У міжнародний День волонтера наші кореспонденти поспілкувалися з батьками тернополянина Віктора Гурняка. Він був волонтером, добровольцем батальйону "Айдар". Минуло 5 років, як Віктор загинув на Луганщині від мінометного снаряду
Це сталося, коли він вивозив поранених у районі 32-го блокпосту.
З Марією та Петром Гурняками кореспонденти Суспільного спілкувалися в сквері волонтерів пам’яті Віктора Гурняка. біля площі героїв Євромайдану. Тут розміщена стела та фотовиставка.
Марія Гурняк розповідає – з 14-ти років Віктор почав фотографувати. Потім став журналістом, працював у місцевих газетах, а згодом – фотографував для закордонних видань:
"13-го, як сталося побиття студентів і коли він вперше покликав нас до комп’ютера з батьком і каже: я мушу їхати до Києва. А ми кажем: чому, для чого? Він: та, мамо, я тільки познімаю і приїду. Я ж мушу це висвітлювати, я ж кореспондент, маю про це писати на Інсайдер, на УНІАН, на Ройтерс. Та ж мені в світові видання. І він тоді просто захопився тим духом таким майдану, що він не зміг бути осторонь".
Під час Майдану Віктор допомагав 15-тій сотні, розповідає Петро Гурняк. Чоловік каже – разом з сином возили до Києва продукти та одяг. Після Революції Гідності Віктор допомагав військовим на Сході України:
"Одного разу він дзвонить ввечері, я якраз приїхав в Тернопіль, він дзвонить: тату, треба поїхати в Німеччину, забрати каски. Бо багато почалося бойових дій, хлопці гинуть, а касок немає. Я бусом своїм поїхав в Італію, бо Німеччина не прийняла, ми приїхали в Італію, привезли 500 касок і 11 ящиків кевларових пластин. То я так захопився з ним, що я почав йому допомагати, його друзі почали мене підштовхувати: "Давайте, давайте". І так я почав з ним волонтерську діяльність. І його так хлопці назвали "Олігархом", бо він, крім того, що він возив продукти, одяг і взуття, він ще доставляв машини. Бо багато "айдарівців" збиралися грошима, київські багато люди закупляли волонтерські машини, ми багато тут тернопільських допомагали, він багато машин переганяв туда, на ту сторону".
У липні 2014 року Віктор прийняв присягу "Айдару" і став добровольцем, розповідає Петро Гурняк. Через три місяці хлопець загинув:
"Віз туда продукти, одяг. Там тоді 31-ий блокпост був, потім після 31-ого 32-ий блокпост. Вже звідтам виїхати не годен було, вони були в оточенні. Попалося таке, що йому треба було вивезти поранених. І багато поставили машин, і ніхто не міг вивезти. Віктор тоді зумів, Л 200 машина така, він поїхав туди на передову, забрав цих хлопців поранених з 80 бригади, хлопців-"айдарівців", які його підтримували. І коли він вивозив, заглохла машина, і під час бою він получив осколкове поранення і там загинув, під час вивезення поранених"
У Віктора залишилася дружина та донька, каже Марія Гурняк:
"Їй зараз 7 рочків, але пам’ятає татка, вона розуміє, що татко її герой, але як дитина завжди прибігає і каже: "Я знаю, що мій татко на небі, але чому він на небі, чому мій татко не тут, як у всіх діток. Я маю продовжувати жити і маю розуміти, що він залишив їх теж на нас. Ми маємо бути і дякувати Богові, що вони в нас є. Він пішов, став янголом, пішов на небеса, але залишив таких мені дорогих, найдорожчих людей, тут на землі".