28 червня 2004 року, у День Конституції, у центрі міста Суми з'явилося наметове містечко. Це був один із ключових етапів Студентської революції на траві. Тоді сумські викладачі, студенти та небайдужі містяни вийшли на протести проти об'єднання трьох вишів — СумДУ, аграрного та педагогічного університетів. Учасники жили у наметах у сквері ім. Шевченка.
Наметове містечко проіснувало понад місяць. За цей час на учасників чинили тиск, стежили, заводили карні справи на батьків, а сам наметовий табір закидували отруйною рідиною. Наступним кроком після наметового містечка став піший похід до Києва. Дійшовши до Пирятина, студенти дізнались, що тодішній президент України Леонід Кучма 10 серпня скасував свій указ. Спогади учасників про початок Студентської революції — у матеріалі Суспільного.
"Це було суто політичне рішення, яке було зроблено під вибори, що мали відбутись восени 2004 року. Об'єднання вишів — нормальний процес укрупнення, це непогано. І, власне, студенти не були проти об'єднання вишів як самого процесу. Але вони були проти тих методів об'єднання, які впроваджувала тодішня влада. Відповідно тоді був одіозний ректор Сумського аграрного університету, і він був відомий різними політичними історіями, ще тодішньої партії СДПУСоціал-демократична партія України.. Власне, під нього і створювалась ця модель об'єднання вишу", — згадує Андрій Букін.
Тож причиною, що вивела студентів на вулицю, став підписаний 20 квітня 2004 року указ президента України Леоніда Кучми про створення у Сумах національного університету СНУ на базі трьох вишів. Ректором новоутвореного вишу мав стати Олександр Царенко, який на той момент очолював обласний осередок СДПУ(о). Чутки про об'єднання почали ширитися містом задовго до появи документа і студенти намагалися протистояти цьому: проводили зібрання у колективах, писали листи до міністра освіти та керівників держави, зустрічалися з народними депутатами.
За словами Андрія Букіна, задум був у тому, щоб ректор нового об'єднаного вишу міг контролювати студентів, які голосуватимуть на виборах. На прикладі СНАУ хотіли налякати активних студентів з інших університетів, додає Андрій Букін.
"Тобто процес голосування там відбувався так, що проректор або декани стояли біля урн, а студенти приходили, показували бюлетені й після того вкидували їх в урни. Це один із найголовніших елементів. Бо чому студенти були проти такого політичного рішення? І друге — об'єднання відбувалось надзвичайно швидкими темпами, без обговорень, без описів, без стратегії об'єднання кафедр тощо. Цей процес намагались максимально швидко втілити до виборчого процесу", — згадує Андрій Букін.
Студенти, викладачі та містяни організували наметове містечко у сквері ім. Шевченка. Деякі з учасників цілодобово там жили.
"Це було класичне наметове містечко зі своїм комендантом і з учасниками, з культурною програмою для самих студентів, і для тих людей, які цікавились цим дійством в центрі міста. Ми намагались робити всілякі флешмоби, організовувати концерти для того, щоб привернути максимальну увагу сумчан до цієї проблематики. Був досить активний і цікавий процес та період життя”, — говорить учасник революції.
Про побут у наметовому містечку згадує: "Дуже багато батьків приносили їжу, але намагались не брати продукти харчування від чужих людей. Всі побоювалися, що можуть отруїти. На кухні було дуже особливе і ретельне ставлення”, — зазначає Андрій Букін.
“Нас підтримали ЗМІ, кожну подію вони висвітлювали. У нас були плакати, де ми пояснювали сумчанам про проблему лозунгами. А в подальшому, місто дуже активно допомагало. Місцеві приходили, гроші здавали, годували, на роботі підписи збирали. Також у нас були чергові у наметовому містечку. Нас постійно підгодовували: якщо не батьки, то велика кількість місцевих підприємців. Це був дійсно студентський табір. Напевно, це навіть в подальшому моєму житті дозволило з радістю займатися туризмом і відпочивати саме в наметових таборах”, — згадує Наталія Ілляшенко.
Учасниця революції Ірина Меркун пригадує, як під час тодішніх подій їй та її батькам погрожували.
"Були погрози, пресинг, і вмовляння. Потім же будинок, де я живу у батьків, камінням обкидали вночі. Перед тим приходили хлопчики спортивної тілобудови, в народі "тітушки". Казали моїм батькам: "Приберіть свою дівчинку, вона не Ленін, їй не вдасться зробити революцію". Всі в шоці: батьки, сусіди. Боже що тут відбувається — вікна б'ють міліція приїжджає. Такого плану були різні події, і батькам це було важко емоційно", — говорить учасниця революції.
Ірина Меркун вважає, тоді було важко всім батькам, чиї діти брали участь в революції.
"Тільки вони розуміли, з чим ми стикнулися. Я пам'ятаю слова мами: "Ір, нащо ви ? Куди ви лізете ? Це ж там ЩербаньВолодимир Щербань — колишній голова Сумської облдержадміністрації.. Це ж така банда. Це ігри по-дорослому. Ви піщинки для них. На вас там не подивляться взагалі. Вас знищать, може навіть і фізично". Батьки за це боялися. Взагалі тоді той був період, коли бізнес, всі структури, органи боялися цього тиску. І Щербань, як в Гаррі Поттері, ім'я того, кого ми не називаємо”, — згадує Ірина Меркун.
"В одну із ночей нас закидували лампочками наповненими отрутою. Так досі і не відомо, що це було. Однак, приїздила швидка допомога, бо у людей, я вибачаюсь, починалася блювота, прямо таки кривава. Тобто це був такий подразник слизової оболонки й він уражав внутрішні дихальні органи, саме органи дихання”, — згадує Сергій Свердленко.
Останню ніч перед походом на Київ наметове містечко стало порожнім, лишилося близько 10 студентів, пригадує Сергій. Він залишився ночувати у наметі.
"І ось десь друга чи третя година ночі, я прокинувся через те, що мене два міліціонери витягували сплячого за ноги. Прокидаюся, на спині я повзу, мене тащать за ноги з намету, розхитують, перекидають через периметр. Я кричу: "Фашисти, відпустіть, що ви робите?". І таке саме відбувалося з іншими студентами, які були у наметах. Наметів було багато, студентів не багато, вони перевіряли всі, де бачили, що хтось спить, заламували, викидували, пакували нас в "Бобік".Частину учасників відвозили на вулицю Охтирську, де був райвідділок міліції, частину на Первомайську. Мені тоді було 18 років. Це такий вік, коли перед тобою немає ніяких перешкод. Ти просто йдеш до своєї мети. Ти робиш щось важливе”, — каже чоловік.
На думку Сергія Свердленка, студентська революція на траві стала поштовхом до Помаранчевої революції.
"Бо це вперше за час незалежної України був обраний європейський вектор розвитку держави. І я думаю, це один із ключових моментів був”, — додає учасник Студентської революції.
"Я написав лист до Кучми від нашого колективу, де ми говорили про те, що віримо в його мудрість та сміливість. Як це не дивно, воно так і сталося, що він все ж таки скасував свій указ. Проте довелося пройти надзвичайно складний і важкий шлях, де, звісно, найбільше дісталося дітям, тобто студентській молоді. Студентів травили креозотом і били. І пішки довелося пройти аж до Пирятина. Нарешті, все ж таки, це закінчилося успіхом, — говорить професор СумДУ Леонід Мельник.
“Ця акція — перший приклад в Україні, коли президент скасував власний указ на вимогу громадськості. Президент Ющенко, який переміг внаслідок Помаранчевої революції, назвав колись наші студентські події і нас самих “підсніжниками революції”. Ми показали цій країні, що так можна, що на вимогу громадськості можна скасувати указ навіть такого президента, яким був Кучма і що можна перемагати, що така тяга до волі… Вона може перемагати і втілюватись. Ми спланували хорошу операцію. Я досі нею пишаюся”, — говорить учасник Студентської революції Андрій Крамченков.
Ці студентські протести народили нове покоління політичних лідерів, більшість з яких почали займати керівні посади, стали депутатами, очолювали організації, додає Андрій Крамченков.
"Із цього студентського руху виникла громадська ініціатива “Нічний дозор”, яка потім фактично привела до влади Геннадія МінаєваКолишній міський голова Сум.. Він тоді був бізнесменом. У нього була комп'ютерна компанія — середній бізнес, який нам дуже допомагав. Я думаю, не треба говорити, який тиск був на бізнес. Якщо мене могли тільки виключити з університету або маму звільнити з роботи, то людина могла втратити бізнес. Тиск був, погрожували податковими перевірками”, — пояснює Андрій Крамченков.
"Я зрозумів, що це не просто відстоювання інтересів свого вишу, але і взагалі треба щось в державі міняти. Бо коли ти пішки йдеш на Київ, а тебе на кордоні Сумської області купа міліціянтів просто-напросто "пакують", заламують руки, закидують в автобус, везуть в суд в Ромни. Тримають добу, заводять в залу суду, суддя тебе взагалі не слухає й ухвалює рішення — винен, адміністративне правопорушення. Тому що була заборона переміщення по Україні пішки студентам”, — згадує Володимир Чепік.
Згадує, тоді на підтримку революції доєднувались студенти з інших вищих навчальних закладів. Зокрема з Херсона.
"Коли була команда наш марш запакувати в автобуси, на інших автобусах приїхали студенти з Херсона. Там був зліт громадських організацій, і студенти з інших регіонів приїхали на підтримку. І тут купа міліції, студенти по наївності питають: “А де тут сумські студенти ідуть у на Київ ? Он ! О, ми йдемо в підтримку !". Вони тільки виходять, їх разом із нами в автобус раз. Вони взагалі просто приїхали на місце і сказали: “Ми хочемо підтримати”, і їх запакували в автобус”, — говорить учасник революції.
Саме під час студентських років зрозумів, що Україну потрібно змінювати на краще, додає Володимир Чепік.
"І потроху ми її змінюємо. На жаль, вже інші у нас проблеми, але, думаю, поборемо. Про Студентську революцію говорили в Україні, в The New York Times про нас писали. Я вважаю, ми показали всьому народу, що якщо ти стоїш за правду, і народ може змінювати недолугі рішення влади, які були ухвалені для власного інтересу, а не в інтересах народу”, — додає учасник революції.
"Якщо чесно, хоч і 20 років минуло, але це, мабуть, одна з найяскравіших подій у моєму студентському житті. Не те щоб по датах, але послідовність подій я можу зараз згадати ледь не щоденно. З ким зустрічалися, як, де з ким познайомилися, як готувалися до перших мітингів, які були зустрічі з адміністрацією, як виходили на студентів інших університетів для того, щоб об'єднати наші зусилля спротиву. Пам'ятаю перші робочі наради в управлінні освіти в обласному, в обласній адміністрації. Згадую і перші поїздки на Київ, коли відвозили листи з підписами сумських студентів, що ми проти об'єднання університетів, перших депутатів Верховної Ради, з якими спілкувалися з цього приводу”, — говорить Микола Гуменний.
За його словами, результат Студентської революції на траві — серйозна перемога всіх учасників.
“Тоді ми ще не розуміли справжніх режимів і справжніх проблем в державі, звичайно. Але для нас це було дуже серйозно. Відміна указу президента в 2004 році, в часи "пізнього кучмізму", це для нас була дуже серйозна перемога”, — зазначає Микола Гуменний.
Також незабаром на Суспільне Суми відбудеться прем'єра великого проєкту про Студентську революцію на траві. За анонсом слідкуйте в Instagram.
Співавтор — Віталій Ростовцев
Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram