Олег Ширяєв — командир 225 окремого штурмового батальйону, який одним із перших заходив у Курську область й нині продовжує виконувати там бойові завдання. Суспільне розповідає історію його бойового життя.
У 2014-2015 роках Олег Ширяєв брав участь в АТО, а з початку повномасштабної війни у березні 2022 року воював на посаді командира роти в 228 батальйоні 127 ОБрТрО. За захист Харківщини нагороджений орденом “За мужність” III ступеня.
У лютому 2023 року Олег Ширяєв став командиром 225 батальйону і вже в березні його батальйон рушив на оборону Бахмута. У вересні 2024 року президент Володимир Зеленський своїм указом надав воїну звання Герой України з врученням ордена “Золота Зірка”.
"На початку 2015 року я з моїм підрозділом вже брав участь повноцінно в антитерористичній операції. Як відвели добровольців від передньої лінії, я повернувся у цивільне життя, займався певною громадською діяльністю. На початку 2022 року я став до лав Збройних сил України. 2 березня я прийшов до військової частини, а 8 березня вже служив".
Які завдання виконував ваш підрозділ?
"Ми брали участь в обороні Харкова. Це був Питомник — населений пункт в 5 км від окружної дороги навколо Харкова. Там простояли приблизно пів року, потім почалась Балаклійська операція. Вона пройшла досить впевнено. Противника відкинули від території Харківської області. Ми тоді вийшли на лінію державного кордону, біля населеного пункту Тернова. Там стали по державному кордону і так стояли до приблизно до Нового року. Після я став командиром батальйону і ми поїхали на Бахмутський напрямок".
Ваш підрозділ був одним із перших, хто заходив у Курську область. Як довго до цього готувалися і як це загалом відбувалося у перші дні?
— До Курської операції ми готувалися два місяці, але також воювали паралельно на напрямку Часів Яр. Це дуже важкий напрямок був. Там дуже була велика концентрація військ противника. Вони постійно тиснули, але ми вистояли і паралельно готували, саме силами інструкторів 225 ОШБ, підрозділ, який повинен був наступати. Але про суть задачі ми ж не розуміли. Розуміли, що потрібно готувати людей. Отримали особовий склад, техніку. Але, що це буде Курська область, я не розумів і був здивований. Те, що ми мали тут за даними розвідки Генерального штабу, воно все позитивно вплинуло на просуванні в Курській області. 6 серпня 225 батальйон першим пробив оборону противника і зайшов за першу добу на 10 км глибину, за другу добу ще на 20. І дуже багато території ми зачистили. Потім пішли на Глушківський напрямок, дійшли до населеного пункту Глушкове.
"Тут допомагаємо виконувати задачі. Ну і плюс, звісно, паралельно готуємо особовий склад".
Як на вашу думку, чи виправдала себе Курська операція?
— Це питання стратегічного характеру, а я командир тактичної ланки управління. Апелюючи цифрами і фактами: на момент заходу на територію противника, ми мали 50 тисяч обстрілів на добу по всій лінії бойового зіткнення. Якщо сказати просто, 50 тисяч. На цей час маємо 30 тисяч обстрілів на добу, тобто зменшилось. На ту територію, де ми заходили, було приблизно 5-6 тисяч противника. Зараз противник стягнув 50 тисяч війська. Звісно, і вогневі засоби, і піхоту, і бойові машини противнику необхідно знімати з інших напрямків.
"Я родом з Харківщини, мене турбують ті питання, які є на Харківщині: наступ противника на Вовчанському, Куп'янському напрямках. Я спілкувався з тими військовими, які стоять на тому напрямку. Всі кажуть одне: тиск зменшився. І тому ми на себе тут відтягнули і свою роль в цьому зіграли. І тим самим тактично і оперативно ми задачу виконали".
Чи доводилося брати полонених на Курському напрямку?
— Ми взяли населений пункт Ольгівка. Коли його зачистили, взяли в полон офіцера, командира роти 810-ї бригади морської піхоти. Це колишній громадянин України, воював у складі ЧВК "Вагнер". Противник не очікував такого рівня штурмових дій, але, я розумію, що він здогадувався. Той, хто вміє аналізувати, бачить, що, наприклад, наступні дії найкраще робити на цьому напрямку. І прогнози в них були, що тут будуть діяти. Тим паче до того, як ми зайшли на Курську область, вже були спроби заходу на Тьоткине і так далі підрозділами ГУР України.
Що було найскладніше в Курській операції?
— Було складно усвідомити, потім вже пристосувалися. Я, наприклад, досвіду не мав подолання мінно-вибухових загороджень, протитанкових ровів. Я розумів, як це робиться теоретично. У нашій військовій історії такого роду операції, в сучасній Україні не було. Проти Росії ми воювали, але на територію не заходили.
"Напевно, найважче — це зайти. Штурмувати це одне, передавати позиції — це теж. А ті, хто заходять, повинні тримати і все.
Які слабкі й сильні сторони російських військових можете назвати?
— Сильні сторони полягають у тому, що вони мають дуже великий економічний ресурс і дуже великий ресурс по солдатах. Жива сила в противника реально безмежна. На даний час, мені здається, російська армія друга в світі, так. Але Україна, за останніми даними, входить в десять армій за кількістю особового складу. Напевно, ми на шостому місці. Це залежить, які джерела ми переглядаємо. І це досить серйозно, що ми такий довгий час протистоїмо серйозному і великому противнику. Досить істотний вплив дає те, що у нас є підтримка західних партнерів.
а от слабкі: не можна так думати про противника. Не хочу думати, що він там в чомусь слабий. Краще сприймати противника і демонізувати його, що він дійсно має сили і переваги. Краще на цьому зупинитись".
Яке ваше головне правило, як комбату в підрозділі?
— Дисципліна, концентрація уваги. По-перше, я намагаюсь заборонити мобільні телефони в армії. Вони не потрібні, якщо боєць знаходиться на тренувальному таборі. Тобто у нього або підвищення кваліфікації, або він отримує базовий військовий вишкіл. Звісно, це перше, демаскуючий фактор. По-друге, це сильно відволікаючий фактор. Тому що у бійців концентрація в підсумку, як у трирічної дитини: він постійно дивиться мобільний телефон, звітує дружині і таке інше. Це повинні бути системні люди, які розуміють, навіщо вони використовують смартфон.
Але ж на певний період часу якийсь ви видаєте телефони, так?
— Ну, звісно. Раз на тиждень, наприклад. Цього достатньо. Одна година, а весь інший час ми повинні концентруватись на задачі.
Як можна потрапити до вашого підрозділу?
— У нас є сторінка на Фейсбуці, Телеграмі. В пошуку можна вбити "225 ОШБ" і потрапити. Там є у нас певні пости, де ми висвітлюємо, які вакансії нам необхідні: і водії, і механіки. Необхідні дуже багато спеціальностей. Штурмовик — це штурмовик, але необхідні і інші. Звісно, у нас є й артилерія, і БпЛА. Це дуже напрямок серйозний, який зараз ми розвиваємо.
Яка підготовка в навчальних центрах і чи ви в себе ще навчаєте бійців потім?
— Після навчальних центрів, звісно, ми проводимо деякий час злагодження. Це базовий військовий вишкіл, те, що повинен отримати кожний, коли йде в армію. Це базова військова і фахова підготовка: гранатометник, кулеметник, водій і механік-водій за фахом там і таке інше.
У вашому підрозділі вік солдата має значення?
— 45 років — це наш середній вік підрозділу. На початку, коли я там став командиром батальйону, там ситуація була з віком досить гірша, тому що було дуже багато військових, старші 50. Зараз набрали досить багато молоді.
Як ви особисто ставитесь до розмов про зниження мобілізаційного віку, наприклад, до 20 років?
— Складно сказати. Я строкову службу служив ось десь у 20 років. Але це була строкова служба. Це не участь в повномасштабній війні. Проблемне питання. Нехай його вирішують законотворчі люди. З одного боку, це більш енергійні люди. Їх легше навчити. Вони більш азартні. Більш стійкі та витривалі можуть бути. Взагалі зараз війна і кожен повинен брати участь. Зараз ті хлопці, які провоювали три роки, реально потребують відпочинку. Або ми їх там всіх просто-таки "вкатаємо". Це впливає на концентрацію і на серйозність підходу до задачі, на моральний стан. Те, що люди зараз не хочуть йти служити в армію і їх ловить ТЦК, це низька мотивація. Мотивація дуже сильно впливає, але нам підходять люди і з низькою мотивацією. Будемо їх переконувати, спілкуватись з ними.
Як мотивуєте бійців?
— При підготовці проводяться певні заходи, люди спілкуються між собою. Працюють психологи, капелан, старші командири, інструктори. Вони всі мають бойовий досвід і всі вміють гуртувати. Команда гуртується і вже є певні правила. Коли колектив працює на повну — це той локомотив, який їде, його вже не зупинити. Люди пристосовуються до тих традицій, які є в підрозділі, і вони нормально до цього ставляться. Я працюю із важким контингентом, тобто я беру і СЗЧ-шників до себе.
З інших підрозділів навіть?
— Так. Я беру СЗЧ-шників, тих, хто відмовлявся в інших військових частинах виконувати бойові накази. Моя військова частина славиться тим, що в мене немає відмовників і всі виконують накази. Ну, буває, що люди йдуть в СЗЧ. Наприклад, рік не відпускали у відпустку. Може щось сталося в сім'ї. СЗЧ — це все різні моменти.
Що мотивує особисто вас зараз вести боротьбу?
— Армія — те, чим я живу. Я мешкаю на командному пункті, живу на полігоні. Та це все моє життя. Я родину свою не бачу взагалі. Бачу те, що зв'язує мене і мій підрозділ. Зараз сенс мого життя — ця війна. Багато вже досить я втратив на цій війні: друзі, побратими. Я 24/7 включений в роботу. Коли починалась Курська операція, я взагалі спав дві години на добу. Бувало і таке.
Суспільне у Telegram та WhatsApp
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram