Реабілітація іпотерапією: психологиня працювала з дітьми в Лисичанську, а тепер допомагає військовим на Рівненщині

Ексклюзивно
Заняття з іпотерапії. Фото: Оксана Абрамова

Понад 14 років психологиня з Лисичанська Оксана Абрамова практикує іпотерапію. На Луганщині жінка допомогла майже пів тисячі дітей. Два роки тому евакуювалася з кіньми на Рівненщину, де працює над реабілітацією військовослужбовців.

Про відновлення за допомогою коней Оксана Абрамова розповіла Суспільному.

— Як стали психологинею?

Диплом психолога я отримала в Луганському педагогічному університеті. Спеціалізувалася на роботі з дітьми з особливими освітніми потребами. Згодом пішла працювати на посаду завідувачки міської психолого-медико-педагогічної консультації. Багато дітей до нас проходили — і я бачила, що їм не вистачає фізичної активності. Саме вона може допомогти дітям просуватися в розумову розвитку. Без фізичного розвитку на певному етапі гальмується і розумова діяльність. Тому я шукала варіанти, як поєднати фізичне навантаження з розвитком дитини.

— Чому обрали саме іпотерапію?

— У мене була мрія — покататися на коні. Якось я вирішила її здійснити — і знайшла конюшню. Виявилося, що вона знаходиться зовсім недалеко від мого дому. Там познайомилася з конюхами, тренерами... Один із тренерів розповів мені про іпотерапію. Мене це дуже зацікавило, а його зацікавило те, що я психолог і працюю з дітьми з особливими потребами. І так ми почали з ним пробувати іпотерапію. Він мене навчав роботі з кіньми, а я його — роботі з дітьми і розумінню їхніх потреб.

— Пам'ятаєте першу дитину, яка прийшла на іпотерапію? Який результат цих занять?

— Це було у 2010 році. Першу дитину ми взяли експериментально, щоб зрозуміти, що і як у нас із цього вийде. Це був 9-річний хлопчик з ДЦП та гіперактивністю. У нього була дуже сильна спастикаКомплекс симптомів, що характеризується підвищеним тонусом м'язів, надмірно активним глибокими сухожильними рефлексами, аномальними спинальними рефлексами і спазмами м'язів при скороченні. . І перший результати, який ми побачили — це емоційне врівноваження дитини та, як наслідок фізичної реабілітації, зменшення спастики. До занять з іпотерапії він не міг тримати ручку, а десь після четвертого заняття — почав розфарбовувати олівцями. Потім долучилися до занять діти з синдромом Дауна, з вадами розумового розвитку, вадами слуху. Також були позитивні результати. Тоді ми остаточно зрозуміли, що іпотерапія справді діє.

Проєкт з реабілітації дітей в Лисичанську. Фото: Оксана Абрамова

— Чи хотіли мати свого коня?

— Так, хотіла і купила. Моя перша кобила Чикіта на момент купівлі була достатньо доросла, їй було 12 років. Її планували продавати, тому що для спорту вона вже не підходила. І в березні 2011 року я її викупила. В іпотерапії працюють на зрілих кобилах, яким більше восьми років. На молодих працювати не бажано, бо є певні фізіологічні особливості: дозрівання скелету, становлення характеру, розподілення енергії і зайва активність коня. А влітку 2011 року я купила другу кобилу, якій було 15 років, на конюшні її вже ніде не використовували. Її навіть не взяли на забій, бо вона була худа, це її, певним чином, врятувало. Це була дуже гарна кобила, вона мені подобалася, з нею вже склалися певні стосунки і вона гарно мене сприймала.

Оксана Абрамова і її кобила Чикіта. Фото: Оксана Абрамова

— Чи придатна була ця 15-річна кобила для занять з дітьми?

— На ній ми навчали дітей сидіти в сідлі, їздити риссю та управляти конем. Дуже гарний результат від роботи з цією кобилою був у важких підлітків, які мали проблеми з батьками. Ці діти змінювалися, коли починали взаємодіяти з конем, їздити верхи, керувати. Такі заняття сильно змінювали ставлення підлітків до себе, до свого характеру, до життя, до стосунків з іншими. Таким чином ми почали працювати ще і в такому напрямі.

Групова робота з дітьми з лінії розмежування. Фото: Оксана Абрамова

— Чи рахували ви, скільком дітям ви допомогли іпотерапією до початку повномасштабного вторгнення?

— Я закінчила рахувати на 450-ій дитині, але їх було трохи більше. З кожною дитиною ми проходили дуже довгий шлях. На той момент в мене були хороші грантові програми. З початком повномасштабної війни я вивчила ще одному напрям психології — і почала працювати кризовим психологом та травмотерапевтом, щоб допомагати людям емоційно відновлюватися.

— Коли вирішили, що потрібно з кіньми виїжджати з Лисичанська?

— На початку березня 2022 року на територію нашої конюшні влучив снаряд. Не в саму конюшню, але в ній повністю повилітали рами. Коні тоді дуже налякалися. Один з них – Чезер Хан — дуже полохливий, він народився в 2014 році і вже мав досвід обстрілів, я його називаю дитям війни. Він боїться грому й інших гучних звуків. Після прильоту цей кінь почав дуже сильно худнути. При тому, що харчування не змінилося. Тоді ми вирішили, що чимшвидше треба виїжджати. І 6 квітня 2022 року виїхали.

Конюшня Оксани Абрамової в Лисичанську, 30 січня 2022 рік. Фото: Оксана Абрамова

— Як вдалося виїхати?

— Це дуже цікава історія. У мене є знайома американка, якій я раніше допомагала виїхати з кішками з України до неї додому. Ось вона, коли вже приїхала в Америку, то взялася допомагати мені. Вона зі своїми знайомими знайшла фонд Всеукраїнської федерації кінного спорту, які безкоштовно евакуювали коней. Але ми не підходили для безкоштовної евакуації, тому що ніхто не хотів їхати в зону бойових дій. Нам треба було коней вивести в більш безпечне місце. То американці допомогли мені грошима, щоб вивезти коней до Дніпра. А потім і в Рівненську область, де погодились нас прийняти з кіньми. Бо це дуже дорого коштувало. Я дуже вдячна всім, хто мені тоді допоміг. Зараз я тісно спілкуюся з цією американкою, вона сама займається кіньми і допомагає мені розвивати іпотерапію, маємо з нею спільні проєкти.

— Як ви потрапили в Мирогощу на Рівненщині?

— У Дніпрі ми побули три дні, а звідти 11 квітня приїхали в Мирогощу, бо тут є евакуаційна стайня, де можна було безкоштовно утримувати коней. У цьому ж селі знайшли будинок для тривалого проживання. У мене, крім коней, ще є котики й собачки, тому шукали саме будинок, де можна жити з тваринками.

Доссе і Чезер Хан відразу після приїзду в Мирогощу. Фото: Оксана Абрамова

— Як адаптувалися?

— Після приїзду було бажання відпочити від вибухів. Ми не могли звикнути до того, що тут тихо. Перші дні не розуміли, куди потрапили. Допомогли коні і робота. В Мирогощу привозили евакуйованих коней, ми допомагали доглядати за ними. Потім написали грант і за ці гроші більше року повністю утримували коней, доглядали, лікували, обробляли. Паралельно я ще чотири місяці консультувала людей онлайн, допомагала з евакуацією з прифронтової зони. Бо з травня 2022-го дуже важка евакуація була, були випадки, що людей вбивали... Загалом за півтора роки через конюшню пройшло десь 110 коней. Зараз в нас залишилося 19, за якими ми доглядаємо. У нас є дві громадські організації, які піклуються про коней. Продовжуємо писати гранти, шукати донорів.

Іпотерапевтка зі своїми кіньми в Судобичах. Фото: Оксана Абрамова

— Як виникла ідея допомагати іпотерапією військовослужбовцям?

— Ми були в Суську, що в Рівненькому районі, на тренінгу. Мені сподобалася їхня конюшня, там були всі умови, щоб відразу, незалежно від погоди, займатися іпотерапією. Я запропонувала дівчатам співпрацю, вони погодилися. Тоді у мене виникла ідея, щоб допомагати в реабілітації військовим. Я просто почала співпрацювати з Клеванським шпиталем. Звідти привозили військових у Суськ, де ми організовували заняття. У мене на той момент були грантові гроші — і я повністю їх використала на роботу з військовими.

Реабілітація військовослужбовців у Суську. Фото: Оксана Абрамова

— Який результат був у роботі з військовими?

— Різні вправи на контакт з кіньми дуже допомагають впоратись з посттравматичним стресовим розладом. Ефект видно з першого заняття. Хлопці набагато швидше емоційно відновлюються, повертаються до життя та отримують доступ до своїх емоцій. Часто я спостерігала за військовими, як вони просто занурюються в шерсть коня — і отримують задоволення від цього тактильного контакту. Добре спрацьовують вправи на відчуття свого тіла, на контроль розслаблення та напруження.

— Чи є якась історія з іпотерапією військових, яка вам найбільше запам'яталася?

— Історія кожного військового по-своєму яскрава. Але одна з таких найбільш складних і емоційно забарвлених історій — це коли ми працювали з хлопцем, в якого дуже висока ампутація обох ніг. Спочатку ми працювали з ним на емоційне відновлення, потім застосовували фізичну реабілітацію, щоб відновити рух його тіла. Проблема в тому, що він не відчував, що його тіло рухається. Тобто опори на ноги нема — і відчуття руху нема. То ми його клали на коня: спочатку на живіт, потім на спину. І давали вправи на те, щоб він відчував, як рухається кожна частина його тіла. Щоб він міг розуміти, що можна спиратися на хребет, руки, при цьому рухаються голова, м'язи пресу, спини тощо. Це дало дуже гарний емоційний і фізичний ефект.

— Чи продовжуєте займатися іпотерапією з дітьми?

— Холодна пора не дуже сприятлива, щоб починати заняття з дітьми. Але вже дочекалися дочекалися весни і зараз запускаємо цей напрям.

Реабілітація військовослужбовців у Суську. Фото: Оксана Абрамова

— На вашу думку, чому коні так позитивно впливають на реабілітацію людей?

— Багато чинників. По-перше, кінь — це тварина, яка іде до людей. Він сам по собі схильний взаємодіяти з людьми. Коні не живуть без людей. Вони навіть якщо загубилися чи втекли з конюшні, то все одно йдуть до місця, де живе людина. Це було дуже помітно, коли почалася війна і коней випускали, щоб вони могли врятуватися. То коні йшли або до траси, де постійно їздять машини, або в приватний сектор до людей. Просто підходили до житла. Таким чином в нас були евакуйовані коні, яких просто знайшли люди і повідомляли, щоб передати фонду федерації кінного спорту. А потім ми знаходили власників та зв’язувались з ними.

Крім того, ритм кроку коня збігається з ритмом нашого серцебиття. І виходить такий природний ефект заспокоєння, зниження тривожності, розслаблення. Додатковий плюс — це вібрація і температура тіла, яка на півтора градуси вища, ніж температура тіла людини. І це відчувається, коли ти сидиш на коні, або гладиш коня. Від коня завжди відчувається тепло.

Також коні дуже спостережливі і чутливі. У природі в них багато ворогів. А кінь — істота дуже велика. Він не може швидко зірватись з місця і втекти від небезпеки. Тому природа так прилаштувала, що кінь постійно спостерігає за рухами людини, ніби їх віддзеркалює. І тоді складається враження, що кінь тебе слухає і розуміє.

— Як думаєте, кінь розуміє мову людини?

— Не впевнена, що кінь може розуміти мову. Але він розрізняє тембр, тон голосу. Коли в 2014-му році почалася війна, то ми на вісім місяців виїжджали з Лисичанська. Коли я повернулася, то мій кінь – Чезер Хан відразу відреагував на мій голос. У них добрий слух. Коні чують на відстані від 3 до 5 км.

Конюшня в Лисичанську після повномасштабного вторгнення. Фото: Оксана Абрамова

— А чому кінь такий ефективний у фізичній реабілітації людей?

— Перше, що допомагає у фізичній реабілітації — це як рухається кінь: взад-вперед, вправо-вліво, вгору-вниз одночасно. Тобто цей такий одночасно тривимірний рух спонукає людину тримати правильно поставу, бо інакше буде "виштовхувати" з коня. Цей природний рух дає можливість скерувати своє тіло, розслабити м’язи та зменшити тиск на хребет. У свою чергу — це дає можливість краще пропрацьовувати всі групи м’язів, максимально їх розслабити та розтягнути.

Крім того, коли ти сидиш на коні і виконуєш вправи, від м’язів мозок отримує сигнали, які сприймаються як рух при ходьбі. Тому що таз рухається разом з конем і рухається так, як коли ми ходимо. При цьому зменшується тиск ваги свого тіла на хребет, це розвантажує тазові кістки, дає можливість не тільки розслабити затиснуті нервові закінчення, а й зменшити спастику та контрактуру.

Заняття з кіньми мають дуже великий фізіологічний ефект, який використовується для того, щоб відкоригувати, відновити або покращити роботу м’язів. Або буває таке, що напрацьовують певні рухи. Наприклад, якщо дитина не сидить, то спочатку напрацьовують сидіння на коні. Після тривалих вправ спрацьовує м'язова пам'ять — і тоді дитина починає сидіти на підлозі самостійно.

Чи є протипокази до занять з кіньми?

— Для фізичної реабілітації — це будь-яке захворювання в стадії загострення. Це захворювання очей, при яких обмежують фізичне навантаження, наприклад, катаракта, глаукома. Це онкозахворювання, активні часті епілептичні приступи. Ще запальні процеси при захворюваннях опорно-рухового апарату. Дуже обережно треба бути з контузіями, струсом мозку. Хронічні хвороби нирок — теж треба бути обережним.

— Чи можлива іпотерапія з поні?

— Фізична реабілітація на поні не проводиться взагалі. Крок у поні дуже дрібний, людину постійно підкидає, тому неможливо прийняти потрібну позицію тіла. А для емоційного відновлення будь-який кінь підходить, залежно від того, яка ціль.

Заняття у Суську. Фото: Оксана Абрамова

— У яких проєктах ви зараз берете участь?

— Працюю над продовженням поточних проєктів, шукаю фінансові можливості, донорів. Також ми написали разом з американцями проєкт для відновлення військових і дітей за допомогою коней. Чекаємо результат. Активно працюємо над впровадженням та розвитком анімалотерапії в Рівненській області. Також рухаємося вперед з проєктом з реабілітаційного центру для всіх людей, які постраждали під час війни.

— Яка ваша професійна мрія?

— Наразі мрію про реабілітаційний центр. Зараз потреба в фізичній і психологічній реабілітації постійно зростає, і, на жаль, далі буде рости. Потрібно долучати різні методи та можливості. Тому мрію про центр, про залучення грантових коштів, розвиток нових проєктів. Також мрію про розвиток анімалотерапії, про обмін досвідом серед наших вже існуючих ініціатив в анімалотерапії та співпрацю зі закордонними колегами. Щоб на законному рівні анімалотерапію визнали як допоміжний інноваційний метод психічної і фізичної реабілітації.

Суспільне Рівне у Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook