Підполковник поліції, вчитель фізкультури, почесний донор України, доброволець – це все про В’ячеслава Ганніча. Зранку 24 лютого 2022 року він пішов у військкомат з речами. Його взяли одразу, як військового пенсіонера з відмінною підготовкою і учасника АТО. Спогадами про сина з Суспільним поділилася мати В’ячеслава Алла Ганніч.
"Дуже рідко він приходив у відпустку, це було таке щастя. Дуже любив свою родину, дуже любив маленьку свою дівчинку Марійку", — розповіла Алла Ганніч, мати В’ячеслава Ганніча.
Марійка втратила свого тата, коли їй було три роки. В’ячеслав Ганніч загинув під час виконання бойового завдання у селі Кам’янське Запорізької області.
Мама воїна, Алла Ганніч, каже, що наступного дня він мав приїхати у відпустку: "Ми очікували його у відпуску на 10 днів. І з таким нетерпінням його чекали і готувалися. А 14 січня його не стало. Він повернувся додому, але на щиті".
В’ячеслав Ганніч народився у Сумах. Мама розповідає, що він з дитинства був допитливим, цікавився багатьма речами: "Іноді задавав такі питання, що ми не знали, як на них відповісти. Діставали різні довідники. Його дуже цікавив Всесвіт, його влаштування, а чого біля однієї планети є кільце, а біля другої немає. Дуже багато читав. Потім пішов у 18 школу, там був спеціалізований спортивний клас".
Пані Алла каже, що син вирішив стати військовим не випадково, захищати і допомагати іншим – це була його місія. Закінчив сумський інститут артилерії, служив у Збройних силах, у поліції, воював в зоні АТО.
"Нічого він про війну не розповідав, нічого. Він навіть коли пішов в АТО, ми не знали, він сказав: "Я у відрядження". Це знала тільки сестра. Він так нас оберігав, з такою турботою ставився. Дуже переживав за своїх бойових побратимів, щоб усі були у шапках, щоб мами за них не хвилювалися, щоб вони були нагодовані, щоб у них були ліки, щоб у них було тепле взуття. Він організував їм баньку там", — додає пані Алла.
Після АТО В’ячеслав служив начальником одного з відділів КОРДу – підрозділу поліції особливого призначення.
"Коли син служив у КОРДі, то їх направляли на двомісячні курси, дуже важкі, виснажливі, фізично не всі витримували. Без їжі, з тяжким фізичним навантаженням. Багато людей зійшло з цієї лінії, але були такі, що й витримали. І мій син теж витримав. І коли по закінченню цих курсів йому запропонували роботу за кордоном, він ні секунди не роздумував, сказав: "Ні, я залишуся на своїй Батьківщині", — розповіла Алла Ганніч.
Після виходу на пенсію у званні підполковника поліції В’ячеслав працював за своєю другою спеціальністю — вчителя фізкультури. У Запоріжжі, де він оселився з родиною, чоловік викладав у спеціалізованій школі-інтернаті "Січовий колегіум". Також був одним із засновників військово-патріотичного гуртка "Сокіл-Джура", влаштовував походи, змагання, театральні вистави, проводив заняття поводження зі зброєю.
"Діти його дуже любили, і коли він пішов воювати, вони посилали для його підрозділу смаколики різні, а особливо він дорожив листами, в яких діти підтримували, давали наснагу, висловлювали повагу, турботу, той же самий варіант, щоб одягали шапки", — поділилася пані Алла.
В’ячеслав під час широкомасштабного вторгнення зранку 24 лютого дорогою у військкомат записав відео, в якому говорив такі слова:
" Дорога Україно, Бог завжди на боці правди. А зараз зрозуміло, де правда, в Росії чи в Україні. Тому я дуже прошу не піддаватись паніці, покластись на Збройні сили. Я сам мобілізуюсь, йду вже навіть з речами до військкомату. Допомагайте тим, хто потребує допомоги, не забувайте про них. Ми переможемо".
"Він настільки був патріотом України, що він іншого шляху для себе не бачив. Був воїном по характеру, навіть не за професією своєю, а по характеру. Зразу на нульових позиціях він і його підрозділ, ніяких ТРО, їх зразу послали туди. Коли він приїхав у першу відпустку, ми його не впізнали, він за цей час, з моменту, поки пішов воювати і до першої відпустки, він повернувся сивий, зовсім білий, схуд дуже, змарнів. Страшно переживав за своїх хлопців, які з ними були і там або кого поранять", — розповіла Алла Ганніч.
В’ячеслав Ганніч загинув 14 січня 2023 року. "Нам його дуже зараз не вистачає, його підтримки, його посмішки, його спілкування нам не вистачає, перший пробачав всі образи. Першим подавав руку, винен він чи не винен. Завжди посміхався, щира, відверта така усмішка", — згадує сина мати.
Пані Алла згадує, що легка вдача і доброта сина завжди приваблювала до нього людей, в нього було багато друзів. Після загибелі В’ячеслава вони продовжують підтримувати його сім’ю: "Більшість з них зараз, звичайно, воюють, захищають нашу Україну, але коли є можливість, вони приїжджають, ми їздимо усі разом до Слави, потім згадуємо, який він був, як він багато встиг. Поплачемо усі разом. Дуже вірні друзі, просто неймовірні. Вони продовжують його справу, він був почесним донором", — додала пані Алла.
В’ячеслав Ганніч заснував у Сумах благодійний рух християн-донорів, куди залучив близько 300 людей. Спочатку допомагали онкохворим дітям, потім – всім, хто цього потребував.
"Коли він переїхав у Запоріжжя, він і там організував донорський рух. Не тільки в Запоріжжі, а вже й у Дніпро вони їздили і там організовували людей. Це дуже велика справа – спонукати людину віддати частку себе. Але багато людей зараз ходять з його кров’ю і компонентами його крові", — поділилася мати В’ячеслава.
Пані Анна розповідає, що В’ячеслав також допомагав багатодітним родинам, військовим та їх сім’ям, займався благодійністю при своїй релігійній громаді.
"В 4 ранку вставав і пік хліб. Купили хлібопічку, і він пік хліб і носив його нужденним".
В пам’ять В’ячеслава Ганніча на базі однієї із сумських лікарень заснований волонтерський фонд його імені під назвою "Щедре серце".
"Вони продовжують справу мого сина. Вони допомагають військовим, їздять у військові частини, печуть їм пиріжки, крутять баночки окопні, консервацію, збирають гроші на ліки. Вкладають серце в його справу. Нам це дуже приємно. Що його справа не пропала задарма, а зараз люди її продовжують. На майданчику Запорізького колегіуму є алея, де висаджують калини. Там є калина і мого сина. Там загинув не тільки мій син, там вже ціла алея, перша калина його була", — зазначила Алла Ганніч.
Суспільне збирає історії загиблих військовослужбовців із Сумщини. Аби люди пам'ятали та знали своїх героїв, пишіть нам у приватні повідомлення Instagram або Facebook.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram