Ігри Нескорених
Ігри Нескорених

"Коли ти вижив, то на повні груди дихаєш". Репортаж з відбору до Ігор нескорених-2025

Ексклюзивно
Учасник відбору на Ігри нескорених-2025 виступає у веслуванні на тренажерах. Cуспільне/Тетяна Джафарова

Суспільне Спорт побувало на відбіркових змаганнях Ігор нескорених у Києві: як це було та якими досвідами поділилися учасники.

"Дайте Сахару залить!", — вигукує на фініші захеканий учасник у традиційній жовто-чорній формі "нескорених". Олександр жадібно поглинає воду після того, як під палючим сонцем подолав пʼять кілометрів на ручному велосипеді. Це — перше випробування у відборі до нової збірної Invictus Games — Ігор для військовослужбовців і ветеранів, які зазнали поранень або інших травм.

Криворіжець Олександр Піскун — один з рекордних пів тисячі охочих, які подали заявки на участь у цьогорічних змаганнях. З них 329 виступили на відборі в Києві. Окрім велоспорту, вони могли спробувати себе в настільному тенісі, баскетболі на кріслах колісних, легкій атлетиці, паверліфтингу, веслуванні на тренажерах, плаванні, стрільбі з лука та волейболі сидячи.

Ті ж 35У порівнянні з 2023 роком, квоту для України збільшили з 24 до 35 учасників. Склад команди обере спеціальна комісія, яка братиме до уваги не лише спортивну складову, а й реабілітаційну та соціальну. "інвіктусів", яких оберуть до української команди, у лютому 2025 року вирушать на міжнародні Ігри нескорених до канадських Ванкувера й Вістлера. Там на них чекатимуть не лише літні види спортуДо програми ввійшли веслування на тренажерах, волейбол сидячи, плавання та баскетбол і регбі на кріслах колісних., а й вперше за історію проєкту — зимові (гірськолижний спорт, сноубординг, біатлон, лижні перегони, скелетон і керлінг).

Учасник відбору до Ігор нескорених-2025 у метанні диска.

"Стати кращим, ніж коли ходив по землі ногами"

"Відрив повний! — відійшовши від гонки, описує враження від змагань Олександр, заступник командира 21-ї окремої бригади Нацгвардії. — Ви ж відчуваєте, яка тут енергія. Її можна руками помацати".

Для нього це вже треті українські Ігри нескорених, і цього разу він обрав собі велоспорт — хоч і не з таким гендбайком, до якого звик удома — настільний теніс, та стрільбу з лука. "Моя участь у цих змаганнях — це підтримка моїх побратимів", — переконаний ветеран.

Поранення Олександр зазнав ще у 2014 році, коли під час звільнення Лисичанська йому пошкодило хребет.

"Я зовсім не відчуваю ніг. Але до сьогодні не залишив військову службу. Закінчив аспірантуру, захистив докторську з адміністративного права. Для того, щоб стати прикладом для інших. Стати кращим, ніж був тоді, коли ходив по землі ногами".

У себе в Кривому Розі Олександр долучається до програм допомоги пораненим та їхнім родинам, зокрема організації змагань, як-то Veterans Family Games. Вважає, що від того, аби більше ветеранів займалися спортом, відділяє відсутність можливостей на місцях, що й намагається виправляти.

Олександр Піскун змагається в настільному тенісі під час відбору до Ігор нескорених-2025.

"Мужики, візьміться за голову"

За одним із центральних столів розмістилися уже досвідчений Іван Дрозд у його впізнаваній формі з написом "Ukrainian Army" та дебютант Ігор нескорених — 24-річний Павло. Настільний теніс молодий черкасець називає своєю улюбленою грою. До списку завдань на відбір також додав стрільбу з лука та біг на короткі дистанції. Від велоспорту відмовився через зламаний протез.

"Спорт? Та боже, я кайфую. Це найкраще, що є в житті. Ну, ще любов, але це окрема тема", — додає Павло, який, до слова, познайомився з майбутньою дружиною за день до початку повномасштабної війни й одразу ж запросив на каву.

У 2022-му Павла Жиліна, який до того вже мав досвід контрактної служби в десантно-штурмових військах, мобілізували до 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Через пів року він зазнав поранення в Бахмуті.

"Прилетіла міна 120 мм. Якраз ми виїжджали на підкріплення позицій до хлопців. Нас почали крити мінометом. Одна з них потрапила зовсім поруч. Мені відірвало руку. Замотався, лежав молився в ямі. Мене евакуювали через пару годин".
Павло Жилін грає в настільний теніс на відборі до Ігор нескорених-2025.

Реабілітацію згадує, з одного боку, як період "поганих думок", а з іншого — як час "удома, з дружиною, у теплі й спокої", коли можна було "знову бачити живі дерева й пташок". "[Справлятися допомагала] моя впевненість у собі: що я такий "щасливчик", — зазначає Павло. — Пішов захищати країну, поставивши на кін своє життя і забравши з собою ще трошки "орків". Я цим пишаюся".

Нині захисник працює у військкоматі. На запитання, як почав займатися спортом, відповідає: "Звичайно. Просто мінус рука, та й усе".

"Як мотивував би інших військових і ветеранів займатися спортом? Я б сказав: блін, мужики, візьміться за голову. Спорт — це життя, бляха муха!"

"Таких історій десятки тисяч"

На розчищеному від столів для тенісу паркеті зʼявляються гравці в баскетбол. У жвавому протистоянні на кріслах колісних один з перших влучних кидків виконує Сергій. Вибір цього виду спорту він пояснює тим, що "командна гра — це найкраще": "Уся наша сила в єдності: завжди й скрізь".

На трибунах за Сергія, родом з Чернігівщини, вболівають дружина й 9-річна донька. Наступного дня вони робитимуть це вже на метанні диска й веслуванні на тренажерах.

Сергій з родиною на відборі до Ігор нескорених-2025.

Своє поранення бойовий медик 112-ї окремої бригади ТрО Києва описує як типове для українських реалій.

"Я пішов після штурму витягувати своїх поранених бійців і потрапив під обстріл ворожого артилерії посеред мінного поля. Потрібно було кудись ховатись. Я побачив воронку зліва, але недострибнув до неї й наступив на міну. Потім довга евакуація, 9 годин. Але моя історія не унікальна, таких десятки тисяч".

"Спорт був у мене завжди. А після поранення — ще більше, — розповідає Сергій. — Тому що це не тільки про фізичне, а, в першу чергу, про наше ментальне здоров'я. У мене багато друзів є, які після поранення втратили жагу до життя. Буду щасливий, якщо хоча б одну людину мені вдасться своїм прикладом затягнути в спорт. Хоч ми вже третій рік у такій жорстокій повномасштабній війні, але нам ще довго треба працювати над поверненням людей, які вже отримали поранення. Вони знаходяться “там” думками. Є купа волонтерських програм, але я вважаю, що це потрібно робити на рівні держави, масово".

Сергій під час матчу з баскетболу на кріслах колісних на відборі до Ігор нескорених-2025.

"Привіт Андрію Шевченку!"

Під крики й оплески різноманітних груп підтримки до фінішу добігають учасники 400-метрівки. Серед них — Іван у супроводі Юрія Павліка, учасника змагань Повітряних сил США. В обійми до Івана кидається його дружина Тетяна, яка з цієї миті переймає роль гідеси. На ній — зелена футболка клубу "Ворскла" з прізвищем чоловіка на спині, хоча самі родом не з Полтави, а Вінниці.

"У мене друзі, які професійно грають у "Ворсклі", зробили ось такий подарунок, іменну футболку", — ділиться Іван. "Але вона виявилася мала", — пояснює Тетяна, чому подарунок урешті дістався їй.

Сам Іван з пʼяти років займався футболом і загалом захоплювався спортом. "З дитинства обожнював м'яч. Усіма видами спорту займався, де було щось кругле, — каже ветеран, який служив у 71-й окремій єгерській бригаді десантно-штурмових військ. — Займався також боксом, легкою атлетикою в школі, в інституті бігав. Та й далі продовжую фізично розвиватися. Якби не спорт, не знаю, що б я робив, чесно кажучи".

Іван зазнав поранення менш ніж за три місяці до початку відбору: 5 березня в Очеретиному. "Мінобстріл. Залишився без одного ока, під другим залишився осколок, — згадує захисник. — Два місяці тому мені його дістали, але, на жаль, гарантій ніхто не дає, що далі буду бачити. Але життя продовжується. Через два тижні [після поранення] я завдяки дружині, рідним і близьким уже біг 10 кілометрів".

Іван з гайдом Юрієм під час забігу на відборі до Ігор нескорених-2025.

На Іграх нескорених футболу поки немає, тож Іван обрав знайому для себе легку атлетику, а також паверліфтинг, адже мав досвід ще й у кросфіті. Щоправда, перебитий нерв у руці не дав виступити на максимум: "Пролетів осколок через запʼястя, так що рука, на жаль, ще не повністю функціонує".

"Наступного разу, якщо буде футбол, я обов'язково виберу [його]. Буду на воротах. Ще хай спробують мені гол забити! Може, буду й нападником, бомбардиром. Андрію Шевченку привіт передаю! Є до кого рости. Чи цікаво спробувати й зимові види? Звичайно. Я в дитинстві на лижах так гасав, що мене не догнати [було]. Сноуборд також раніше пробував. Мені все подобається. Тому, Ванкувере, до зустрічі, я скоро буду!"

Раніше Ігри нескорених Іван дивився по телевізору. Жартує, що останнім часом "більше слухає". "Приїхав сюди доказати, в першу чергу, собі самому, що можна жити повноцінним життям, розвиватися у спорті й не падати духом, — упевнений учасник. — Я ще не списаний. Не треба мене жаліти, не треба плакати наді мною. Я не плачу. У планах багато що є, але всьому свій час".

"У полоні згадувала свого тренера Рому"

Алла Сенченко на відборі до Ігор нескорених-2025 у веслуванні на тренажерах.

В одному з найвиснажливіших видів спорту на цих змаганнях — веслуванні на тренажерах — стартує повністю жіночий заїзд, до якого долучилися троє з 12 учасниць відборуРекордне представництво жінок на українських Invictus Games.. Посеред "запливу" музика й інформація на табло різко зникають. "Відключення світла", — перемовляються люди, дивлячись на годинники. Та виступ не переривається: захисниці веслують до кінця під оплески побратимів та посестер. Поруч стоїть одна з них — Алла, яка відзмагалася раніше, у змішаному заїзді.

Поки військовослужбовиця відновлює дихання після своєї чотирихвилинки, повз неї пробігає пес, наздоганяючи палицю. Епізод навіяв Аллі спогад про російський полон, у якому вона пробула вісім місяців. Там, згадує військова, поруч із нею часто лишався собака: вона гладила його, і "на душі ставало легше". Каже, перед цими змаганнями так само погладила собаку. "На удачу".

Лучанка Алла Сенченко служить з 2018 року: тоді підписала контракт з 24-ю окремою механізованою бригадою імені короля Данила. Її три роки закінчилися в грудні 2021-го: перед самим повномасштабним вторгненням. "Я не встигла навіть вирішити якісь побутові питання. Сумочку склала й поставила", — підготувалася тоді захисниця.

З початком повномасштабної війни знову мобілізувалася: тепер — до 2-го окремого стрілецького батальйону Волинської ТрО. У Лимані Алла потрапила до полону, з якого її визволили на початку лютого 2023 року. Нині вона працює в ТЦК.

Алла Сенченко на відборі до Ігор нескорених-2025.
"До речі, в обміні 31 [травня] були останні двоє цивільних дівчат, які з нами перебували. Я також була з дівчатами з Маріуполя. Їх раніше поміняли. Мені пощастило вижити, вистояти й не зламатися. [Полон] "добре" вплинув [на здоровʼя]. Травма плеча, закрита черепно-мозкова травма, хребет, суглоби. Маса проблем, побиття… І дуже це повпливало на психологічний стан. Тримаєшся-тримаєшся, але виснаження йде. Психіка в людини не безмежна. Але в мене були гарні психологи в реабілітаційному центрі. До цього дня, коли виникають питання, я завжди до них звертаюся".

На Іграх нескорених Алла, за її словами, випробовувала свої "можливості й надможливості", а окрім веслування, виступила у стрільбі з лука та волейболі сидячи. "Я люблю розумний ризик і над тілом своїм стараюся працювати, — зазначає військова. — Тут, до речі, є моя [посестра], з якою ми разом перебували в полоні. Ми з нею тільки удвох займалися добровільно [спортом]. Бо коли примусово, то всі мусили займатися".

Алла переконана, що спорт допоміг їй вистояти в неволі та впоратися з іншими викликами: "Я займалася фітнесом, а перед повномасштабним вторгненням пішла на тайський бокс. Думала: чого я так себе вбиваю? Я ж пройшла три роки армії. Чому приїхала додому й знову таким займаюся? А потім, у полоні, згадувала свого тренера Рому. Завдяки йому й тому фізичному навантаженню, [яке він давав], мені вдалося гарно пересуватися, коли мене атакували. Це мені дуже допомогло".

"Спорт гарно допомагає психологічно вирівнятися. Це мотивація. Такі маленькі перемоги дають силу, наснагу боротися. Дуже багато речей нас тригерить. Але наше середовище настільки спокійне, врівноважне. Ти наче в колі родини знаходишся. Навіть якщо сказала зайве, тебе розуміють. Ми зазирнули смерті в очі й цінуємо понад усе життя, яке нам відведено зараз. Нам вдалося вижити, а коли ти вижив, то на повні груди дихаєш".