Протягом тижня, із 6 липня по 12 липня 2026 року, Суспільному стало відомо про загибель 25 військовослужбовців з Вінницької області, які віддали життя, захищаючи Україну від російської агресії.
Інформацію про загибель оборонців повідомляли органи місцевого самоврядування, територіальні громади, військові частини та родини полеглих.
Суспільне висловлює співчуття родинам, близьким та побратимам загиблих. Редакція продовжує збирати інформацію про полеглих захисників, щоб зберегти пам’ять про кожного з них.
Олександр Коломієць
Олександр народився на Вінниччині. Жив у Вінниці. Вищу освіту здобував у Вінницькому державному педагогічному університеті імені М.Коцюбинського за спеціальністю «Фізичне виховання». Усе своє життя займався спортом, цікавився автомобілями. Був учасником АТО. До війни деякий час працював у Польщі.
Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік захищав свою країну в лавах 8-го окремого полку спеціального призначення ССО ЗСУ. Був оператором-вогнеметником групи спеціального призначення роти спеціального призначення. За час служби неодноразово був відзначений командуванням нагородами та грамотами.
25-річний старший солдат Олександр Коломієць, позивний Сімба, отримав важкі поранення під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини в районі села Богданівка Донецької області. Він помер 27 березня 2023 року в Дніпропетровській обласній клінічній лікарні імені Мечникова.
Олександр Журбицький
Під час виконання бойового завдання поблизу села Грушівка Куп’янського району Харківської області загинув житель селища Червоне — воїн Збройних Сил України Журбицький Олександр Олегович (позивний «ЛЮКС»).
У воїна залишились дружина Тетяна, син Тимофій, батьки
Ігор Слюсаренко
Ігор Слюсаренко народився 31 березня 1996 року. Навчався у Жежелівській школі, а після її закінчення здобув професію в одному з навчальних закладів Бердичева.
Він проходив службу у складі 36-ї окремої бригади морської піхоти у званні старшого матроса.
5 липня 2026 року Ігор Юрійович загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Дружківка Краматорського району Донецької області.
Василь Сирота
Василь Сирота народився 10 грудня 1979 року у Вінниці. Після навчання у школі №20 здобув мистецьку освіту в Одеському художньому училищі імені М. Б. Грекова. Надалі жив і працював в Одесі.
Створив десятки робіт у жанрах пейзажу, натюрморту, портрета та декоративно-прикладного мистецтва. Він був членом Одеської обласної організації Національної спілки художників України, брав участь у виставках та виховав двох дітей — сина і доньку.
"Василь випромінював неймовірне добро. Він як ніхто вмів цінувати життя та робив його яскравішим завдяки своєму таланту та щирості. Люди до нього тягнулися, на нього рівнялися, його любили", — сказала мати захисника Тетяна Сирота.
До лав Збройних сил України він долучився навесні 2025 року. Боєць 159 окремої механізованої бригади воював на різних напрямках фронту. Загинув 25 червня 2026 року поблизу села Білий Колодязь Чугуївського району Харківської області. Йому було 46 років.
Валерій Дрингель
Під час виконання бойового завдання в районі н.п. Одрадне, Харківської області. загинув – 29.04.2026 року, житель села Махнівка – Валерій Дрингель, 25.04.1981 року народження.
Вадим Гордюк
Старший солдат Вадим Васильович Гордюк, 1999 року народження, загинув 3 липня 2026 року в районі населеного пункту Кіндратівка Донецької області. Військовослужбовець проходив службу на посаді техніка-оператора групи ударних безпілотних авіаційних комплексів. Йому назавжди залишиться 26 років.
Вадим Безган
7 липня у Вінницькій громаді прощаються із захисником Вадимом Безганом. Він став до лав Збройних сил України навесні 2025 року. Служив у складі 16 окремого полку підтримки, виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку.
Про це повідомили на сайті Вінницької міської ради.
Вадим Петрович Безган народився у Вінниці 26 квітня 1980 року. У сім’ї був помічником матері, піклувався про молодшу сестру. Після здобуття атестата про базову освіту у школі №5 опанував спеціальність кухаря-кондитера у Вищому професійному училищі №7.
Працював у сфері громадського харчування, шліфував метали на підприємстві "Кристал", а перед мобілізацією був задіяний у торгівлі. Рідні зазначають, що він не боявся труднощів, відповідально ставився до будь-якої справи та намагався виконати її якісно. За це його поважали друзі та колеги.
"Вадима практично неможливо було вивести із себе, підбуривши на конфлікт. Завжди спокійний та врівноважений – він вирізнявся чуйністю, щирістю й добротою, – розповідає сестра Вадима Марина. – Він умів радіти успіхам інших, тішився племінниками і понад усе мріяв створити власну сім’ю та виховувати дітей. Також Вадим запам’ятався усім як талановитий гітарист із гарним голосом. Він знав безліч пісень і залюбки їх виконував, перетворюючи будь-яку зустріч на тепле свято…"
Під час служби Вадим Безган облаштовував фортифікаційні споруди, зводив мости та наводив переправи. Через важкі воєнні будні здоров’я військовослужбовця погіршилося. 2 липня його серце зупинилося у шпиталі. Йому було 46 років.
Ярослав Сивак
Ярослав Сивак народився 6 лютого 1981 року в селі Борисівка Іллінецької громади.
Після строкової служби працював на різних роботах.
Із початком повномасштабного вторгнення Ярослав Сивак добровільно став на захист України. 17 червня 2022 року він вступив до лав Збройних Сил України. Служив оператором відділення засобів радіоелектронної боротьби, виконував бойові завдання на Лиманському напрямку, а згодом понад півтора року разом із побратимами стримував ворога на Сумщині.
3 липня 2026 року солдат Ярослав Сивак загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Запсілля Сумської області.
Сергій Тенюх
Сергій народився 3 лютого 1976 року в селі Жуківці Жмеринської громади. Деякий час проживав із родиною в Естонії, але у 15-річному віці повернувся на рідну Жмеринщину.
У 2014 році Сергій став на захист держави у складі легендарного 9-го батальйону територіальної оборони «Вінниця».
26 червня 2026 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Білий Колодязь Харківської області життя воїна обірвалося.
Сергій Ніцецький
7 липня 2026 року перестало битися серце військовослужбовця, жителя села Уланів Сергія Валерійовича Ніцецького, 1980 року народження. Він помер після отриманого поранення під час виконання бойового завдання.
Сергій Корсун
Сергій Корсун народився і виріс у Копайгороді.
Життя воїна обірвалося у червні 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Золота Нива Донецької області.
Тарас Станілевич
Тарас Станілевич народився 31 січня 1992 року в селі Дяківка. Служив у складі 18-го окремого батальйону морської піхоти. Виконував бойові завдання на найгарячіших напрямках фронту — на Донеччині та Херсонщині, брав участь у боях поблизу Красногорівки, Старомайорського та під час утримання плацдарму біля Кринок.
Сімнадцять місяців військовослужбовець вважався зниклим безвісти. Однак 30 червня родина отримала офіційне підтвердження його загибелі.
Сергій Рудий
Сергій Рудий став до лав Збройних сил України у 2024 році. Він служив стрільцем у складі 77-ї окремої аеромобільної Наддніпрянської бригади та виконував бойові завдання на Луганському напрямку. Загинув 3 вересня 2024 року поблизу села Новоселівське Сватівського району.
Як розповіла мати загиблого Лілія, прикладом для Сергія був його дідусь — ветеран Другої світової війни. Від початку повномасштабного вторгнення чоловік вважав захист України своїм обов’язком і був готовий стати на її оборону. Для нього це було справою честі.
Сергій Рудий народився 11 серпня 1991 року у Вінниці. Виріс у багатодітній родині, мав сестру та двох молодших братів. Закінчив загальноосвітню школу №1, після чого здобув вищу освіту в Національному університеті "Одеська морська академія". Працював третім помічником капітана на суховантажних суднах, а згодом повернувся до рідного міста. До мобілізації працював у компанії "ПЕСТКО".
За словами сестри Світлани, Сергій був відповідальним і працьовитим, користувався повагою в колективі та залишив по собі добру пам’ять як люблячий син, брат, дядько й друг.
Руслан Мрищук
Руслан Мрищук був мобілізований до лав Збройних Сил України 3 березня 2023 року.
Життя Захисника обірвалося 25 лютого 2024 року поблизу населеного пункту Орлівка Покровського району Донецької області під час виконання бойового завдання.
Михайло Гащук
Михайло Михайлович служив стрільцем-помічником гранатометника у військовій частині А7336. Його останній бій відбувся 7 травня 2024 року на Донеччині, поблизу населеного пункту Новосадове.
Тоді, під час виконання надскладного бойового завдання, зв'язок із ним обірвався. Довгі місяці він залишався у списках зниклих безвісти за особливих обставин.
Микола Івчук
Микола Івчук народився у селі Чернятин. Закінчив Чернятинську загальноосвітню школу, згодом здобув професію водія у Браїлівському професійному училищі. Працював на державному спеціалізованому підприємстві. З 14 листопада 2014 року був цивільним працівником військової частини.
Під час виконання завдання Микола Івчук отримав важку травму. Тривалий час проходив лікування, мужньо боровся за життя, однак серце Захисника не витримало чергового оперативного втручання.
Ігор Линник
Ігор Линник народився 17 січня 1974 року у Вінниці. Навчався у школі №6, згодом здобув професію плиточника-облицювальника у професійно-технічному училищі №5. Після строкової служби одружився, разом із дружиною виховав сина.
У цивільному житті працював у сфері шиномонтажу. Захоплювався спортом, любив футбол і часто грав разом із друзями.
Ігор Линник вступив до лав Збройних сил України влітку 2022 року. Служив старшиною у 34-му батальйоні 57 окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка. Брав участь у бойових діях на Херсонському та Донецькому напрямках, зокрема обороняв Херсон, Часів Яр, Костянтинівку та Бахмут. За участь в обороні Бахмута був нагороджений державною відзнакою.
За інформацією міськради, Ігор Линник загинув 15 листопада 2023 року поблизу села Синьківка на Куп'янському напрямку. Перед цим він урятував двох поранених побратимів.
За словами рідних, рішення добровільно приєднатися до війська чоловік ухвалив після ракетного удару по середмістю Вінниці у липні 2022 року. Тоді він допомагав рятувальникам ліквідовувати наслідки атаки.
"Саме тоді син вирішив добровольцем йти на фронт. Уже за два дні Ігор приєднався до війська. На передовій він частіше діяв як піхотинець — завжди першим ішов у бій, дбаючи про побратимів", — розповів батько військового Іван Линник.
За словами рідних, після тривалого очікування родина зможе поховати захисника у рідному місті.
Іван Глазков
Свій шлях воїна він розпочав ще у 2015–2016 роках, боронячи Україну на Луганському напрямку в зоні АТО/ООС. У перші дні повномасштабного вторгнення чоловік знову став до лав війська як доброволець.
Він служив головним сержантом взводу та оператором БпЛА в батальйоні безпілотних систем «Мара» у складі 66-ї окремої механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго.
Свій останній бій сержант прийняв 2 липня 2026 року на Куп’янському напрямку. Йому навічно залишилося 40 років.
Віталій Олійник
Він народився в селі Любомирка, що на Вінниччині. Закінчив Одеський національний університет імені Іллі Мечнікова. Проживав в Ольгополі. Не працював.
Під час повномасштабної війни захищав Україну в складі Окремого загону спеціального призначення НГУ «Азов». Обіймав посаду артилериста, інструктора. Нагороджений відзнакою «Ветеран війни», грамотою Кабінету міністрів України, а посмертно – орденом «За мужність» III ступеня.
Молодший сержант Віталій Олійник на псевдо Оскар загинув 25 березня 2022 року в Маріуполі Донецької області. Внаслідок авіаудару він отримав осколкове поранення.
Віктор Кучма
Свій військовий шлях Віктор Кучма розпочав ще у 2014 році, брав безпосередню участь в антитерористичній операції. Після початку повномасштабного вторгнення Росії він без вагань знову став на захист України.
Упродовж тривалого часу військовослужбовець вважався зниклим безвісти.
Як стало відомо, життя захисника обірвалося 26 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області.
Петро Омельчук
Солдат, оператор БПЛА Петро Омельчук загинув 3 липня 2026 року під час виконання бойового завдання внаслідок атаки FPV-дрона у Запорізькій області.
Іван Яворський
Іван Яворський народився 18 червня 1984 року у Вінниці. Через військову службу батька родина часто змінювала місце проживання, тому дитинство Івана минало в постійних переїздах. Та це не завадило йому добре навчатися, займатися спортом і розвивати власні захоплення.
Особливе місце в його житті займала історія України. Саме цей інтерес привів його до Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, де Іван здобув фах учителя історії та права.
Проте, як і його батько, він обрав шлях військового. Захист Батьківщини став для нього не просто професією, а покликанням.
Іван Яворський став до лав війська ще у 2006 році. Він служив у Національній гвардії України, брав участь у бойових діях у зоні АТО/ООС на сході країни.
Штаб-сержант 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади виконував бойові завдання на Донеччині.
Іван Яворський загинув, захищаючи Україну на Донеччині. Його останній бій відбувся 22 вересня 2025 року поблизу села Мирне Покровського району. Життя досвідченого воїна обірвалося у 41 рік.
Дмитро Майстер
У 2023 році він прагнув долучитися до захисту держави як доброволець, а 25 вересня 2024 року був мобілізований до лав Збройних Сил України.
Після проходження підготовки на Вінниччині військовослужбовець продовжив службу у складі військової частини А7400 — 225-го окремого штурмового полку. Був солдатом 2-го штурмового полку, 1-ї штурмової роти 1-го штурмового батальйону.
15 лютого 2025 року він загинув, виконуючи бойове завдання на позиції «Шаман». Йому було 38 років.
Богдан Моцний
Солдат Богдан Вікторович Моцний, 17 лютого 1985 року народження, був жителем селища Томашпіль. Він загинув 9 березня 2024 року поблизу населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області під час виконання бойового завдання.
Андрій Колосюк
Із 12 березня 2024 року військовослужбовець вважався безвісти зниклим. Навідник другого механізованого відділення другого механізованого взводу механізованої роти 59-ї ОМБ ім. Якова Ганзюка Андрій Колосюк загинув 12 березня 2024 року поблизу н. п. Первомайське Покровського району Донецької області.