Лікар-ендоскопіст Олександр Журба приїхав у Рівне два роки тому із міста Кремінна, що на Луганщині. Наразі чоловік лікує військовослужбовців та викладає у релокованому медичному університеті.
Медик розповів Суспільному про те, як оперував людей під обстрілами та як склалося його життя на Рівненщині:
"Щодня мені в снах приходять епізоди, що я повертаюсь, але не в те місто, яке я покинув 26 березня 2022 року з кадрами руйнувань та наслідків війни. Взагалі, був такий вислів, що Кремінна — це перлина Донбасу".
Олександр Журба зазначив, що перед початком повномасштабного вторгнення, 23 лютого, у нього було чергування.
"Вже вранці, десь о 5:00-6:00 24 лютого, ми почали приймати поранених пацієнтів — як військових, так і цивільних. У перший день, у перші години ми вже зрозуміли, що розпочалась війна", — зазначив лікар.
Перші два тижні повномасштабного вторгнення Олександр Журба провів у Кремінській багатопрофільній лікарні, де працював ургентним хірургом. Чоловік зауважив, що рятувати людей доводилось й під час обстрілів:
"У нас операційна знаходилась на третьому поверсі. Це був найвищий поверх у корпусі. Якраз був мінометний обстріл, вимикалось світло, але ми себе налаштовували, що маємо завершити те, що розпочали. І ми це сприймали, що все буде розраховано за нашою долею".
Два роки тому чоловік разом із сім'єю виїхав на Рівненщину. Тут Олександр Журба працює в обласному госпіталі ветеранів війни та викладає у релокованому Луганському медичному університеті.
"Виконували бойове завдання і нас дуже сильно труїли газом. Від того газу мені пече усе всередині. І так вийшло, що мені потрібно було перевірити, який організм зсередини — звернувся до лікаря. Він швидко та ефективно показав, що у мене там є подразнення", — розповів військовослужбовець Іван Стрателюк.
Більшість пацієнтів Олександра Журби — військовослужбовці.
"Потребують особливої уваги. В більшості випадків, це ті пацієнти, які мають травми хребта, тобто спінальні травми. Такий пацієнт не має можливості пояснити вчасно і запідозрити захворювання. По-друге, ці пацієнти маломобільні. По-третє, часто мають якісь супутні захворювання. Військова служба не дозволяє їм вчасно і достатньо за об'ємом приймати їжу. Це і створює фон для виникнення гастритів, в більшості — це виразкові процеси шлунку, дванадцятипалої кишки, стравоходу", — зазначив лікар.
Чоловік зауважив, що бути лікарем ніколи не мріяв, але про вибір професії не шкодує:
"Була мрія пов'язати своє життя з автотранспортом, але в ті роки наша країна переживала не найкращі часи й альтернативи вибору автопідприємств не було. Однією з мотивацій, чому я обрав медицину, були слова моєї мами. Вона мені сказала: «Медицину ти можеш обрати один раз. А якщо ти хочеш мати автотранспорт, то він завжди буде з тобою». І так воно й сталося".
Олександр Журба на запитання, що для нього означає бути медиком, відповів:
"Це, перш за все, гордість. Якщо ти вже одягаєш білий халат, то це вже накладає на тебе певний відбиток. Тому що ти мусиш приносити в жертву свій час, свою родину".
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook
