"Корів, курей по вулиці повипускали й виїхали": історія родини Лофицьких, які евакуювалися з Великої Писарівки

Родина Лофицьких – Олександр Миколайович і Ольга Василівна з Великої Писарівки потрапили в статистику тих, кого називають переселенцями. Кілька разів тікали від обстрілів і знову поверталися додому. Майже місяць тому, коли російські війська почали щоденно бомбардувати селище, подружжю довелося вкотре залишити домівку. Про життя під обстрілами та про допомогу від колег-лісівників розповіли Суспільному.

Подружжя Лофицьких 45 років мешкало у прикордонному селищі Велика Писарівка Охтирського району. Після повномасштабного вторгнення, їхнє життя змінилось, розповідає пані Ольга: "На початку війни у нас була дуже маленька онука, 2 місяці їй було. 27 лютого нас вже почали обстрілювати з градів. Виїхати відразу ми не могли. Переховувались у коридорі. Мабуть, тиждень ми там сиділи. З маленьким дитям вийти не можна. І ще був внук, на той час йому було 7 років".

Обстріли не припинялися, тож сім'я сина виїхала у більш безпечне місце, говорить пані Ольга: "Вдома у нас на городі було кілька снарядів. У нас великий гарний сад і коли летів снаряд, він зачепився і пошкодив дерева, гілки повідбивало. На даху було пошкодження, паркан, але сильного пошкодження будинку не було. Обстріли були з артилерії, градів, танків. Стріляли з усього, навіть, з вертольотів. І ракета до нас прилетіла. Не дуже від нас далеко, метрів за 500 ракета С-300, але це все ми пережили".

Фото з архіву родини

Виїхати, розповідає жінка, означало покинути все: і господарство, і сад, і великий будинок, який зводили власними руками упродовж 45 років.

"У нас були кури, качки, собака, коти були. Ми не довго змогли там залишитися. Бо ці нічні обстріли з градів, коли в сусіда у хату залетів снаряд, ми вже далі залишатися не могли. Вранці ми з чоловіком зібралися, відчинили усі двері, випустили господарство, відв'язали собаку. (прим. ред. плаче) Всім насипали багато їжі і ми виїхали. Це було перший раз, коли ми виїжджали з дому", — згадує пані Ольга.

Кілька разів виїжджали і знову поверталися. Додає, жили надією, що все стане на свої місця, втім, змін на краще не було: "У нас немає цілих вулиць, немає ніяких адміністративних приміщень — все це пошкоджено до фундаменту. Коли КАБ падав на краю вулиці, то вся вулиця була знищена. В школу у нас там влучив дуже великий. Говорили півтори тонни, то там немає паралельно однієї вулиці, школи і ще однієї вулиці. Можна сказати, постраждали 3 вулиці відразу. Нас почали бити з літаків і оті КАБи. Жити там вже було неможливо. І тоді виїхало все наше селище. Корів, курей по вулиці повипускали і люди всі виїхали".

Залишати своє помешкання було боляче, та іншого виходу не бачили, говорить Олександр Лофицький: "Дорога була дуже складною, бо постійно були обстріли і ми, коли виїхали з Писарівки і хотіли заїхати аби забрати якісь речі, нас туди просто не пустили. Що змогли, те ми під обстрілами перевезли з дому".

Чоловік працює помічником лісничого Великописарівського лісництва. Каже: знайти прихисток допомогли його колеги.

"У нас тут недобудована була двокімнатна квартира і ми їх приютили. Лісгосп придбав необхідне: душову кабіну, санвузол і все для нормального способу життя", — розповів лісничий Охтирського лісництва Охтирської філії ДП "Ліси України".

Тут родина мешкає близько місяця. За словами подружжя, обживаються потроху на новому місці, але мріють повернутися до рідної домівки у Велику Писарівку.

Читайте Суспільне у Telegram

Долучайтесь до нашої спільноти у Viber

Підписуйтеся на наш Instagram