15 серпня у Тернополі відзначають День міста. Спеціально до свята кореспонденти Суспільного поспілкувалися з істориком і громадським діячем Володимиром Лемішкою і відеооператоркою Ольгою Закітнюк — разом вони ведуть відеоблог, у якому розповідають про Тернопіль і людей, які творили його історію та культуру.
Розкажіть трохи про свій проєкт.
Володимир Лемішка: Це культурно-освітній проєкт. Він про історію, про культуру, про наші забуті пам'ятки, які в Тернополі начастіше занедбані й потребують уваги суспільства і міської влади.
Які саме періоди в історії Тернополя найбільше вас цікавлять?
ВЛ: Ми орієнтуємось на будівлі, які після Другої світової були частково збережені, реставровані і дійшли до наших днів. Цих пам'яток дуже мало. І ми орієнтуємось на те, що забуто, на знищене радянською владою, на те, що привертає увагу і має бути почутим і згаданим. Як один з наших улюблених — парафіяльний костел, який був колись на місці сучасного ЦУМу і знищений радянською владою. Тому про нього теж в нас є сюжет. І це одна з таких величних історій, яку не всі в місті знають. Тому про це потрібно говорити.
Найдавніша пам'ятка міста — Тернопільський замок, який збудований в 1540-х роках, коли було засноване і саме місто. Тоді і звели стіни і оці мури підвальні самого замку. Вони збережені досі. Його вважають найстарішою будівлею в місті. А далі вже церкви і костели, які сьогодні теж стоять.
Власне, коли мова заходить про історичні пам'ятки Тернополя, про замок, костел, катедральний собор всі знають. Ну ще знають про італійський дворик, про віллу Вітошинських. Чи є якісь старі історичні будівлі, які збереглися в нормальному стані, але про які мало хто знає?
Ольга Закітнюк: В нас був сюжет про віллу на вулиці Франка — вілла Погорілеса. Вона збережена до сьогодні, там зараз якесь місцеве ОСББ — це взагалі не співвідноситься з величчю цієї будівлі і її історією. Там навіть збережений фасад, ця ліпнина декоративна. Не знаю, яким чином вона збереглась, але вона гарно збережена. Тому образливо, що там знаходиться просто ОСББ.
ВЛ: Так, це правда. Тому що на цій пам'ятці — вона теж в приватній власності зараз, але власники не стежать за її станом — проросли дерева на даху, на балконах. Столітня будівля, яка просто заростає. Коріння пробивається в цей фасад. Хочеться, щоб такі будівлі мали якесь продовження як культурний простір, або музейний, або щось, що пов'язане з історією Тернополя.
Продовжуючи тему вілл. Ми вже згадували сьогодні віллу Вітошинських. На якому етапі зараз процес її реставрації?
ВЛ: Минуло вже близько п'яти місяців від часу, коли міська влада підтримала мою петицію, стосовно реставрації вілли. Нічого не відбувається. Міська влада нічого не робить. Я давав декілька запитів на публічну інформацію уже після того, як петицію підтримали. І отримав відповіді, що реставрація на стадії пошуку коштів на проєктно-кошторисну документацію. Це може тягнутись довго. Я постійно нагадую про це публічно в соціальних мережах і в запитах до міської ради. Але вони ніяк не реагують.
Ви говорили, що працюєте в основному з історією після Другої світової війни. Може цікавитеся також більш новітньою історією міста? Якимись пам'ятками не настільки старими, а якимись місцями, які стали в Тернополі знаковими останнім часом?
ОЗ: Один з останніх наших сюжетів був про визначну постать Тернопільщини Ігоря ПелихаІгор Пелих — український телеведучий, тележурналіст, шоумен, музикант, композитор і продюсер. Народився 3 лютого 1974 року в Тернополі. Загинув 8 травня 2009 у Києві внаслідок ДТП. Йому є пам'ятник на куті бульвару Шевченка і вулиці Кульчицької, там де зараз знаходиться заклад харчування. І там просто вмонтовано, ніби якесь віконечко. Там ні підпису, нічого взагалі немаєПам'ятник Ігорю Пелиху — у вигляді телевізора, вмонтованого в стіну, на якому транслювали відео із життя телеведучого. Техінку кілька разів ламали. Тож вже багато років вона не працює.. Тобто пересічний громадянин не зрозуміє, що взагалі на цій стіні, хоча це пам'ятник Ігорю Пелиху.
ВЛ: Цей наш сюжет гарно підтримали українці, не лише тернополяни. Сукупно на цьому відео в нас більше 600 тисяч переглядів в різних соцмережах. Сотні коментарів. Вся Україна пам'ятає Ігоря Пелиха, дякувала за нашу роботу, що ми говоримо про нього. Про таких людей потрібно пам'ятати, тому що його немає в живих майже 20 років, але пам'ять про нього живе. Тому нам було теж сумно, коли ми знімали відео про цей пам'ятник. Бо на ньому нема жодного позначення про те, кому цей пам'ятник, коли він був встановлений, з якої причини. Це просто непрацюючий пам'ятник. Тому що він мав би бути сенсорний, там мав бути екран, на якому люди могли дивитися уривки з телепередач Ігоря Пелиха, він був популярним телеведучим в Україні. І цей пам'ятник просто не функціонує. В цьому відео ми порівняли діяльність Ігоря Пелиха з діяльністю Кузьми Скрябіна, тому що вони і разом працювали. Але Скрябіна і його діяльність шанують на його малій батьківщині і загалом по Україні пам'ятають. А в нас міська влада просто занедбала цей пам'ятник, хоча він знаходиться в центрі міста на видному місці навпроти тристороннього годинника одразу. Там проходять сотні людей кожного дня, але жодного якогось вказівника про те, що це таке, немає.
Під час своєї роботи ви вивчаєте багато матеріалу, шукаєте різні пам'ятки. Можливо, знаєте якісь визначні історичні місця, про які навіть корінні тернополяни не здогадуються?
ВЛ: Ми якраз плануємо знімати сюжет про маловідоме місце — палац Кросновських. Кросновський — польський шляхтич. Палац був у селі Загребелля — це зараз частина Тернополя по той бік озерана місці Загребеллля звели масив «Дружба». Про цей великий палац знає мало людей. Він був знищений під час Другої світової війни і доруйнований уже радянською владою.
Я аналізував стару карту початку 1900-х років і сьогоднішню, як виглядає забудова. І просто простежується, де стояв цей палац. Там ще була збоку невелика каплиця. На його місці зараз звичайна хрущовка, багатоквартирний будинок.
Багато пам'яток знищили новою забудовою?
ВЛ: Війна, звичайно, знищила багато будівельВнаслідок боїв за Тернопіль навесні 1944 року житловий фонд міста знищили на 85%, а радянська влада це підкоригувала. Це наша історія, просто ми жили в Австро-Угорській імперії і в Польщі. В нас були ці пам'ятки, ця ліпнина, написи на будинках викарбувані. Радянська влада це все замальовувала, заштукатурювала, ліпнину здирала з будинків з якимись польськими визначними діячами, які мали відношення до Тернополя.
ОЗ: Ми недавно знімали про пам'ятник наймолодшому воїну Першої світової війни Славку Луцишину, що знаходиться по той бік озера при вході до парку «Сопільче».
ВЛ: Поблизу вулиці Опільського є історичний будинок, в якому і проживав колись письменник Юліан Опільський. В нас є сюжет про це. Ми проходили повз цей будинок і до нас підійшов одразу чоловік. Вони щось працювали, реставрували вхідні двері цього будинку. Просто нас зупинив, відразу витягнув телефон показати, що в них є проєкт, як має виглядати зовнішній вхід цього будинку. Сказав: «Ми дивимося ваші відео і хочемо відновити цю будівлю відносно якоїсь історичної цінності, як вона виглядала колись». І він показав нам цей проєкт, що двері зараз будуть встановлювати зовсім по-іншому, тому що там було змінено весь вхід на цьому будинку. Сказав, що планують встановити під історичну схожість.
Щоправда, це пластикові вікна, пластикові двері, але він каже, це будуть колір і дизайн, схожі до оригінальних. Тобто, якось інтегрувати цю історію в сучасний вигляд, але щоб зберегти цінність. Це якось і наша заслуга, бо люди дивляться і розуміють, як неправильно. Ми багато критикуємо в своїх відео і міську владу, і місцевих. Кажемо, що тут занедбано. Прямолінійно це висловлюємо, чітко, щоб було зрозуміло і доступно, де так, а де не так. Де можна виправити, покращити. Будівель відновлено мало, але ми про це говоримо і привертаєм увагу. Щиро віримо, що найближчим часом буде більше будівель історичних відновлено.
Найбільше історичних будівель зосереджено в центральній частині міста. Але, можливо, десь в інших районах теж зустрічаються якісь старі будівлі?
ВЛ: В 1900-х роках Тернопіль — це і була [сучасна] центральна частина міста, яка не виходила за район ринку з одного боку, з іншого — закінчуваласявключно з районом Заруддя біля району шостого магазину. Далі вже йшли поля.
ОЗ: Додам про одну будівлю, яку ми знімали. На масиві Оболоня — це в районі ринку — там був м'ясокомбінатбойня. Ця будівля привернула нашу увагу красивим фасадом — красива кладка, плитка. Це 1908 рік. Будівля збережена, але функціонує не за своїм призначенням і мало хто знає її історію.
Із сучасних будівель, які, на вашу думку, могли б стати історичними пам'ятками в майбутньому?
ОЗ: Можна сказати про будинок залізничників на проспекті Степана Бандери. Така центральна вулиця Тернополя, будинок дуже красивий, хоч і з часів радянщини. Зараз він в приватній власності, але занедбаний, ніким не доглядається. Там повилітали вікна. Якби за нього взялись якісь відповідальні зацікавлені люди, це було б гарною історичною пам'яткою навіть тих часів радящини.
ВЛ: Будинок культури залізничників — він і функціонував як будівля для урочистостей. Є актовий зал, близько 20 різних кабінетів — і гримерних, і танцювальних залів. Тобто, групи якось готувалися виступати.
Він дуже красивий. В нас є про нього сюжет класний, намагаємось привернути до нього увагу. Поки що не виходить. Це відео вже, мабуть, місяць часу, як вийшло. Хотілося б, щоб хтось звернув увагу і викупив. Будівля у приватній власності, її можна викупити і відновити, як малий театр Тернополя. Це було б чудово. Малі театральні групи приїжджали б з різних міст, могли б виступати на великій театральній сцені.
