Валерій з позивним "49-й" — 26-річний військовослужбовець артилерійського підрозділу 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Чоловік родом із Запорізької області. Боєць долучився до лав ЗСУ у 2017 році. Спочатку служив у морській піхоті, а з весни 2021 року — в 128 ОГШБр.
Історію військового розповіли на сторінці Закарпатського легіону у Facebook.
За словами Валерія, його бабусю й дідуся радянська влада розкуркулила й відправила в Сибір. Його батько народився там, але потім приїхав в Україну. Він зараз також воює, але в іншій бригаді.
Під час першого контракту Валерій пройшов хорошу бойову школу, яка допомогла йому після початку повномасштабної війни.
"Найближче з росіянами стикався на витягнуту руку. Наші товариші вночі зробили вилазку в посадку в сірій зоні й загубили тепловізор із приладом нічного бачення. Вранці повертатися туди було небезпечно, але я добре знав місцевість і вирішив піти. "Теплак" знайшов одразу, потім побачив "нічник". Простягнув руку й бачу, що напроти тягнеться інша рука — це були двоє росіян, котрі теж здійснили вилазку. Ми по-тихому розійшлися. "Нічник" забрав я. Коли повернувся, наші розвідники розповіли, що по радіоперехопленню росіян почули, що з того боку вилазили двоє, зустрілися з одним нашим, але розійшлися. Тоді мене й накрило, я зрозумів, звідки вибрався", — згадує військовий.
Одного разу по Валерію стріляв російський снайпер і влучив у каску.
"Російський спостережний пункт стояв метрів за 800 від нас. Я високий, мене й так видно, а тут ще й каска. Добре, що не застібнув, інакше ми б зараз не розмовляли. Іду по траншеї й в якийсь момент каску з голови зриває, а мене кидає на землю. Встаю й бачу в касці під самим вершком пробоїну від кулі 12,7 міліметра. Якби я її натягнув як слід і застібнув, голову би відірвало. Я добрався до нашої вогневої позиції й показав хлопцям технічний будиночок за 800 метрів. "Звідси у мене стріляв снайпер. Зробіть, щоб його не стало". І будиночок знесли начисто — з міномета, "СапогаСтанковий протитанковий гранатомет", "ДашкиВеликокаліберний кулемет" — все туди летіло. З того часу каску не люблю носити, хоча маю хорошу, сам купив", — розповів боєць.
Зараз Валерій служить в артилерійському підрозділі. Понад рік він провів на спостережному пункті у фронтовому селі за 2 кілометри від росіян. Село повністю зруйноване обстрілами, там немає жодної вцілілої хати, тому спостережний пункт облаштували в погребі, який стоїть за напівзруйнованою будівлею й трохи захищений від прямого наведення. За останні місяці військовий отримав кілька контузій. Однак продовжує служити й віднедавна освоює нову спеціальність — оператора БПЛА.
"Я воюю за своїх рідних. Вдома маю ще старшу сестру й молодшого брата, якому 18 років. Я б не хотів, щоб він воював. Мамі й так важко, що ми з батьком у Збройних силах", — каже Валерій.
Підписуйтеся на Суспільне Ужгород: Facebook, YouTube, Telegram, Viber, Instagram, Threads