Перейти до основного змісту

"Музей живий тоді, коли у ньому є люди". Інтерв'ю з керівником Здолбунівського краєзнавчого музею

Здолбунівський краєзнавчий музей на Рівненщині — приклад того, як ініціативність та волонтерська підтримка можуть перетворити колишню в'язницю на сучасний культурний простір.

Про шлях до цієї трансформації, феномен волонтерства, а також загадкового привида музею — розповів його керівник Олександр Чижевський в інтерв'ю для Суспільного.

Як вдалося трансформувати музей за 10 років?

Почалося все з Олега Тищенка, ім'я якого зараз носить музей. Олег разом з ініціативною групою розпочали з цієї будівлі творити музей у 2014 році. Коли вони сюди потрапили, є навіть архівні кадри, вона була в дуже плачевному стані. Тут жили безхатьки, тут десь не було вікон, тут був вкрадений майже весь метал, тут були купи сміття. Типова закинута будівля в центрі міста, яку почали трансформувати в музей. Трансформувалася вона дуже і дуже з того часу, коли це все почалося. Бо з початку і до сьогоднішнього дня, ми витягли вже звідси 470 тонн сміття, це 11 повних залізних вагонів. Тобто це був величезний смітник від підземель до горища. І, в принципі, вже десь за витягуванням сміття ми почали відновлювати стіни, робити експозиції. І зараз маємо реально класний музей у Здолбунові.

З яких експозицій складається музей?

Десь говоримо про побут, десь говоримо про сучасний період, про російсько-українську війну і її вплив на Здолбунів та здолбунівчан. Також тут є відкритий простір, де ми проводимо артвиставки, перегляди фільмів, події і так далі. Це перший поверх музею. Не так давно, буквально в жовтні 2024 року, ми вже трансформували підземелля в такий сучасний простір, де ми говоримо про терор і репресії, а також пробуємо переосмислити ці всі явища і показати, як вони впливають на суспільство, аби терор і репресії більше ніколи не повернулися на ці землі.

Які унікальні речі має музей?

Перша у світі картина повстанського бою, яка була створена у 2021 році київським художником Василем Копайгоренком. Це момент прориву, виходу з оточення Української повстанської армії, з оточення військ НКВД в бою під Гурбами у 1944-му році. І цікаво те, що пан Василь створив дві такі картини. Одну подарував у музей Здолбунова, іншу — в музей на Запоріжчину. І, на жаль, музей, в якому проходила друга така ж робота, він зараз в окупації. А ще більше прикро, він зараз повністю спалений. Тобто цієї роботи в теорії вже немає. І це єдина, знову ж таки, картина повстанського бою, яку можна побачити.

Чи боретесь ви із стереотипами, які пов'язані в загальному із поняттям “музей”?

Очевидно, що перше завдання – це істина, яка є, мабуть, візією музею, “музей живий лише тоді, коли в ньому є люди, особливо діти, бо без того він стає складом нікому не потрібних речей”, — це слова, які казав Олег Тищенко. І так воно насправді є. Бо якщо в музеї не буде людей, якщо музей не буде цікавим, то на що тоді музей? Музей — це відкритий простір, це громадський простір, він має бути доступний для усіх. І ми навпаки за те, щоб люди торкались того, що не за склом. Ми за те, щоб люди взаємодіяли з експонатами й відчували ту історію, як їм зручно.

Більше відповідей керівника Здолбунівського краєзнавчого музею на наші запитання — дивіться у відеоверсії інтерв'ю.

Авторка: Ірина Киричук

Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | WhatsApp | YouTube | Facebook

Топ дня

Вибір редакції