"На нулі" — час зупиняється": військові з Рівненщини розповіли про свій бойовий шлях

Ексклюзивно

Військовий третьої штурмової бригади Максим Вавринюк та боєць полку "Азов" Юрій Гавлитюк приїхали у відпустку на Рівненщину. Чоловіки познайомились у госпіталі на Київщині, коли проходили лікування після поранення.

Напередодні свого повернення на фронт військові розповіли Суспільному про свій бойовий досвід та що робили під час десятиденної відпустки.

"Я бачив, як за секунди закінчується життя"

42-річний Максим Вавринюк родом із Квасилова. Чоловік у 2015 році брав участь в антитерористичній операції на сході країни. Максим перебував у резерві, його мобілізували після початку повномасштабного вторгнення. Наразі він служить у Третій окремій штурмовій бригаді.

"Спочатку було АТО, після того я думав — все, з війною у своєму житті я зав'язав. Але прийшла війна у 2022 році. Я хотів потрапити у бригаду, яка є дійсно вмотивованою, яка готує своїх бійців і показує результат на полі бою", — розповів Максим Вавринюк.

Військовий Максим Вавринюк на службі. Максим Вавринюк

Військовий пригадав, як тривав один зі штурмів на Бахмутському напрямку:

"Нам потрібно було штурмувати посадки, щоб закріпитися. Коли ми зайшли, почалися вибухи за 50-100 метрів від нас. В рацію ми чули, що є "трьохсотий" — розумієш, що твій побратим ще живий і його можуть врятувати. Потім ти чуєш слово "двохсотий" — розумієш, що ти з цією людиною жив, ділив хліб, пив з однієї чашки, і цієї людини нема. Тоді стає боляче. Я бачив, як за секунди закінчується життя. Такий був мій перший досвід, перший штурм, перший біль і перші переживання".

Максим Вавринюк в парку молоді у Рівному.

У травні військового відпустили у відпустку на десять днів. Він не попередив рідних, що має приїхати — хотів зробити сюрприз:

"Я просто листувався з дружиною, зі своєю донечкою. Я знав, куди вони йдуть, де вони будуть. Я підкрався непомітно і зробив їм такий сюрприз. Потрібно час приділити дітям, сім'ї. "На нулі" час зупиняється. Ти дивишся на годинник, а він взагалі не йде, а тут час — просто летить. Там немає вцілілих будинків, немає доріг, мало людей, а коли приїздиш сюди, то дивишся, що для людей війна далеко".

Максим Вавринюк разом із сім'єю. Максим Вавринюк

Військовий поділився своїми мріями:

"Вижити й відсвяткувати нашу перемогу, провідати тих побратимів, які загинули на цій війні, віддали найдорожче — своє життя. На війні ми не знаємо, як складеться наша доля, але хотілося б просто, щоб ми перемогли у ній й наша країна була успішною і щасливою".

"У мене були плани з побратимом поїхати у Карпати, але він загинув"

24-річний Юрій Гавлитюк із села Сергіївка Рівненському районі. З червня 2023 року він служить у полку "Азов". До початку повномасштабного вторгнення чоловік працював у службі доставки, тому отримав позивний "Кур’єр".

Військовий поділився, щоб потрапити у бригаду спеціального призначення він готувався рік:

"Я переплутав рекрутинговий центр, пішов у Третю штурмову. Мені подзвонили та сказали, що я не пройшов. Я все ж таки хотів у "Азов". Я був максимально вмотивований. Мене спонукало те, що гинуть молоді хлопці й мені було дуже совісно, дуже боляче. Я сильно переживав, проявляв емпатію до кожного, хто загинув".

Військовий Юрій Гавлитюк на передовій. Юрій Гавлитюк

Військовий розповів, про свій перший бойовий досвід та своє перше поранення:

"У червні 2023 року ми поїхали у Запорізьку область. Там ми були в посадках, коли мав початися контрнаступ. Нас вивели й через місяць прибули у Серебрянський ліс. Там я побачив дуже страшну атмосферу. Там війна, як у Першій світовій, як у фільмах. Я йшов надавати допомогу своєму побратиму й отримав поранення було в руку, осколок залетів. Пробув два тижні в лікарні, повернувся і через три дні знову отримав поранення на тому ж місці, під тим же самим деревом. Вже в ногу, в коліно та гомілкостоп".

Юрій Гавлитюк в парку молоді у Рівному.

Під час відпустки військовий хотів поїхати на відпочинок у Карпати разом із побратимом, поділився Юрій:

"Він загинув 21 квітня. Саме перед відпусткою. Руслану був 21 рік. Я кожного дня плакав, навіть зараз говорити про це не хочу, не можу. Я приїхав у відпустку 27 квітня до себе в село. Поспав, поїв, та й думаю: «Що мені робити? Я не знаю». Ходив у кіно, святили з мамою паску. Гуляв з друзями, зі знайомими. У мене зараз мрія — зробити реабілітаційний центр, спортивний комплекс для поранених. Мати бізнес, допомагати людям. Жити в Україні".

Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook