Приблизно 30-35 ліцеїв має бути на Тернопільщині після освітньої реформи. Малі громади можуть залишитися без ліцеїв. Про те, яких змін потребує старша школа України та чи це на часі журналісти Суспільного запитали в освітнього експерта шведсько-українського проєкту "Підтримка децентралізації в Україні" Олега Фасолю.
Чи потребує старша школа в Україні змін?
Старша школа потребує змін, як і змін потребує вся освітня система України. Ці зміни розпочалися в Україні з часу прийняття декларації про державний суверенітет. Відбувалися певні реформи, але реформи не торкалися старшої школи. Та реформа, яка мала б зачепити старшу школу, була успішно похована тодішнім міністром регіоналом Табачником. На превеликий жаль, сьогодні старша школа перебуває у надзвичайно критичні ситуації. Тому вона потребує змін і вони розпочалися з прийняттям закону України "Про освіту" у 2017 році. Більш детально вони виписані у законі "Про повну загальну середню освіту", який був прийнятий дещо пізніше.
Які саме зміни потрібні?
Нам сьогодні треба зробити так, щоб навчання у старшій школі було якісним. Щоб воно було абсолютно іншим, як навчання у базовій школі. Наступні зміни – це зміни, які мають стосуватися саме освітнього контенту, тобто того, що мають вивчати діти. Як зробити освітній контент різним для того, щоб діти, навчаючись у старшій школі, могли зреалізувати свої таланти, свої здібності, обдарування і майбутні професійні вибори.
Чи ці зміни на часі?
Ці зміни не тільки дозріли, а вони вже перезріли. Їх треба було проводити значно раніше. На сьогодні, ми відчуваємо страшенні проблеми у старшій школі. Перша проблема – діти не вмотивовані до навчання. Друга – діти страшенно перезавантаженні, велика кількість навчальних предметів у старшій школі. Третя – слабка матеріально-технічна база закладів освіти, яка не дозволяє зробити навчання у старшій школі якісним. Четверта – практично всі діти у старшій школі навчаються за однотипними програмами, за однаковими навчальними планами, незалежно від того, який майбутній професійний вибір вони мають зробити. Тобто здійснити реформи можна лише тоді, коли розв'язати саме оці проблеми, про які я сказав.
Які труднощі будуть виникати, коли ми будемо розв’язувати ці проблеми й чи зможемо ми (освітяни, батьки, діти) з ними впоратися?
Звичайно зможемо, якщо захочемо. Перша трудність полягає у тому, що, на превеликий жаль, в Україні надзвичайно сильний політичний популізм. Ми не хочемо говорити про реальні речі щиро і відверто. Ми дуже часто використовуємо батьків та здобувачів освіти як заручників своїх політичних амбіцій, розповідаючи усілякі байки й поширюючи всілякі чутки. Як от: "Немає школи – немає села", "Якщо ви закриєте третій ступінь у цій школі, то ваші діти будуть позбавлені можливості отримати повну загальну середню освіту". Це все робиться для того, щоб поховати ту створену систему освіти. Але ніхто не говорить про те, що все це має робитися задля того, щоб підвищити якість знань здобувачів освіти у старшій школі. Зробити так, щоб отримані знання у старшій школі логічно перейшли у здобуття їхньої професії у вищих навчальних закладах та професійно-технічних навчальних закладах. Наступне, змінивши взагалі повну загальну середню освіту, ми маємо дати шанс дітям, власне, обирати свої освітні траєкторії. Діти, на превеликий жаль, дуже мало знають про те, що, отримуючи повну загальну середню освіту поряд із професією у професійно-технічних закладах освіти це круто, це досить швидкий спосіб отримати вже в майбутньому свої власні гроші, стати на ноги й злізти, скажемо, із шиї батьків. На превеликий жаль, такі фейки про те, що в ПТУ навчаються ті, хто не може навчатися у вишах, ті, хто мають погані знання, це абсолютно неправильно. Навчання в ПТУ, навчання в коледжі – це одна із освітніх траєкторій здобувачів освіти. І я наголошую, це одна із успішних освітніх траєкторій здобувачів освіти. Тому, ми на сьогодні бачимо картину, що велика кількість людей, маючи вищу освіту, не працюють за спеціальністю. Тобто вони здобувають освіту заради освіти. Так не повинно бути. Освіта має здобуватися заради життя, заради майбутнього успішного життя.
Як впоратися з цими усталеними думками батьків та, які думають так, як ми попередньо говорили?
Власне, це треба показувати кращі приклади реформування, в тому числі старшої школи, які відбуваються в Україні в окремих регіонах. Не боятися говорити правду, а точніше почати говорити правду про ті реальні речі. Говорити її на всіх рівнях, заводити цю правду до усіх стейкхолдерів, які пов'язані із системою освіти. Це до засновників закладів освіти, до депутатів, до батьків, до громадськості, до освітньої спільноти, в тому числі до здобувача освіти. Почути дітей. На превеликий жаль, ми не чуємо наших дітей. Педагоги не хочуть чути своїх дітей. Я не кажу про всіх, але дуже часто це відчувається і свідомо нав'язуються їм якась певна хибна думка. Не боятися змін, зміни мають відбуватися. На сьогодні, світ наскільки динамічний, що ці зміни відбуваються щоденно.
Чи є вже якісь напрацювання, на прикладі яких ми можемо показувати, що дійсно ці зміни працюють?
Є такі напрацювання, власне шведсько-український проєкт, працюючи над реформою старшої профільної школи, має укладені угоди із регіонами України, із певними пілотними громадами, де ми напрацьовуємо спільно такі моделі старшої профільної школи для того, щоб вони могли потім масштабуватися в себе, власне, в регіонах. Такі моделі є на Хмельниччині, це Славутська міська територіальна громада. Вона, починаючи із 2017 року зайнялася реформою старшої профільної школи. З 8-ми закладів на сьогодні вони мають єдиний ліцей із третім ступенем, мають великий континент дітей, мають різну профільність навчання і це дає свої певні результати. Красилівська міська територіальна громада Хмельницької області, яка одномоментно з 13 заходів, які мали старший ступінь у своїй структурі, утворила один заклад. І це відбулося без абсолютно жодних невдоволень місцевих жителів, педагогів, громадськості через те, що ми спільно провели таку дуже гарну комунікаційну роботу. Пояснили чому це, для чого це, хто від цього виграє і які від цього будуть результати. Я можу продовжити перелік, де ми працюємо. Про це можна почитати на нашому сайті, про це можна познайомитись власне і на сайті Міністерства освіти і науки України. Тобто позитивні практики є, але чим більше таких позитивних практик буде і чим масштабніше ми це будемо робити в регіонах, тим найменше боляче цей процес відбудеться і з найбільшим успіхом.
Яка оптимальна мережа ліцеїв у громаді? Якщо до прикладу взяти одну громаду Тернопільщини – Чортківську. Там зараз 11 шкіл і проживає приблизно 34 тисячі людей. Скільки там має бути ліцеїв і від чого залежить їхня кількість?
Не має такого єдиного загального рецепта, скільки має бути ліцеїв у громаді. Закон на сьогодні дозволяє створити ліцеї, якщо там є два класи на паралелі, щоб там можна було утворити три профілі навчання. Хоча є багато питань до цієї норми закону: "Чого три профілі, а не чотири профілі?", "Як в двох класах створити три профілі?", "Скільки учнів має бути у цьому класі, бо 5 учнів це вже клас, а якщо є 15 учнів і вони забажають навчатись у трьох профілях, то ми можемо утворити два класи?". Тому не має єдиного рецепта, треба дивитись від того, як географічно розташована громада, скільки є навчальних закладів, який є кадровий потенціал, яка є матеріальна база цих закладів освіти. Варто сказати, що дрібні громади, сільські громади, яких до речі дуже багато в Тернопільській області, було утворено у першій хвилі, може статись так, що вони не будуть мати свого ліцею. Теоретично вони можуть мати, але це реально буде профанація старшої освіти. Це просто збереження цієї системи, яка була до цього – навчаємо всіх про все, а в кінцевому результаті не знаємо нічого, не можемо використати. У кінцевому результаті ми картаємо державу, що не виділяє кошти в достатній кількості на заробітну плату, не виділяє кошти на матеріально-технічне забезпечення. Ми витягуємо кошти із сімейного бюджету батьків на репетиторів, бо діти навчаються у класах тих профілів, які їм не потрібні, а їм потрібне зовсім інше, а громада не може забезпечити. Тому, я не можу сказати скільки має бути ліцеїв у громаді конкретно, але наведу вам такий приклад. Ми із освітянами України у грудні відвідали Данію, де саме ознайомлювались із їхньою системою старшої школи. Це не означає, що цю систему треба перенести в Україну, звичайно. Данія, яка має близько 5 мільйонів населення, має всього 121 ліцей. Тому, якщо зробити таку екстраполяцію на певні регіони, можна спрогнозувати скільки ліцеїв буде відповідно до чисельності населення. Хмельницька область, яка десь має трішки більше одного мільйона населення, ми прогнозували, щоб оптимальним була мережа орієнтовно 30-35 ліцеїв. Думаю, що десь така мережа була б оптимальною і для Тернопільської області, яка територіально і по чисельності населення є співзвучною з Хмельниччиною. У ліцеї має навчатись, як мінімум 300 учнів у старшій школі, тоді він буде ефективний. Але ефективний заклад освіти з точки зору управління і з точки зору штатів є тоді, коли у ньому навчається приблизно 600 учнів. Тоді можна прогнозувати скільки таких ліцеїв, власне, у Чортківській громаді чи в якійсь іншій.
Як взагалі на Тернопільщині сприймають цей проєкт?
Я думаю, що останні події по місту Тернополю показали, як сприймають в Тернополі реформи старшої школи про об’єднання закладів, звичайно прикра практика. Вона є і від цього ніде не дітись. Напевно, вона є через те, що слабка комунікація із громадськістю, із батьками. Не доноситься повною мірою, засновниками закладів освіти наміри, які вони мають вкласти в ту реформу. Чим швидше буде сформована така когорта тих людей які прагнуть змін, які розуміють зміни, тим успішніше буде відбуватись реформа.
За якими критеріями формують ліцеї? Це освітяни, які там працюють, матеріальна база, можливо, здобутки учнів? Ми працюємо з випадками, де батьки і вчителі проти того, аби об’єднуватись з іншими закладами. Вчителі звертають увагу саме на здобутки учнів. Наскільки це важливо?
Давайте я скажу відверто, я не тернополянин і можу собі дозволити це говорити. Здобутками освіти дуже часто хизуються заклади освіти нового типу, але вони не горять про те, що вони відбирають дітей за певними критеріями, дітей, які мають найбільші нахили до вивчення тих чи інших предметів. У звичайних загальноосвітніх школах залишаються діти, які мають менші нахили до тих предметів, але вони є не менш талановитими. Кожна дитина від народження є талановитою, абсолютно кожна. Кожна дитина є зіркою від народження. Завдання сучасної школи – відкрити талант кожної дитини. Відкрити талант кожної дитини, у якої він прихований. Цей талант може бути не обов’язково у високих балах з математики, іноземної мови, історії, української мови чи чогось іншого, цей талант може бути у здібних руках, які можуть здійснювати різьблення по дереву, у ліпленні з глини, здійснення інших процесів. Всі такі діти мають творити майбутню успішну Україну. Тому, коли ми говоримо про здобутки, які мають заклад нового типу це одне, але вони їх мають в тому числі за рахунок того, що вони відібрали цих дітей із тих закладів, у яких вони мали б навчатись за територіальним принципом. Тому у цьому полягає і суть конфлікту. Формуючи мережу закладів освіти потрібно враховувати різні чинники, власне, я сказав про географічне розташування закладів освіти, як же діти мають туди потрапити. Вони мають там проживати чи будуть там створені для них відповідні умови. Наскільки заклад освіти має кадровий потенціал, щоби забезпечити високу результативність здобувачів освіти. Наскільки заклади освіти і засновники спроможні забезпечувати їх сучасною матеріально-технічною базою, бо у старшій школі без матеріально-технічної бази створити успішний освітній процес неможливо. Це вивчення запитів здобувачів освіти, які вони хочуть профілі мати, де вони себе бачать, як це можна зреалізувати. Тоді засновник, концентруючи ось ці всі процеси, має сформувати оту мережу закладів старшої школи. Вона має бути ефективною перш за все, з точки зору якості освітніх послуг, а вже інше з точки зору використання фінансових ресурсів.
