У 153 батальйоні «Девʼятка» 117 окремої бригади ТРО новий комбат. Майору ЗСУ Андрію Бегійовичу 25 років. Він один із наймолодших комбатів Збройних сил України. Вчився на податківця, а від початку вторгнення залишив цивільну роботу і пішов захищати Україну зі зброєю. Наразі Андрій служить на Сумському напрямку. Історію свого життя розповів кореспондентам Суспільного.
Один із наймолодших комбатів у Збройних силах — 25-річний Андрій Бегійович родом із міста Жовква Львівської області.
"Це не просто велика війна або велике вторгнення Росії. Це етап, коли насправді український народ повинен вибороти право за існування української нації і України як такої".
На початку повномасштабного вторгнення, аби приєднатись до війська, Андрій звернувся в Бучанський районний центр комплектування.
"Мене там не прийняли, сказали, що не можуть знайти мої документи. Спочатку була спроба прийняти мене як солдата, а потім сказали, що це не можливо. І закінчилося тим, що мені запропонували вдома почекати їхнього телефонного дзвінка", — розповів Андрій.
Але на цьому чоловік не зупинився. Він дізнався, що в Ірпені є колишній дитячий табір "Ластівка" і там збиралися добровольці і ТРО. Він вирушив туди.
"Запитували, хто офіцер, хто сержант. Я сказав, що я офіцер і мені тодішній командир батальйону запропонував очолити роту. Я погодився. Згодом ми зайшли в Ірпінь, у Бучу. На той момент як такої влади, поліції ще не було повернуто в населений пункт. Тому керівники цього батальйон і я почали займатися відновленням Бучі".
Згодом Андрій з побратимами служили на сході України.
"Це була Харківська область, Донецька та місто Харків. Приблизно 6 грудня ми повернулися в Київ. Мене відправили на курси підвищення кваліфікації — вишкіл капітанів 2-й набір. Після чого вирішив, що потрібно рости і перейшов до іншого батальйону на посаду заступника начальника штабу".
Батальйон Андрія служив у районі населених пунктів Часів Яр та Іванівське. Згодом виїхали на Запорізький напрямок.
"Були саме в активну фазу — це населений пункт Рівнопіль і тактична група «Новосілка». Там я спробував себе в ролі в.о. начальника штабу. Після чого, ближче до середини листопада, був призначений начальником штабу. І вже тоді здійснювали бойові задачі батальйоном. Згодом нас відправили сюди, на Сумщину".
Згодом Андрій став т.в.о. командира батальйону, оскільки комбат пішов на лікарняний.
"Батальйоном ми виїхали під Торецьк, де здійснили поповнення і відновлення батальйону. І мали вже виконувати бойові завдання в Торецьку, але керівництво вирішило, що ми дуже боєздатні, тож відправили нас на Курськ, де ми були 2 місяці".
Згодом батальйон Андрія переїхав на Покровський напрямок.
"Уже звідти я отримав наказ і прибув у Суми, у 153 батальйон на призначення на командира батальйону".
Найважче для Андрія це переживати втрату побратимів.
"Є дві речі, за якими я жалію протягом всієї війни. Перше — це втрати, коли я був чи командиром роти, чи начальником штабу, чи командиром батальйону. Ці втрати я сприймаю, як власні особисті. І друге — те, що я максимально далеко від сім’ї. Я не проводжу час із сином, він росте сам по собі. У мене розрив між останніми відпустками 8 місяців, і за цей час вдома я був загалом не більше 5 днів. Ось це моя мрія — повернутися до сім’ї", — сказав комбат Андрій.
Читайте Суспільне у Telegram та WhatsApp
Дивіться нас у YouTube та TikTok
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber та Facebook
Підписуйтеся на наш Instagram