"Я радий, що поранили мене, а не когось із хлопців": історія військового Мирослава, який служить у ТЦК на Закарпатті

Військовослужбовець Мирослав Медвецькі, який служить у ТЦК на Закарпатті. Закарпатський ОТЦК та СП

Мирослав Медвецькі — військовослужбовець Збройних сил України, який після поранення служить у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки на Закарпатті. Чоловік родом із селища Ясіня, що в Рахівському районі.

У 2014 році він вступив в новостворений 4-й окремий мотопіхотний батальйон, далі — служба в АТО. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Мирослав продовжив службу у лавах ЗСУ. Воював, зокрема, на Запорізькому напрямку.

Історію військовослужбовця розповіли у пресслужбі Закарпатського ОТЦК та СП.

Згадуючи 24 лютого 2022 року, військовий каже: "Було не до емоцій. Ми з побратимами ще 23 лютого зідзвонилися й одноголосно вирішили в разі чого вставати в стрій. Тож зранку я підійшов до свого начальника і сказав, що йду, а 26-го вже їхав на Запорізький напрямок".

За словами Мирослава, на бойових завданнях він постійно відчуває тривогу не стільки за себе, скільки за своїх побратимів.

"Головне — сконцентруватися на завданні. Просто йдеш виконувати завдання туди, де до тебе ще ніхто не був. Тихо прийшов, тихо пішов. Звичайно, що бачив не один раз російських військових в оптичний приціл, але головне, щоби вони тебе не бачили. Пригадую, як нас засікли й коли ми вже поверталися, нас почали крити мінами. Відходиш в посадку — приліт, відходиш далі — приліт. Десь від 60 до 100 мін по нас випустили. Як вижити? Фарт. Швидко пересуватися і бути хитрим", — розповів боєць.

Чоловік каже: "Страху, мабуть, не існує. Два дні страшно, а потім звикаєш і просто виконуєш завдання".

"Був у нас хлопець, який почався боятися свисту мін. Знаєте, коли щодня тебе обстрілюють, то це не дивно. Але коли починалися прильоти, я падаю, а він мене собою прикриває. Після першого поранення в підрозділі трохи лячно було кілька днів, а потім відпочили та знов до справи. Не думаєш про страх, бо треба робити свою справу", — сказав Мирослав.
Закарпатський ОТЦК та СП

9 травня, коли Мирослав з побратимами поверталися із завдання, чоловік отримав поранення.

"Тоді ходили чутки, що почали в нашому районі працювати "зозулі" — це снайпери на деревах. Так їх називають ще з часів російсько-фінської війни. Дуже небезпечні. Коли почули хлопок, подивилися один на одного. Все нормально, нікого не зачепило. Пізніше я відчув, що тече кров. Ще хвилин 15 я йшов своїм ходом, далі як побратими винесли, вже мало що пам’ятаю. Росіяни цілили в серце, але куля пішла рикошетом, зачепила ребро, пройшла крізь шлунок і роздробила нирку. Слава Богу, що я, а не хтось інший. Мені пощастило, а от іншому могло й не пощастити", — розповів військовослужбовець.

За словами бійця, поранення дало йому шанс зустріти дружину.

"Я ж довго лікувався, а вже в Мукачеві, у шпиталі, випадково зустрів її. І тепер знаю точно, за що варто боротися: за свою сім’ю, та за те, щоби ніхто не бачив і не відчув того, що роблять військові РФ з людьми", — підсумував боєць.

Підписуйтеся на Суспільне Ужгород: Facebook, YouTube, Telegram, Viber, Instagram, Threads