Ігоря Олещука зарештували в 17 років за допомогу повстанцям. Засудили на 25 років таборів суворого режиму. Покарання відбував на шахтах Воркути. Після таборових повстань і смерті Сталіна, йому зменшили термін покарання до 8 років. Про це колишній радянський політв’язень розповів у спецпроєкті Суспільного "Сильніші за ґрати".
Ігор Олещук народився в селі Чорний ліс 1931 року. Він і досі проводить екскурсії в Історико-меморіальному музеї політичних в'язнів, що створений в колишньому слідчому ізоляторі КДБ.
Саме тут він колись сидів за ґратами.
"В цьому приміщенні з 1945 до 1986 року було обласне управління КГБ і через нього пройшло дуже багато політв’язнів, борців за волю України, повстанців і політв’язнів. У середньому — 50-60 тисяч. І в 1996 році ми на основі цього слідчого ізолятора КГБ вперше в Україні створили дуже унікальний музей. Крім політв’язнів і репресованих через КГБ в обласній раді пройшло 2,5 тисяч малолітніх, багато з них були засуджені на великі терміни покарання, а частина з них розстріляні. І відколи ми займаємося науковою роботою, то до сих пір не знаємо, де поховані наші борці за волю України", – розповів Ігор Олещук Суспільному.
Покарання він відбував на шахтах. За його словами, в’язні щодня прокидалися о 6 годині, після цього їх вели на роботу, де вони працювали по 12 годин.
"Треба було бурити, палити, відвантажувати породу. Бувало так, що ми плану не виконували, то десятник після 8 годин спускався в шахту і нас бив, змушував працювати".
Після звільнення найперше, що зробив Ігор Олещук — поїхав до Києва, аби заночувати, а звідти вирушив на могилу Тараса Шевченка.
"Я був у трьох таборах, вже мені закінчився термін, замість паспорта дали довідку в межах Воркути. Я знав, що це несправедливо, бо є указ про малолітку, треба дати паспорт. Я написав тоді скаргу, чекав десь місяць-півтора і мене викликав начальник спеціальної частини, видав мені паспорт і гроші. В липні місяці їхав в Україну. Коли приїхав в Київ, заночував один день і сів на пароплав, і поїхав на могилу Шевченка. Там помолився. Я пройшов "північний університет", будемо казати так. Там були священики, там були юристи, там були люди з вищою освітою".
Попри поважний вік Ігор Олещук постійно в русі та в громадській роботі.
"Я маю біля семи книжок, трилогію спогадів "Шлях до світанку", "Шлях до прозріння" і "Шлях до свободи. Я тішуся тим, що ми все-таки ми добилися незалежної України. Вона будується в дуже складний період. Але треба щодня, окрім основної роботи, щось робити для свободи й незалежності України".
