Ігри Нескорених
Ігри Нескорених

"Не перемикаюся". Як українські військові й ветерани готувалися до змагань Повітряних сил та з якою місією їдуть до США

Ексклюзивно
Учасники збірної України на тренуванні зі стрільби з лука напередодні змагань Повітряних сил США. Фото: Олександр Магула/Суспільне

Історії учасників збірної України, що виступатиме на United States Air Force Trials 2024.

Українські військові та ветерани вперше візьмуть участь у змаганнях Повітряних сил США, що проходитимуть з 4 до 16 березня в американському Лас-Вегасі. Майже як на Іграх нескорених, на команду, до якої відібралися 30 учасників, чекає боротьба в десяти адаптивних видах спорту: легкій атлетиці, плаванні, велоспорті, кульовій стрільбі, стрільбі з лука, паверліфтингу, веслуванні на тренажерах, волейболі сидячи та баскетболі й регбіУкраїна не має власної команди з регбі, проте деякі учасники зможуть виступити в цьому виді спорту в складі змішаної команди. на кріслах колісних.

Суспільне Спорт побувало на одному з завершальних тренувань команди в межах підготовчого збору та поспілкувалося з захисниками, для яких спорт став частиною відновлення й адаптації після поранень.

"Цей досвід ні з чим не зрівняти"

За сигналом простір наповнюється свистом і стукотом стріл, що впинаються в мішені на іншому боці тренувальної зали. Щойно в стрільців закінчуються боєприпаси, кожен рушає збирати інвентар, поки тренерка зосереджено рахує очки за місцями влучання. Серед човгання й перемовлянь учасників чути свист Вадима Гільчука: ветеран бадьоро акомпанує собі на шляху до мішені. На платформу з щитами він збирається на самих руках, а тоді, висмикнувши всі стріли, плюхається назад — у крісло колісне.

Вадим Гільчук під час тренувань зі стрільби з лука напередодні змагань Повітряних сил США. Фото: Олександр Магула/Суспільне

Хоч потрапити до фінальної двійки на цих імпровізованих змаганнях Вадимові не вдалося, 23-річний прикордонник миттєво зголошується продовжувати стрільбу вже поза заліком.

Лук — один із чотирьох видів спорту, які обрав Гільчук. Також у його програмі — веслування на тренажерах, волейбол сидячи та паверліфтинг. "Я нарозхват, скажімо так", — сміється Вадим, показуючи на крісло колісне.

Ветеран, родом з Чернівецької області, втратив обидві ноги в лютому 2023 року, отримавши поранення під час оборони Бахмута.

"Мінометний обстріл. Прилетіло при перестрілці самі знаєте з ким. Коли був у шпиталі після коми, переживав лиш за те, як розповім близьким".

Уже в госпіталі Вадим почав виконувати базові фізичні вправи й ходити в зал, а згодом спробував себе у ветеранському спорті за порадою знайомого з протезувального центру. Про те, що потрапив до збірної, Гільчук дізнався, як він каже, "на нервах": коли проходив МСЕКМедико-соціальна експертна комісія., утім, пізніше зміг порадіти своєму досягненню.

"Дуже круті хлопці, я багато від них вчусь, — розповідає Вадим про колег по команді, з якими познайомився на зборах. — Цей досвід ні з чим не зрівняти".

Ціль на змагання в США називає одну — "кайфонути".

Вадим Гільчук на тренувальному зборі напередодні змагань Повітряних сил США. Фото: Олександр Магула/Суспільне

"Уперед — будем ходити!"

До тієї самої двійки фіналістів на тренуванні зі стрільби з лука пробився Олександр Катаула. Ветеран уперше взяв до рук цю спортивну зброю в грудні 2023-го, а коли оголосили, що він пройшов до команди, одразу записався на заняття, аби на збори приїхати вже з базовими навичками.

"Стрільба завжди подобалася, а з лука [до того] ніколи не стріляв: [лише] дитячі забавки були, — згадує 32-річний львів'янин, родом з Донеччини. — А тут уже з професійним луком можна поборотися за щось. Кажуть, досить непогано виходить".

Олександр Катаула відпрацьовує стрільбу з лука перед змаганнями Повітряних сил США. Фото: Олександр Магула/Суспільне

Катаула виступатиме й в командних видах, що, на його думку, "зближують колектив". Та якщо в школі він грав у волейбол і футбол, нині він сфокусований на баскетболі й регбі. У майбутньому навіть планує організувати баскетбольну команду в рідному Львові, хоч і усвідомлює, що ідея недешева: через потребу в кріслах колісних.

Гра дається важче тим, хто не мали досвіду з кріслом колісним, але Олександрові воно добре знайоме. "Я з моїм пошкодженням поїздив", — згадує учасник. У квітні 2022 року він потрапив під артилерійський обстріл. Через важкі ушкодження ліву ногу довелося ампутувати.

"Нога була на місці, але пішов некрозЗмертвіння клітин і тканин., зараження — мусили ампутувати, щоб врятувати життя, — пояснює ветеран. — На візкові я недовго був: десь місяці два. І тоді в реабілітаційному центрі сказали: давай на милиці, і вперед — будем ходити!" На те, щоб знову стати на ноги — уже з протезом, отриманим у США, — знадобилося близько дев'яти місяців.

Тішиться, що його протез уже не викликає надмірної уваги. "Суспільство звикає до таких, як ми, тому що нас більше й більше, — переконаний Катаула. — Легше емоційно переносити те, що на тобі не зациклюються: можуть просто подивитися й пройти далі".

"Радує, що батьки пояснюють дітям за протези. Моєму сину п'ять років. Буває, хтось питає, і він сам розказує, чому в мене протез. Це приємно. Він адаптувався, знає багатьох людей без рук, без ніг — для нього немає різниці, який ти".
Олександр Катаула збирає стріли під час підготовки до змагань Повітряних сил США. Фото: Олександр Магула/Суспільне

А коли люди після поранень приходять у спорт, це мотивує долучатися й інших, вважає Олександр. Ще коли під час реабілітації його змушували займатися гімнастикою й іншими вправами, у голові заклалося: "треба рухатися постійно".

"Спорт — це адаптація в суспільстві, спілкування з хлопцями, які пережили, можливо, навіть більше, ніж ти. Ти бачиш їхню мотивацію до роботи й життя та починаєш до них підтягуватися".

"Хто як не ми — свідома спортивна молодь?"

Просто неба — але цього разу не серед снігу, як під час грудневих змагань, — трійко учасників по черзі відпрацьовують метальні дисципліни. Поки один штовхає ядро, решта розминає руки, повторює замахи або підкидує диск, що виділяється на тлі сірого майданчика яскравим жовтим кольором.

Руслан Сумін тренується з диском під час підготовчого збору напередодні змагань Повітряних сил США. Фото: Олександр Магула/Суспільне

"Ми вирішили з тренером, що головне — не травмуватися, — розповідає в очікуванні на свою чергу військовослужбовець Ігор Троян. — За останні дні вже сильнішим не станеш. Працюємо над технікою, менше силових. М'язи вже трошки заморилися за два тижні: було дуже активне тренування, відчувається крепатура".

Учасник збірної України штовхає ядро під час завершального збору перед змаганнями Повітряних сил США. Фото: Олександр Магула/Суспільне

У студентські роки Ігор займався штовханням ядра та метанням диска, тож обрав ці дисципліни й для ветеранських змагань. Додав до них і веслування на тренажерах. Утім, перелік може розширитися вже в Лас-Вегасі, де в учасників буде змога спробувати себе у виді спорту, яким 32-річний Троян займався "все своє свідоме життя", — регбі. Однак "нескорені" гратимуть у версію на кріслах колісних.

"До "повномасштабки" 15 років грав [у регбі"], — розповідає військовий, який представляв клуб рідного міста "Kryvyi Rih Rugby", а також національні збірні U18 і U20. — Виступали ми в чемпіонаті України: в Першій, Вищій лігах — коли як. Були віцечемпіонами".

Коли почалася повномасштабна війна, Ігор приєднався до побратимів, з якими воював у 2014-2015 роках. Тим часом його партнери по клубу згуртувалася в окремий підрозділ ударних БПЛА, який так і назвали — "Регбісти".

"Команда зараз майже в повному складі воює. 90% одразу пішли. Думаю, ні в кого не виникало питань, що може бути по-іншому. Хто як не ми, свідома спортивна молодь? Пацани — красунчики, роблять гарну роботу на найгарячіших напрямках. Гордий за свою команду".
Ігор Троян розминається під час фінального тренувального збору перед змаганнями Повітряних сил США. Фото: Олександр Магула/Суспільне

У травні 2022-го Ігор отримав два кульових поранення, коли його підрозділ потрапив у засідку на Донецькому напрямку. Після відновлення повернувся на фронт і в жовтні того ж року зазнав ще важчих травм під час Херсонського наступу.

"Видалили органи, нога була пробита наскрізь, — описує наслідки військовий. — На цьому мій бойовий шлях закінчився. Зараз служу, але в себе в місті. Єдине, що мене зараз турбує, — те, що нога ніяк не хоче відновлюватися. Нервові закінчення були пошкоджені. Лікарі кажуть, потрібен час, поки зростеться".

Важливим елементом реабілітації Ігор називає спорт: "Після поранення, коли зміг потрошку вставати, почав ходити, присідати, робити навантаження з резинкою. Спорт — невіддільна частина мого життя".

"Я як спортсмен з дитинства хочу максимально показати себе, показати, що мене не просто так запросили в цю збірну — взяти медалі для України. Налаштовую себе на перше місце, а там уже як вийде".

"Прийшов ворог, і спорт відклав далеко-далеко"

До великої війни зі спортом було тісно пов'язане життя й Тимура Леона. Військовослужбовець займався силовим екстримом і саме готувався до чемпіонату України серед стронгменів, коли Росія здійснила широкомасштабний наступ. "Прийшов ворог, і я спорт відклав далеко-далеко", — каже Тимур.

Спершу працював у благодійному фонді, а тоді підписав контракт з 3-ю окремою штурмовою бригадою.

"Це Бахмутський напрямок. Важкий. Там був особливий характер ведення бойових дій. Посадки позносили, і це було майже поле. Я б сказав, що це більше схоже на поверхню місяця, бо все всіяне воронками. Там я отримав уламкове поранення ноги при штурмі Андріївки. ВОГГранатометний осколковий постріл. прилетів. Уражена була гілка артерії".

Тимур стверджує, що відновитися вдалося швидко. "Після реанімації я вже коляску просив, щоб якось намагатися рухатись, — пригадує захисник. — А коли перевезли до Києва, став на милиці й по 15-20 метрів [ходив]. Нога ще не зашита була, але розпочинав нею рухи. Реабілітація й підготовка до відбору в мене одночасно проходили. Доволі швидко відновився, але я до цього докладав зусиль. Це й зал, і басейн, і масажі".

Поступово спорт повернувся в життя Леона у вигляді ветеранських змагань. Потрапивши до команди для турніру в США, Тимур обрав близький йому паверліфтинг, але водночас і дещо нове — веслування. "Ноги сильні, спина сильна — підходить, — вирішив військовий. — Веслування — специфічний вид спорту. Дуже важко на тренуваннях, прям дуже. Але від цього й кайфуєш. Жим — теж своєрідний кайф, але не такий інтенсивний".

Тимур Леон під час відбіркових змагань до збірної України на змагання Повітряних сил США. Фото: Олександр Магула/Суспільне

Хоч Тимур нині в тилу, думками він часто лишається на фронті, зі своїми побратимами, та продовжує допомагати їм із забезпеченням, технічним оснащенням і зборами.

"Не скажу, що я перемикаюся. Частково знаходжуся ще в роботі, слідкую за всіма чатами, хвилююся за хлопців. Просто в мене наразі своя задача. Це й наша дипломатична місія: [добиватися], щоб нам було чим воювати. Зараз у нас [у Третьої штурмової] теж несолодкий напрямок — Авдіївський. Русня пре, русня зараз на вигідніших позиціях, ніж ми. Зараз дефіцит усього [в України]. І дронів, і важкої техніки, і людського ресурсу в нас менше, ніж у них".

Тимур Леон наголошує, що поки Україна чекає на допомогу від партнерів, вона стикається з "досить критичною ситуацією". Військовий сподівається, що українська делегація своєю поїздкою до США також зможе вплинути на рішення щодо підтримки України.