У мирному житті він знімав природу, а на фронті працював із безпілотниками. 26-річна Альона Троян із Сумщини втратила чоловіка. Військовослужбовець Державної прикордонної служби та оператор повітряної розвідки Віталій Троян загинув 9 квітня 2025 року на позиції поблизу Юнаківки внаслідок удару російським керованим авіаційним снарядом. Віталій Троян до останнього виконував бойові завдання як оператор повітряної розвідки. Нині його дружина збирає підписи за присвоєння своєму чоловікові звання героя. Говорить: петиція – це єдине, що тримає її.
День свого весілля 26-річна Альона Троян згадує як один із найщасливіших у житті, бо, говорить, тоді її чоловік Віталій був поруч. Дівчина розповідає, що готувалася до весілля довго: побратися довелося під час повномасштабної війни.
“Ми у 2022 році одружилися. І мій весільний подарунок йому – це був дрон. Це був його перший дрон. Ми любили подорожувати, він любив знімати гори, річки, там якісь пейзажі”, – згадує Альона.
Біле вбрання тепер довелося змінити на чорний траурний одяг: чоловік Альони – прикордонник та оператор повітряної розвідки загинув від російського авіаудару 9 квітня 2025 року. Він виконував бойове завдання.
“Він мав якраз повернутися. Це була його остання зміна перед відпусткою. Ми мали їхати на сакури, в Ужгород, подорожувати, але він не повернувся з цієї зміни”, – каже Альона.
Познайомилися молоді люди в школі. Те, що Віталій – “її людина”, Альона зрозуміла після того, як одного дня потрапила до лікарні.
“Він відвідував мене дуже часто. І одного разу я йому сказала, що якби в мене були олівці, я б хотіла б малювати, бо тут більш нічим було зайнятися. І коли він одного дня приніс мені олівці, мене це дуже здивувало, бо рідко трапляються люди, які можуть почути тебе. Я зрозуміла, що саме з такою людиною я хочу провести життя. Так і почалась наша історія”, – пригадує Альона.
Після випуску навчалися в Сумському педагогічному університеті. Вона – на факультеті філології, він — за спеціальністю “фізична культура та спорт”. У 2020 році її чоловік вступив до лав Прикордонної служби, з початком повномасштабної війни продовжив служити на північному напрямку.
“Він завжди нас переконував: «Все добре, все буде добре, в мене все нормально, не хвилюйтесь за мене». Він більш за нас хвилювався, чим за своє життя. Ми до кінця навіть не могли собі уявити, в якому пеклі він перебуває весь час”, – говорить дівчина.
3 2024 року став начальником групи повітряної розвідки. Пізніше навчав аеророзвідки побратимів.
“Робив скиди з цих дронів, або навіть він розповідав, як на позиції в Юнаківці хлопцям, до яких не було доступу, не було ніякої можливості дістатись. Він цим дроном передавав їм цигарки. Так от він намагався виручити завжди всіх”, – говорить Альона.
Каже, добре пам’ятає свою останню розмову із коханим: “Я йому телефонувала о 10:00 годині, я йому кажу: «Там, мабуть, зараз КАБи». Він: «Я в безпеці, все нормально, не хвилюйся». Потім, коли я йому уже почала телефонувати в другій половині дня, вже не могла до нього додзвонитися”.
Усвідомлення того, що чоловік загинув, не прийшло й досі, зізнається Альона. Дівчина розповідає: їм завжди не вистачало часу набутися разом, мріяли після закінчення війни переїхати у західні регіони країни. Завели домашнього улюбленця, любили і планували народити дітей.
“Він до останнього літав, він віддав своє життя за свободу і незалежність нашої держави, за мирне майбутнє інших родин. На жаль, в нашої родини немає майбутнього. В мене, в тому числі. Ми мріяли про донечку, але у зв'язку з тим, що такі обставини, ми побоювалися”, – пояснює дівчина.
Сьогодні, говорить Альона, продовжує жити лише заради пам’яті про чоловіка. Дівчина створила петицію з проханням надати йому звання Героя України. Її підтримали понад 8,5 тисячі людей. Для розгляду потрібно ще близько 17 тисяч підписів.
Ще час, звісно, є, але з кожним днем його все менше, а голоси зібрати все важче. Я думала, в нашому місті достатньо людей, які можуть проголосувати. Я поширюю інформацію, як тільки можу, але не всі йдуть мені назустріч. Суспільство дуже, мабуть, адаптувалося вже до смертей. Для них це просто статистика. Нікого особливо не хвилює там, з ким що трапилося. І звісно, мені здається, що це тільки мій біль.
Життя зупинилося зовсім. Я не бачу свого майбутнього без мого чоловіка. І просто, мабуть, петиція — наразі все, що мене тримає. Я зараз знаходжу багато спільного з тими людьми, які також проживають втрату, які пройшли через це або проходять через це. Я розумію, що нас з ними об'єднує спільне горе. Але немає в мене ніякої образи на тих людей, які живуть звичайним життям. Бо я також ним жила до цієї події. І я дійсно можу щиро порадуватись за когось, в кого це життя триває. І я хочу, щоб люди просто встигли насолодитися цим життям.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram