Чоловік Катерини Гаврилюк зник на фронті восени 2024 року, після цього вона повернулася із Чернігівської області в рідне село на Рівненщині. Вже там в січні цього року отримала таку ж звістку про батька. Свою історію жінка розповіла кореспондентці Суспільного.
Зі слів 26-річної Катерини, вона переїхала у рідне село на півночі Рівненщині разом із дворічною донькою з Чернігівської області восени 2024 року. Вона отримала повідомлення, що її чоловік Олексій зник безвісти під час виконання бойового завдання:
"Коли чоловік поїхав у зону бойових дій, мабуть, найважче було сприйняти те, що там в тебе знаходиться і тато, на той час, і чоловік. Склалися так обставини, що під час першого виходу на бойове завдання мій чоловік зник безвісти. Я отримала сповіщення, що він зник безвісти в Донецькій області. І це було таким неочікуваним для мене, бо я завжди була впевнена що в своєму чоловікові, що в своєму татові".
Жінка розповіла, що в січні цього року вона отримала звістку і про зникнення батька.
"Наш найкращий дідусь, найкращий татусь, з 17 січня рахувався безвісти зниклим і, на превеликий жаль, ми отримали сповіщення про те, що він загинув. Захищав нас у Харківській області, на Куп'янському напрямку. Він та його побратими, яких, на жаль, так само багато вже немає, стояли міцно, титанічно, завжди говорили про те: «Хто, як не ми? Хто буде захищати, хто буде боронити?»".
Зі слів Катерина, коли почалась повномасштабна війна, вона з чоловіком проживала на Чернігівщині.
"Коли почалася війна, чудово пам'ятаю цей день. Чоловіку зателефонували і сказали, що почалася бойова тривога. Відчуття нерозуміння, страху, якогось такого «невже це дійсно так?», «невже це дійсно в XXI столітті можливо?». Але всі висунулися на роботи, потім почали скуплятися. На жаль, в Чернігівській області багато магазинів були порожні, багато людей їхали невідомо куди. Це така паніка. Це такий страх, який навіть неможливо описати словами".
Жінка зазначила, що її чоловік внесений в реєстр зниклих безвісти за особливих обставин. На Рівненщині вона долучилася до спільноти родин зниклих безвісти. Вони співпрацюють з відповідними органами влади, аби пошуки близьких не припиняли.
"Це дуже складний період, коли ти на таких голочках. Коли ти не знаєш, що тебе очікує, що чекати далі, але ти живеш з великою вірою та надією в серці".
Катерина щодня розповідає донечці про тата та мріє знову обійняти коханого:
"Найбільша мрія і найголовніша мрія на всі свята, наша спільна мрія — дочекатися кожного безвісти зниклого, отримати радісних новин і подякувати Богу за те, що він їх зберіг".
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | WhatsApp | YouTube | Facebook | TikTok