Ужгородка Вікторія Суліма третій рік координує роботу волонтерів-помагаторів ГО "Рух підтримки закарпатських військових". Помагаторами називають тих, хто допомагає в місцевих шпиталях пораненим захисникам.
Про шлях закарпатки у волонтерство, про мотивацію Вікторії й вигорання — дивіться у матеріалі Суспільного.
Вікторія Суліма третій рік координує роботу волонтерів-помагаторів ГО "Рух підтримки закарпатських військових". Волонтери цього напрямку опікуються пораненими в ужгородських лікарнях. А щодня Вікторія — мама чотирьох дітей.
"Ми збираємося в школу як скажені білки. Мені дуже незручно, коли ми спізнюємося. Я паркуюся і ми біжимо з тими рюкзаками, як татаро-монгольське іго. Четверо людей і собака. Йду додому і вже починаються дзвінки, якісь переписки. Когось треба до стоматолога, комусь треба квиток купити. З кимось треба просто поговорити", — розповідає Вікторія Суліма.
Вдома у Вікторії колекція з 21 шеврона — це подарунки від військових, які після поранення лікувалися в Ужгороді.
"Вони всі дарують нам шеврони. Деякі навіть спеціально замовляють, щоб потім подарувати", — додає волонтерка.
"Я її підтримую. Знаю, що вона докладає багато зусиль, часу. Готова жертвувати часом, щоб допомагати нашій армії, нашим пораненим", — каже син волонтерки Тимур.
Постійно у групі помагаторів близько 65 людей — це ті, що готують, збирають. Поранених військових у лікарнях навідують близько 20 волонтерів цієї ініціативи.
"Ми називаємо шалені. Деякі лікарі нас називають завернуті. Тому що кажуть, нормальні люди, напевно, не будуть отак от кожен день постійно в лікарню бігти. Але мені здається, що зараз тільки так можна жити", — зазначає Вікторія.
До різдвяних свят волонтери разом із Вікторією прикрашають палати, де лікуються військові.
"Ми намагаємося покращувати умови. Зрозуміло, що держава не була готова до війни. Зрозуміло, що у лікарнях не було таких умов, щоб люди там жили місяцями. До усіх же приходили родичі, забирали хоча б той одяг випрати. А тепер вони (поранені — ред.) там живуть і ми маємо їм створити домашню атмосферу. Допомагали і з душовими кабінами, з кондиціонерами, мікрохвильовками… Якщо щось треба — долучаємося", — каже волонтерка.
Старший син Вікторії третій рік у ЗСУ. Його імені жінка не називає і фото не показує.
"Він тільки-тільки закінчив університет. Був з військовою кафедрою. Це навіть не обговорювалося, він пішов відразу", — додає Вікторія Суліма.
За словами Вікторії, думки про сина додають мотивації волонтерити та організовувати різні акції. Так, влітку помагатори збирали фрукти в закарпатських садах для захисників у шпиталі, восени продавали розмальовані гарбузи, щоб зібрати гроші на потреби поранених.
"Мені буде приємно, якщо наші поранені, коли приїдуть до свого міста скажуть: "Там класні волонтери. Таких не було ніде!" Мені здається, що ми маємо стати якоюсь візитівкою Ужгорода, ми маємо тримати марку. Ми маємо так ними опікуватися, щоб вони могли про нас згадати, що так, там було добре", — зазначає волонтерка.
Підписуйтеся на Суспільне Ужгород: Facebook, YouTube, Telegram, Viber, Instagram, Threads, WhatsApp, TikTok