Тернополянка Ореста Дешева здійснила давню мрію — побувала в Гімалаях. За 12 днів жінка з українським прапором піднялася на висоту понад 5 тисяч метрів. На одній з вершин зробила фото у вишиванці. Про свою подорож Ореста розповіла Суспільному.
"Війна стала поштовхом не відкладати мрії на потім"
— Чому для мандрівки ви обрали саме Гімалаї?
— Напевно кожен, хто любить гори, мріє про Гімалаї. Вживу побачити Еверест, так, як я мріяла. Зараз таке життя, що ми не знаємо, що завтра буде. Тому для мене — це поштовх не відкладати мрії на потім. Цю поїздку я планувала з жовтня.
"Найважче у цій мандрівці — акліматизація"
— Як добиралися до Непалу?
— У Непал летіла з Польщі з пересадкою в ОАЕ, адже прямого рейсу звідти немає. Орієнтовно це займе 1,5 доби. Маршрут організовувала туристична фірма. Працівники оформляють потрібні дозволи, страхівки, домовляються з гідами. У містечку Лукла знаходиться один з найнебезпечніших аеропортів світу, звідки починають сходження до базового табору Евересту. Трек до базового табору Евересту — стандартний для всіх мандрівників. Там розміщуються ті, хто піднімаються на Еверест чи інші вершини Гімалаїв. У нашій групі було 6 людей, а також 2 гіди.
— Які умови чекають на туристів, які вирішили пройти цей маршрут?
— Жили ми у лоджіях, тобто туристичних притулках. Умови там, звісно, спартанські. Вони не опалюються і температура там нульова, не всюди є теплий душ, а якщо і є, то він платний і час перебування в ньому обмежений— 5-10 хвилин. Туалети є, але не всюди там є вода. Інтернету немає. Їжа теж у них специфічна, дуже гостра. Основу раціону складає рис та щедро приправлене спеціями м’ясо. П’ють місцеві в горах чай масалу з молоком.
— Що було найважче у цій мандрівці?
— Найважче у цій мандрівці — акліматизація. Адже в горах атмосферний тиск знижується і, як наслідок, ми вдихаємо менше кисню, може виникнути "гірська хвороба" — починає боліти голова, відчувається нудота, слабкість. Коли є ці симптоми, потрібно скидати висоту. Якщо цього не робити, людина може померти. Тому висоту ми набирали щодня поступово по 100-200 метрів вверх і потім знову спускалися до місця ночівлі. Тривалість нашого треку — приблизно 12 днів. Зустрічали дорогою людей з різних континентів і країн.
Піднятися на гору Кала-Патхар висотою 5 645 метрів змогли не всі учасники групи. На щастя, мені це вдалося.
"Про те, де я побувала, усвідомлюю лише зараз"
— Що найбільше запам’яталося з мандрівки?
— Коли ми були на висоті 4000 тисячі матерів, нам наш непальський гід сказав, що, якщо б була сьогодні гарна погода, то ви б побачили Еверест. Але тоді дощило і ми його не побачили. Потім ми піднялися ще вище і ночували в маленькому високогірному селі, теж ввечері було хмарно. І от коли ми вранці прокинулися, хмари розсіялись і ми побачили вершину Евересту. І це було неймовірне захоплення! Ти дивишся і сам собі не віриш. Потім ми піднімались усе вище і вище і вже чіткіше бачили найвищу гору світу. Здивувало, що з тієї сторони, яка відкрилась нам, вона було практично безсніжною.
— Як почуваєтесь зараз, коли здійснили свою мрію?
Про те, де я побувала, усвідомлюю лише зараз. Бо тоді було відчуття захоплення, але і сильна втома. Це важкий трек, але я до нього була готова. Його не рекомендують проходити людям, які не піднімалися хоча б на висоту 3 тисячі метрів. У минулому я підіймалася на висоту 3 718 метрів на вулкан Тейде на острові Тенерифе, який вважають найвищою точкою Іспанії. Також 14 років ходжу в наші українські Карпати, часто беру з собою свого кота, якого звуть Кефір.
"У Гімалаї взяла вишиванку, яку подарувала покійна бабуся"
— Є якась річ, яку завжди берете у подорожі?
— Так. Брала з собою в Гімалаї вишиванку, яку мені подарувала покійна бабуся. У ній сфотографувалася біля гори Ама-Даблам. Цю сорочку беру незмінно у подорожі, вона мені гріє душу та тішить згадкою про бабусю. Також мала український прапор.
— Що у Непалі вразило найбільше?
— Вразила сама країна. Непал — одна з найбідніших країн світу. Поблизу Евересту живе народність шерпів. Вони, завдяки своїй витривалості та генетичній адаптації до високогір’я, найчастіше працюють портерами (від англ. "рorter" – носій), тобто носять речі туристів. Найняти їх — це означає дати їм заробіток, оскільки іншого у цих горах просто немає. Наш гід теж розповідав, що раніше працював портером, але одного разу молода пара туристів подарувала йому курс англійської і згодом він став гідом. Чому подарувала? Бо придбати самостійно такий курс ці люди просто не мають змоги. Гід розповів, що для того, щоб повернутися додому в гори, йому потрібно йти 2 дні. Тобто, там немає доріг, магазинів, немає води. За покупками людям потрібно йти декілька днів. Але там є села. Будинки переважно з каменю. Місцеві розводять биків яків.
Також ми відвідували столицю Непалу Катманду. Також вразила бідність людей та, за нашими мірками, антисанітарія. Проте непальців цікава культури та традиції, які збереглися такими ж, як і 100 років тому.