"Чоловіки плачуть. І це нормально": психологиня з Рівного розповіла про досвід роботи з військовими

Ексклюзивно

Марія Родзяк — психологиня. Майже два роки вона працює в Рівненському обласному госпіталі ветеранів війни, де допомагає військовослужбовцям з ампутаціями та травмами спинного мозку.

Про важливість підтримки для військовослужбовців, які повертаються з фронту та роль психолога у їхній реабілітації Марія Родзяк розповіла Суспільному

За її словами, військовим складно переживати втрату побратима:

"Ця тема болюча і досить часто проживається слізно. Коли ми працюємо, буває таке, що чоловіки плачуть — і це нормально. Тому я завжди їм говорю, що це — не знецінює вас, як чоловіка, а допомагає прожити певні складні етапи вашого життя. Зазвичай, я вже підготовлена. У мене є серветки, я їм пропоную воду, якщо вони потребують", — розповіла психологиня.

Вона додала, що після особистої втрати почала добре відчувати пацієнтів, які опинилися в такій же ситуації:

"Коли ти з ними говориш — чітко знаєш, що в них всередині, які емоції в них підіймаються. Ти дуже добре розумієш, як їм складно з цим змиритися, тому що військові в зоні бойових дій стають дуже рідними з побратимами й дуже близькими".

Психологиня пояснила, що дружина після повернення чоловіка із зони бойових дій зазвичай очікує, що він буде робити все те, що й до цього. Але він — травмований і не завжди може бути таким як раніше і на фоні цього виникає дисбаланс пари.

"Якщо немає підтримки рідних, то це поглиблює їхній емоційний стан. І від того це складніше. Він вважає, що нікому не потрібен, не має підтримки й опинився сам на сам із собою. Насправді ми всі потребуємо підтримки. Турбота, увага, прояв доброти — це вже фундамент того, що людина не сама. Якщо немає підтримки від рідних, вони можуть її отримати ззовні. Це може бути побратим, або хтось із медперсоналу, або пересічний знайомий, з яким вони зустрілися, поговорили", — зауважила Марія Родзяк.

Психологиня поділилася досвідом роботи зі своїм першим пацієнтом. Наразі вони підтримують зв'язок. Тепер він — її колега:

"Пам'ятаю, коли до нього прийшла, то три-чотири заняття я відчувала таку напругу між нами. Потім, коли ми почали говорити, він мені сказав, що він мене тестував, приглядався з чим я прийшла, хто я така. Цей процес адаптації й взаємодії відбувається з кожним".

Психологиня розповіла, що перед візитом до пацієнта, завжди читає історію хвороби. У неї був випадок, коли вона розуміла наслідки травми пацієнта й було складно наважитись прийти на зустріч:

"Я пам'ятаю, що я тоді прочитала історію і емпатично відчула, що це складно, що це буде виклик для мене. Щоб прийти до нього, я тричі доходила до дверей й тричі поверталася назад. Сідала, налаштовувала себе на те, щоб піти й зустрітись з пацієнтом".

Марія Родзяк розповіла, що є пацієнти, які діляться тим, що відбулось із ними в житті:

"Для мене це дуже цінно і важливо. Це їхнє душевне, домашнє, але вони діляться цим. Це дуже щиро для мене. Найбільша нагорода — це вдалий кейс, це те, що ти допомагаєш людині й бачиш результат".

Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook