Ельвіра Дмитренко живе надією, що її чоловік Руслан Курильченко знайдеться і повернеться до сім’ї. 30 жовтня 2024 він мав приїхати додому. Але за два тижні до цього Руслан зник на Курахівському напрямку. Жінка розповіла їхню історію Суспільному.
"Мені, буває, приходять повідомлення, що ти нічого не досягнеш цим, його немає. Але ніхто не був на моєму місці і не знає, як переживати цей біль. Якби не надія, я б давно опустила руки. У Києві я сама проводжу ці акції, я говорю, щоб нас почула Верховна Рада, президент. Щоб на нас звернули увагу. Безвісти зниклі — вони є, але ніхто не шукає їх", — говорить жінка.
Ельвіра та Руслан познайомилися в 2022 році в соціальній мережі, почали жити разом.
"Він дуже хотів свою дитинку. Він і першу дуже полюбив, але йому хотілося й свою кровиночку. Через рік у нас народилася друга дитинка. Дуже схожа на нього. У пологовому будинку він взяв її на руки перший", — згадує Ельвіра.
У 2022 році Руслан вступив до лав територіальної оборони, через рік, на початку 2023-го, його мобілізували. Служив у 116 бригаді ТРО, воював у Донецькій області. Ельвіра ділиться: планували з чоловіком одружитися в листопаді 2024 року. 30 жовтня він мав приїхати додому. Але за два тижні до цього Руслан зник на Курахівському напрямку. 16 жовтня дівчина отримала від коханого останнє повідомлення.
"Вночі написав мені повідомлення: "Я тебе кохаю, я поїхав". І від того дня жодної смс, жодного дзвіночка. Я не писала йому, бо вже були такі випадки, коли він їздив на позиції, але він приїжджав і відразу дзвонив, що він вдома. 18 жовтня мені зателефонувала військова частина зі словами, що найімовірніше, Руслан загинув", — згадує Ельвіра.
На позиції Руслан був разом із побратимом, він теж вважається зниклим безвісти. Спочатку дівчина відчула шок і біль від почутого, але, говорить, вдалося оговтатися і взяти себе в руки.
"У мене тато служить у 95 бригаді, він мені розповів, що бувають такі випадки, коли хлопці з такої діри вилазять і виживають. Це мені дало поштовх на його пошуки"
Далі почався період пошуків усіма можливими способами, — розповідає Ельвіра.
"Зверталася в поліцію, у координаційний штаб, у червоний хрест. Їжджу майже на всі акції в нас у місті, неважливо, яка погода. У Київ виїжджаю. Моніторю російські пабліки, і ось 11 червня я знайшла фото, на якому дуже схожий чоловік. Я подала на портретну експертизу, мені сказали чекати два місяці", — додає жінка.
На Руслана вдома чекають діти — Аліса і Мілана.
"Я тримаюся в першу чергу за дітей. Коли подивишся на другу донечку, — вона копія Руслан, наш тато. Я розумію, що він, можливо, десь у полоні, і йому там значно важче, ніж мені тут. Я не маю права опускати руки", — говорить Ельвіра.
"Старша донечка питала: наш тато загинув? Я сказала, що не загинув, пішов працювати, але в нього зламався телефон. Вона почала збирати кошти татові на телефон. А менша донечка, хоча їй було півтора рочки, бачить по фото, що це її тато, бере фото, цілує його, обіймає, лягає на прапор: тато, тато, а у відповідь — тиша".
За час пошуку чоловіка Ельвіра знайшла багато подруг, що так само перебувають у стані очікування і невідомості. Триматися, говорить, допомагає надія, що завжди живе в серці.
"Я хочу сказати, щоб люди, які зіткнулися з такою бідою, не слухали нікого. Наприклад, зник безвісти, а їм говорять, що його немає, як мені дзвонили, говорили,що його немає, але я вірю і чекаю. Дива трапляються, як мені сказала одна жінка, молитви витягують навіть із того світу", — говорить жінка.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram