстві. До мобілізації до війська працював у колективі ТОВ «Зерносвіт».
Олександр Петречук був одружений, також він був турботливим дядьком для п'ятьох племінників.
Чоловік долучився до війська в лютому 2025 року. Служив у 16 полку підтримки Оперативного командування «Південь». Як командир відділення інженерних машин розгородження роти 3 інженерного батальйону, Олександр виконував завдання зі зведення фортифікаційних споруд на лінії зіткнення.
Його бойовий шлях пролягав спершу на Дніпропетровщині, а згодом на Запоріжжі. Воїн загинув 18 липня 2026 року внаслідок російського авіаційно-ракетного удару поблизу села Новотроїцьке Комишуваської громади.
Олександра Петречука поховали 24 серпня 2026 року в Малих Крушлинцях.
Олександр Олійник
Олександр Олійник народився 1972 року народження та проживав у селі Куниче, повідомили на сайті Крижопільської громади.
Чоловік служив кулеметником стрілецького відділення та мав звання старшого солдата.
Олександра вважали безвісти зниклим, поки екпертиза не підтвердила, що оборонець загинув 2 вересня 2024 року біля Ольговки Курської області РФ від удару FPV-дрона.
Олександр Лантух
Олександр Лантух народився 7 жовтня 1989 року та проживав у Кущинцях, розповіли в Гайсинській міській раді у Facebook.
У війську оборонець служив командиром відділення гранатометного взводу у 118 окремій механізованій бригаді, мав звання сержанта.
19 серпня 2026 року Олександр Лантух загинув поблизу Таврійського на Запоріжжі.
У чоловіка залишилися дружина, двоє доньок, мати та батько.
Олександр Калашник
Олександра Калашника поховали 26 серпня 2026 року на Сабарівському кладовищі у Вінниці.
Олександр Білкун
Олександр Білкун народився 30 серпня 1982 року та проживав у селі Ометинці на Вінниччині, повідомили в Райгородській громаді у Facebook.
Оборонець загинув 16 травня 2026 року біля Добропілля на Донеччині.
У чоловіка залишилися дружина, син, мама та сестра.
Олександр Білкуна поховали 26 серпня 2026 року в Ометинцях.
Назар Рижий
Назар Рижий народився 13 червня 1986 року у селі Камʼянка на Вінниччині, яке нині є мікрорайоном Липовця, розповіли у Facebook Липовецької міської ради.
Закінчив Липовецьку загальноосвітню школу №1, відслужив строкову військову службу.
Здобув вищу освіту у Вінницькому національному аграрному університеті за спеціальністю інженер-механік.
У лютому 2022 року Назар добровольцем записався до лав територіальної оборони. Невдовзі, у складі ІІ стрілецького батальйону 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка, вирушив на передову. На посаді водія евакуаційного транспорту Назар здійснював порятунок та евакуацію поранених воїнів — спочатку на Миколаївському, а згодом на Донецькому напрямках.
«За майже три роки запеклих боїв відважний захисник врятував понад сотню людських життів. Через брак кадрів на передовій Назару неодноразово доводилося самому надавати першу невідкладну медичну допомогу — зупиняти критичні кровотечі та накладати шини», — розповіли в міській раді.
Назар звільнився зі служби після важкого поранення.
24 серпня 2026 року Назар Рижий помер.
Оборонця поховали 26 серпня 2026 року у Липовці. У Назара залишилися дружина, дві доньки, мама та брат, який нині боронить Україну.
Михайло Красиленко
Михайло Красиленко був родом із Вінниччини, повідомили на сайті Бершадської міської ради.
Чоловік служив гранатометником у десантно-штурмовому батальйоні 79 ОДШБр.
Понад два роки Михайла вважали безвісти зниклим, поки офіційно не підтвердили, що він загинув 13 січня 2024 року біля Новомихайлівки на Донеччині.
Михайло В'юн
Михайло В'юн народився 21 червня 1994 року в Немирові. Після закінчення школи навчався у Немирівському будівельному технікумі, а згодом проходив строкову службу та залишився у лавах Національної гвардії України.
У 2014–2019 роках Михайло брав участь в АТО/ООС. Після початку повномасштабного вторгнення Росії одним із перших долучився до оборони України.
Військовий служив у 40-му полку імені полковника Данила Нечая, а згодом приєднався до 4-ї бригади оперативного призначення «Рубіж» Національної гвардії України.
За час служби він виконував бойові завдання, зокрема на Бахмутському, Харківському, Покровському та інших напрямках.
Михайло пройшов шлях від солдата до офіцера. Останньою його посадою був перший заступник командира роти з бойової підготовки.
11 серпня поблизу міста Білозерське Донецької області військовий отримав важке поранення. 19 серпня його серце зупинилося. Михайлу було 32 роки.
За мужність і відвагу, проявлені під час бойових дій, він був нагороджений відомчими відзнаками, орденом «За мужність» III ступеня та відзнакою Президента України «За оборону України».
У Михайла залишилися дружина, маленька донька, батьки та брат-близнюк.
Оборонця поховали 22 серпня 2026 року.
Микола Патлатюк
Микола Патлатюк народився 5 березня 1997 року у Козятині. Згодом його родина переїхала до Вінниці. Тут він навчався у школі №8, закінчив Вінницький технічний фаховий коледж та Вінницький національний технічний університет.
Микола, позивний «Палій», став на захист України у вересні 2022 року. Він служив у складі 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади.
Військовий брав участь у боях на Бахмутському напрямку, поблизу Часового Яру та Краматорська. За час служби пройшов шлях від солдата до старшого лейтенанта та став заступником командира мотопіхотної роти з морально-психологічного забезпечення.
Миколу відзначили медаллю Президента України «За оборону України», нагрудним знаком бригади та відомчою відзнакою Міністерства оборони України «Доблесть і честь».
18 серпня 2026 року поблизу селища Олександрівка Краматорського району Донецької області Микола загинув під час виконання бойового завдання. Йому було 29 років.
Миколу Патлатюка поховали 25 серпня 2026 року на Алеї Слави Сабарівського кладовища у Вінниці.
Микола Муравський
Микола Муравський народився 1 вересня 1973 року, повідомили в Глуховецькій громаді у Facebook. Чоловік зростав у рідному селі, навчався в місцевій школі. Згодом у професійно-технічному училищі здобув кваліфікацію машиніста бульдозера.
Пізніше працював на підприємствах різних напрямів, а останнім часом — будівельником на об'єктах.
У 2022 році в російський полон потрапив єдиний син чоловіка — Андрій. За даними громади, Микола Муравський не підлягав мобілізації за станом здоровʼя, проте із травня 2024 року доєднався до війська.
Зокрема, у чоловік виконував завдання на Донеччині, а також пройшов бої під час операції на Курщині.
«За відвагу, героїзм та зразкову службу був нагороджений почесною відзнакою «Курська наступальна операція», — повідомили в громаді.
Микола Муравський загинув 16 серпня 2026 року біля Благодатівки на Харківщині під час підриву НРК на вибуховому пристрої.
28 серпня 2026 року оборонця поховали в Глухівцях.
Іван Комарівський
Іван Комарівський народився у Вінниці 15 жовтня 1989 року. Він був наймолодшим із чотирьох синів у родині. Після закінчення 9 класів середньої школи №31 Іван продовжив навчання в ДНЗ «Вінницький центр професійно-технічної освіти переробної промисловості», а згодом здобув спеціальність технолога харчових продуктів у Кооперативному технікумі (тепер — Вінницький кооперативний інститут).
До мобілізації на військову службу чоловік працював адміністратором у мережі магазинів «Сільпо».
До лав Збройних Сил України Іван Комарівський став у січні 2024 року. Він виконував бойові завдання на Харківщині — у складі 116 окремої механізованої бригади у званні молодшого сержанта.
«За захист України та за службу молодший сержант має такі нагороди, зокрема, як нагрудний знак «Хрест особливих заслуг», медалі «За хоробрість в бою», «За відвагу», «Захиснику України», — розповіли у Вінницькій міській раді.
Загинув захисник під час бою в Куп'янську 17 жовтня 2025 року.
Івана Комарівського поховали 26 серпня 2026 року на Алеї Слави Сабарівського кладовища у Вінниці.
Едуард Дембовський
Едуард Дембовський народився 16 жовтня 1996 року в селі Могилівка, повідомили на сайті Гніванської міськради.
Навчався у місцевій школі. Після її закінчення вступив до Вінницького торговельно-економічного інституту, де здобув спеціальність «Облік та аудит». Після завершення навчання працював у Вінниці на ДП «Електричні системи», згодом деякий час перебував за кордоном.
У 2020 році підписав контракт та розпочав військову службу в одній із тилових частин області. У 2024 році Едуард був переведений до 59-ї окремої мотопіхотної бригади, де виконував бойові завдання на Донецькому напрямку на посаді оператора безпілотних літальних апаратів екіпажу безпілотних авіаційних комплексів.
Едуард Дембовський загинув 20 серпня 2026 року.
Чоловіка поховали 24 серпня 2026 року.
Дмитро Бірібкін
Дмитро Бірібкін народився 28 вересня 1994 року в Добропіллі Покровського району Донецької області. Після закінчення місцевої школи здобув професійну освіту у Слов'янському фаховому коледжі транспортної інфраструктури. Після навчання пов'язав професійне життя із залізницею — у Добропіллі працював упорядником поїздів.
Після початку повномасштабного вторгнення РФ Дмитро разом із родиною — мамою, трьома братами та сестрою — виїхав із Донеччини. Родина переїхала до Вінниці.
У жовтні 2024 року Дмитро Бірібкін став до лав Збройних сил України. Служив у 35 окремій бригаді морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського та мав позивний «Робін Гуд».
Дмитро Бірібкін загинув 7 листопада 2024 року під час бою поблизу села Новоселидівка Покровського району Донецької області. Йому було 30 років.
27 серпня 2026 року Дмитра поховали на Сабарівському кладовищі у Вінниці.
Володимир Недоснований
Володимир Недоснований народився 23 квітня 1980 року та проживав у селі Рибчинці, розповіли на Facebook-сторінці Уланівської громади.
Чоловіка майже два роки вважали безвісти зниклим.
Експертиза підтвердила, що Володимир загинув 26 грудня 2024 року біля Тернів на Донеччині.
Володимир Гнатенко
Володимир Гнатенко народився 3 серпня 1989 року на проживав у селі Семирічка, розповіли на сайті Гайсинської громади.
Навчався у Семиріцькій та Рахнянській школах, здобув професію кухаря у Вінниці, працював на будівництві у столиці, а пізніше — на птахофабриці у Ладижині.
У січні 2023 року Володимир став до лав Збройних Сил України. Службу проходив у званні солдата на посаді навідника в 82 окремій десантно-штурмовій Буковинській бригаді.
Звʼязок із чоловіком обірвався у жовтні 2023 року. Відтоді його вважали безвісти зниклим.
Володимир Гнатенко загинув 3 жовтня 2023 року поблизу села Вербове Пологівського району Запорізької області.
«Доля виявилася жорстокою й немилосердною до матері Ольги Михайлівни. Вона пережила не лише пекло очікування, коли син вважався зниклим безвісти, а й серію невимовних трагедій. Понад рік тому пішов у вічність старший син Олексій, який також майже рік мужньо тримав оборону країни. Пів року тому помер її чоловік... І ось тепер страшна звістка остаточно забрала її останнє щастя, останнього сина — Володю. Мати залишилася зовсім одна у порожній хаті зі своїм непомірним горем», — розповіли в громаді.
27 серпня 2026 року Володимира Гнатенка поховали на Алеї слави кладовища у Семирічці.
Віктор Бабур
Захищаючи Україну, загинув житель села Соболівка Віктор Миколайович Бабур, 1972 року народження.
Василь Станіславов
Сержант 37-ї окремої бригади морської піхоти відповідально виконував бойові завдання та щодня разом з побратимами наближав перемогу. На Херсонщині Василь отримав поранення, пройшов лікування та реабілітацію і знову взяв до рук зброю.
Після бою 31 серпня 2024 року, який Василь прийняв на Донеччині, зв'язок з воїном-оборонцем обірвався.
Артем Захаревич
Артем Захаревич народився 18 листопада 1988 року у Вінниці. Після закінчення школи №19 здобув професію слюсаря та працював із металевими конструкціями.
До лав Збройних сил України Артем долучився у вересні 2025 року. Він служив оператором безпілотних літальних апаратів у складі 60-ї окремої механізованої бригади.
9 серпня 2026 року Артем загинув унаслідок російського артилерійського обстрілу поблизу села Тихе Синельниківського району Дніпропетровської області.
Йому було 37 років.
Підписуйтеся на новини Суспільне Вінниця у Facebook, Telegram, Viber, Instagram, YouTube, Whatsapp та TikTok