"Такого, як Бриж, більше ніхто не робить": що вмістила книга про скульпторку з Рівненщини

Ексклюзивно
Людмила Марчук зі своєю книгою. Фото: Суспільне Рівне\Олег Степанюк

Понад три десятки пам’ятників відомим українцям, три серії скульптур до "Лісової пісні" Лесі Українки, загалом – понад дві сотні робіт. Такою є творча спадщина уродженки Рівненщини Теодозії Бриж. Мистецтвознавець Борис Возницький зараховував її до десятки кращих скульпторів світу і після виставки Пінзеля в Луврі планував презентувати творчість Теодозії, але не встиг.

"Огром матеріалу про скульпторку і скульптуру, брежнєвську добу й як тяжко було в тій добі мистцеві бути собою, не зрадити собі" вмістила книга рівненської журналістки Людмили Марчук, написана на основі спогадів людей з найближчого кола Теодозії Бриж. Видання здрукували наприкінці 2023 року у видавництві "Волинські обереги", а презентують 18 лютого — у 95-ту річницю народження Теодозії Бриж.

Більше про скульпторку і роботу над книгою — у ексклюзивному інтерв'ю Людмили Марчук для Суспільного.

— З яким настроєм бралися за книгу і звідки взагалі ідея написати про скульпторку Теодозію Бриж?

— Приводом стала зустріч з Євгеном Безніском, чоловіком Теодозії Бриж, яка відбулася в Рівному на його виставці в галереї Євро-Арт. Він привіз свою талановиту Шевченкіану. Я прийшла на відкриття як журналістка й очікувала, що художник розповідатиме про свої роботи. Безніско ж раптом заговорив про свою любов до рівнян, поліщуків. І розповів про скульпторку Теодозію Бриж, свою першу дружину, з якою він прожив 41 рік. Родом вона з рівненського Полісся – села Бережниці на той час Дубровицького району. Залишила по собі нечувано вагомий і великий мистецький доробок, хоч її ім'я й досі маловідоме в Україні, а її творчість недооцінена й не вивчена як належить. Євген Безніско нарікав, що ніхто не написав про творчість скульпторки жодної книги чи монографії, більшість її творінь і досі в макетах.

Я тоді почула про Теодозію Бриж вперше. І це неабияк мене ошелешило. Прошила свідомість думка: «А що як взятися за цю тему?!» У вересні в 2012 році я вперше побувала у Безнісків вдома, відвідала майстерню скульпторки, побачила її роботи на Личакові й була вражена кількістю талановитих робіт.

Теодозія Бриж і Євген Безніско в майстерні скульпторки у Львові. Фото: з книги "Теодозія Бриж. Скульптор і скульптура в рамках доби"

"Скульптор і скульптура в рамках доби". Чому така назва?

— В книзі дано зріз епохи, в якій жила й творила Теодозія Бриж. Її життя і творчість подано в спогадах найближчих до її кола людей на тлі епохи, де митці опинилися в ситуації, коли не зрадити самому собі було важко. Теодозія Бриж була винятковою особистістю, котра не ліпила погруддя вождя чи якісь інші радянські символи. Творила те, що було до душі. Тож і не дивно, що її роботи в тій добі не були затребувані. Ні її персонажі до "Лісової пісні", ні її княжий цикл, ні її пророки. Щось десь потрапляло на виставки. Але далі не йшло. Після першої ж персональної виставки в 1960 році їй приліпили формалізм, що було рівнозначне націоналізму. І це було тавро на все життя. Навіть було таке, що якась її робота опинилася на виставці в Москві, яку показували Хрущову, то генсеку внесли у вуха, що таке як у Бриж — то формалізм, а це несумісне з радянським мистецтвом. Так у тій жахливій добі талановита скульпторка могла реалізуватися лиш у стінах власної майстерні. Для самої себе, своїх друзів. І для наступних поколінь українців.

У мистецькій сім’ї Бриж та Безніска росло двоє хлопчиків. Матеріальна скрута переслідувала їх завжди. На сім'ю заробляв в більшості Безніско — виготовляв на замовлення екслібриси, продавав якісь картини чи портрети. Теодозія Бриж творила речі високого штибу. Персонажів "Лісової пісні" Лесі Українки, князів Данила Галицького, його сина Лева, брата Василька та батька - князя Романа Мстиславича, або ж Ярослава Мудрого чи Анну Ярославну. Була істориком по суті. Ніколи не ставала до роботи, поки не вивчить всю історичну основу — епоху, в якій жили її герої, який вигляд мали, з чого складалися деталі їхнього вбрання та обладунків.

— Все ж якісь замовлення час від часу в Теодозії були? Відомо, що було у неї замовлення з Рогатина зліпити для цього міста Роксолану. Я була в Рогатині й бачила цей пам'ятник. Але та Роксолана не є роботою Теодозії Бриж.

— Роксолана Теодозії Бриж стоїть у її майстерні. Перед тим, як узятися до роботи скульпторка зібрала історичний матеріал про особистість турецької полонянки Насті Лісовської. Правда і легенда – абсолютно різні речі. Не треба шукати в цій постаті патріотизму. Насправді Роксолана – досить грізна і жорстока жінка, яка потурчилася-побусурманилася і діяла в рамках тих усталених звичаїв і канонів, в яких мала діяти султанша. Такою її зобразила Теодозія Бриж. А хто такий пам'ятник поставить?

"Султанша Роксолана" Теодозії Бриж, 1990 р. Фото: з книги "Теодозія Бриж. Скульптор і скульптура в рамках доби"

— Але 32 пам'ятники авторства Теодозії Бриж стоять в Україні…

— Так. 26 робіт Бриж переведені в матеріал за її життя. А це як пам'ятники, так і меморіальні дошки та надгробки. Різне. Шість її робіт встановив вже після смерті скульпторки Євген Безніско, допомагав син Ярема. Так у Богуславі стоїть князь Ярослав Мудрий, у Володимирі — Данило Галицький і чи не вся його княжа родина, в Дрогобичі — вчений-астроном Юрій Котермак… Та не всім її дуже талановитим роботам пощастило опинитися на постаментах і взагалі бути доступними для їх огляду. Частина робіт Теодозії Бриж знаходиться у львівських музеях, а також в Олеському та Золочівському замках, частина – у її майстерні, яка з легкої руки колишнього директора Львівської галереї була перетворена на музей. Та сьогодні він для відвідувачів закритий.

Фото: Суспільне Рівне\Олег Степанюк

Кожна робота ще, вочевидь, має історію свого сходження на постамент?

— Звісно. І в більшості випадків ці історії свідчать, як непросто було скульпторці домогтися встановлення пам’ятника, якого влада не замовляла. Так до встановлення пам'ятника вченому Дрогобичу-Котермаку — Теодозія Бриж чекала 18 років. І не дочекалася. Не дожила якихось двох місяців. Пережила і заборону на виготовлення монументальних скульптур певного розміру, і заборону на творення образів історичних осіб. І чого тільки не вигадували. Власною персоною скульпторка разом з архітекторкою Ларисою Скорик їздила до Дрогобича й обирала місце, де колись був ринок, через який колись ходив малий Котермак. Та щоб встановити на тому місці пам’ятник, треба було прибрати звідти громадські туалети. У такий спосіб позначала радянська влада важливі місця в історичних українських містах. А для проведення благоустрою потрібні були кошти, яких у важкі дев’яності катастрофічно ні на що не вистачало.

Зліва направо: пам'ятники Данилу Галицькому, Маркіяну Шашкевичу; Євген Безніско на відкритті пам'ятника Ярославу Мудрому. Фото: з книги "Теодозія Бриж. Скульптор і скульптура в рамках доби"

Тож вистражданий Юрій Дрогобич презентував вже без неї Євген Безніско. На відкриття прибув президент Кучма та й сказав знічев’я, що хотів би побувати в майстерні скульпторки Теодозії Бриж. Звісно, що президент свого слова не дотримав. Але сказане спонукало львівську владу знайти гроші на ремонт майстерні. Теж парадокс долі. Бо Теодозія Бриж пропрацювала у тих сирих стінах все життя без ремонту. Приміщення не опалювалось. Її руки від постійної роботи в холоді та дотику з холодною глиною, були вражені поліартритом і жахливо деформовані. Через що й запам’ятав її Леонід Кучма, вручаючи їй у 1997 році, за два роки до її смерті, відзнаку "Заслужений художник України". В інтелігентної жінки такі руки. Звідки це?

Пам'ятник Юрію Котермаку в Дрогобичі. Фото: з книги "Теодозія Бриж. Скульптор і скульптура в рамках доби"

Борис Возницький і Роман Лубківський, скульптури Теодозії Бриж 1985 і 1987 років. Фото: з книги "Теодозія Бриж. Скульптор і скульптура в рамках доби"

У музеї-майстерні Теодозії Бриж у Львові. Фото: з книги "Теодозія Бриж. Скульптор і скульптура в рамках доби"

— Я була знайома з Євгеном Безніском, він називав називав свою дружину, Теодозію Бриж, генієм. В чому її геніальність, на вашу думку?

— Одним словом на це питання відповісти важко. Про талановитих письменників кажуть: має свій неповторний стиль і почерк. Щось подібне можна сказати і про художника. Творчість Теодозії Бриж особлива. Її не сплутаєш ні з ким. Була надзвичайно вимоглива до себе, надто прискіплива, критична до власної творчості. Її не влаштовувало красивеньке й пригладжене. В безлічі ескізів домагалася видобути із зображення потрібну внутрішню емоцію, а тоді вже її розкрити, показати у гіпсовому чи глиняному макеті. Шукала як це зробити, а у тому пошуку вела невпинний діалог зі своїм героєм. У моїй книзі феномену скульпторки Бриж присвячений цілий розділ. Вона виявила себе геніальною як у пластиці, так і в монументальній скульптурі. Створила своєрідну, незнану до неї меморіальну пластику. От, як будете у Львові, підіть на Личаківський меморіал і подивіться, як Теодозія Бриж вийшла поза традиційні межі. Як у нас створюються надгробки? Якась брила чи хрест з обличчям чи скульптурним портретом покійного. У надгробках створених Теодозією Бриж такого не побачите. Так на могилі художника Леопольда Левицького зображене подвійне "Л", на могилі Крушельницької грає на арфі Орфей. На могилі історика Крип’якевича – княжий силует. Не точний портрет намагалась виліпити, а створити символ, який би промовисто говорив про покійного. Лиш на могилі свого молодшого сина Максима вона начебто відійшла від правила: виліпила свою дитину такою, якою бачила востаннє. Проте і тут є символ: юнак спочив на крилі журавля, який несе його в інший світ.

Надгробні пам'ятники Леопольду Левицькому, Соломії Крушенльницькій та Олексі Шатківському авторства Теодозії Бриж на Личаківському цвинтарі у Льовові. Фото: з книги "Теодозія Бриж. Скульптор і скульптура в рамках доби"

До всього, за що бралася Теодозія Бриж (до речі, друзі називали її Фаною) у неї був дуже оригінальний, нетиповий підхід. От, скажімо, серія персонажів "Лісової пісні" Лесі Українки. Бачила їх встановленими в урочищі Нечимне у Колодяжному, неподалік музею-садиби сім’ї Косачів. Проте реалізувати задумане цілком не вдалося. У моїй книзі є про те, якого приниження зазнала скульпторка. Адже, щоб добитися дозволу на встановлення робіт, треба було привезти всі гіпсові макети до першого секретаря Волинського обкому. А той секретар відверто знущався зі скульпторки та її робіт. Дозволю собі зачитати про цю прикропам’ятну зустріч зі слів Валерії Врублевської: "Всі дивились не стільки на моделі, скільки на першого секретаря М. П. Коржа. Стояла мертва тиша, члени бюро сиділи, схиливши голови, як діти, які нашкодили: анічичирк. Нарешті встав сам секретар. Він нікого і нічого не питав, підійшов до фігурки Мавки, яка, граціозно схилившись, перебирала свої віти-коси. Пролунав впевнений голос: "Це що за дірка від бублика?" Мені здалося, що я недочула, але перший тим часом перевів погляд на струнку скульптурку Перелесника. "А цей в якому Освенцімі побував?" Теодозія встала і мовчки вийшла. Двері гримнули, мов постріл".

Мавка. Проєкт і скульптура у с. Колодяжне, 1970 р. Фото: з книги "Теодозія Бриж. Скульптор і скульптура в рамках доби"

Лише три роботи вдалося пробити незабаром для встановлення в Колодяжному — Мавку, Лукаша і Долю. Але й то геть не в тих місцях, у яких хотіла б бачити ці персонажі скульпторка. Мавку ніби зумисне поставили над дорогою. Згодом місцеві вандали обірвали на скульптурі руку. Тож музейникам нічого не залишалося, як зняти й другу. Так і стоїть та Мавка без рук. А люди думають, що то такий творчий задум. Сумно.

Звідки у Бриж отака її принциповість, як думаєте?

— Тяжко сказати. Треба, вочевидь, зазирнути в її дитинство. У Бережниці в 1930-х роках діяла потужна "Просвіта". Батько Теодозії був заступником голови цієї організації, до них приїжджало чимало відомих громадських діячів, серед яких був Степан СкрипникСвятіший Патріарх Київський і всієї України Мстисла́в (у миру — Степа́н Скри́пник) — український державний, політичний, громадський і церковний діяч, предстоятель Української автокефальної православної церкви, Першоієрарх УАПЦ в США та діаспорі, хорунжий Армії УНР. Племінник, син сестри Симона Петлюри, голови Директорії Української Народної Республіки., пізніше — священник, який на зорі нашої незалежності увійшов в українську історію як патріарх Мстислав. У сім’ї Бриж була велика бібліотека. Марко Бриж багато читав. А Теодозія завжди була біля батька. Рано навчилася читати й багато різних книг прочитала. Велике значення у становленні особистості майбутньої скульпторки мало те, що вона ще тринадцятирічною юнкою стала повстанською зв’язковою, навчилася друкувати на машинці й не раз сиділа при штабі, друкуючи листівки та відозви. Вона знала, за що борються повстанці й бачила, як жорстоко ворог з ними та їхніми родинами розправився. От звідти і принциповість.

Мала Теодозія з батьком Марком Брижем, 1933-34 рр. Фото: з книги "Теодозія Бриж. Скульптор і скульптура в рамках доби"

— Чому її Фана називали?

— Тому що вона Феодосія. Колись імена дітям давали в церкві. А коли прийшла совітська влада, то стали називати подібні рідкісні імена на свій манер — Фєодосія. А студенти ж люблять називати скорочено. Стала Фєня. А що таке фєня? Мова (жаргон) тюремників і блатних. Як таку гарну дівчину називати Фєня? Це звучить як образа. І хтось запропонував: "Хай буде Фана". Всім сподобалось. А, між тим, варто зазначити, що в галицькій говірці Фана — це прапор. Вона й була духовним осердям студентського, а пізніше мистецького товариства.

У майстерні Теодозії збиралися люди з кола тих, кого згодом назвали шістдесятниками та дисидентами. Серед найпримітніших відвідувачів майстерні Теодозії Бриж, за словами поета Миколи Петренка, були "Володимир Патик і Дмитро Крвавич, Ігор Сандурський і Володимир Овсійчук, мудрий Леопольд Левицький і запальний Богдан Горинь. Невдовзі знайшли сюди дорогу Іван Світличний з дружиною, Ліна Костенко та Алла Горська". Додам, що товаришувало мистецьке подружжя з такими відомими акторами, як Богдан Ступка, Федір Стригун, Таїсія Литвиненко. Письменники Микола Петренко, Дмитро Павличко, Ірина Вільде та журналістка Лідія Долішня стали їхніми кумами. Дуже близьким товаришем подружжя художників був поет Іван Драч. І дуже-дуже велике коло інших відомих особистостей побувало на творчих посиденьках у Фаниній майстерні. Про це йдеться в книзі.

Теодозія Бриж у майстерні під час роботи над скульпторами "Доля" і "Лукаш". Фото: з книги "Теодозія Бриж. Скульптор і скульптура в рамках доби"

— Що в житті Теодозії Бриж вас найбільше вразило й зіграло вирішальну роль в тому, ким вона стала?

— Найбільше вразила історія, як вона дивом вижила після в'язниці й по суті страти. Її, юну повстанську зв’язкову, вже після розправи над батьком енкаведисти витягли з криївки й кинули у Сарненську окружну тюрму разом з матір’ю. В’язнів там було стільки, що не було де сісти й навіть стати. Змучених людей почав косити тиф. Теодозію з матір’ю Наталкою напівживих, у тифозній гарячці разом із мертвими вивезли в ліс та скинули в яр. Проїжджав повз те місце на підводі сільський дядько й так сталося, що він врятував майбутню геніальну скульпторку. Боячись бути викритою у своєму краї, Теодозія приїздить до Львова, де вступає до Львівського інституту декоративно-прикладного мистецтва й обирає своєю спеціальністю скульптуру. Її учителем став Іван Севера, який був неймовірним скульптором з європейською школою за плечима. Кращого вчителя годі було шукати. І Теодозія Бриж була особлива. Я вірю, що після нашої перемоги вона буде визнана й знана на світовому рівні. Україна буде нею пишатися. І її скульптури ще обов'язково будуть реалізованими.

Друге, що мене неймовірно вразило — це її феномен. От як це пояснити? Дівчина з Полісся, з 1929 року, селянська дочка звичайної селянки, що сама пряла й шила, без особливих статків вдягається так, що "ніби королева з дзеркал виходить", казала Марта ТокарМарта Токар — українська художниця, професорка, заслужена діячка мистецтв України, майстриня ручного ткацтва, розпису тканин, акварельного живопису та костюмології.У 1957—1963 роках — працює художницею першої категорії Львівського будинку моделей, створює унікальні тканини та моделі за мотивами українського народного мистецтва, бере участь у міжнародних конгресах мод та промислових виставках і ярмарках.У 70-х створила костюми для Державного заслуженого академічного народного хору ім. Верьовки (нині національний).. Звідки цей шарм? Звідки такий вишуканий смак і вміння створити моделі одягу своїми руками? Звідки її уміння творити власний зовнішній образ? Її матір не могла її цьому навчити. Вона була звичайною селянкою. Типажі циклу «Жінки Полісся» Фана робила зі своєї матері. Марта Токар, яка навчалася й товаришувала з Фаною, казала, що такої, як Бриж, не було. Вона могла бути як прекрасним дизайнером одягу, так і моделлю - за своєю вродою. У книзі є її фото з домашнього архіву у святковому платті. В таке плаття і сьогодні залюбки вбралася найвишуканіша жінка. А щодо скульптури, то у своїй творчості Теодозія Бриж, безперечно, на років тридцять йшла попереду свого покоління.

Теодозія Бриж у випускній сукні 1950-ті роки. Фото: з книги "Теодозія Бриж. Скульптор і скульптура в рамках доби"

— Яку роль зіграв Безніско?

— Ключову. Вони навзаєм ліпили одне одного. Як дві непересічні творчі особистості. Хоч він майже на десять років молодший за неї. Коли вони зустрілися, вона вже була відома скульпторка, а він першокурсник. Друзі Бриж не розуміли її вибору. Вона — мовчазна, горда і неприступна. Хлопці ходили за нею табунами, а вона всім давала одкоша. І тут студент Безніско – говіркий і дотепний, душа товариства. Що їх поєднало? Теодозія тягнулася до знань, а відтак воліла бути в колі інтелектуалів. Євген був начитаний, мав енциклопедичні знання. З ним було цікаво. Їх поєднувало і те, що були вони дітьми репресованих батьків.

Безніскове надійне плече завжди було їй потрібне. Скульптура – то не жіноче заняття. Він привозив і підготовляв для неї матеріал — глину чи гіпс, виготовляв каркас для її робіт, а вона вже працювала з цією основою, створюючи той образ, який задумала. Він був її менеджером. Організація спільних виставок, підготовка буклетів, виступи на публіці — усе це робив Безніско. Після її смерті, він доклав усіх зусиль, аби спадщина Теодозії Бриж не була втрачена. Всі роботи описав за хронологією їх створення, сфотографував, видав альбом. І ця книга, яку вдалося видати мені, без участі Безніска навряд чи була б написана.

Сюжет Суспільного до 90-ї річниці з дня народження Теодозії Бриж

— На Рівненщині роботи Бриж є лише в Бережниці, серед яких — дві монументальні. Це перший в області пам'ятник ТарасуШевченку і розп'яття Христа, яке планували встановити в Богуславі.

— Дуже цікава історія з цим розп'яттям. Це повторений у камені образ Христа, який встановлений у Золочеві. Його копію для Богуслава у 2013 р. замовив тодішній міський голова Ігор Никоненко. Але місцеві московські попи збунтувалися, грозилися, що поб'ють і не допустять, бо православна церква не сприймає скульптур, мовляв це неканонічне. Тож міський голова Богуслава змушений був відмовився від встановлення Христа у Богуславі. А щоб така гарна робота не пропала, запропонував Безніску встановити його в Бережниці. Там теж виникли певні колізії на тему канонічності скульптурного зображення Христа. Тож на скульптурній фабриці в Демні притулили на арки над скульптурою православного хрестика. Дуже гарна ця скульптура. Очі в Христа не заплющені, а дивляться. Якось Возницький спитав у Теодозії щодо цього образу, чи це так випадково зроблено. А вона відповіла: "Час нині такий, що Христос має дивитися людям у вічі…" І вона не помилилась.

Пам'ятник тарасу Шевченку у Бережниці. Фото: Суспільне Рівне, 2019 рік

"Розп'яття" у Бережниці. Фото: Суспільне Рівне, 2019 рік

— Ми вже згадували про Бориса Возницького на початку нашої розмови. Він теж родом з Рівненщини і мріяв показати скульптуру Теодозії Бриж в Луврі. Він же також зіграв неабияку роль у творчому зростанні Теодозії Бриж?

— Так, безумовно. Возницький вбачав у Бриж велику скульпторку. Вона часто з ним радилась на різні теми. За своєю оцінкою великий знавець мистецтва зараховував її до десяти кращих скульпторів світу. Багато їздив Україною. Одного разу, по приїзді з Батурина заглянув до Безніска в майстерню. Бриж вже на той час була покійна. Він тоді сказав дуже важливі слова, що були його оцінкою сучасного скульпторного мистецтва: "Цілу дорогу їду й дивлюся, яке ж страшне тепер ставлять — як не янгол з крилами, то ще якась розкаряка. Такого, як робила Бриж, ніхто більше не робить".

"Час тепер такий, щоб Ісус дивився людям у вічі". Фрагмент "Розп'яття" авторства Теодозії Бриж з каплиці-пам'ятника жертвам комуністичних репресій у м. Золочів, 1995 рік. Фото: з книги "Теодозія Бриж. Скульптор і скульптура в рамках доби"

Перекину тут місточок у наше сьогодення. От в нас декомунізація, все радянське знімають. Зняли погруддя Гулі Корольовій у Рівному біля водника. Чому б не поставити на тому місці якусь скульптуру Бриж? Це було б дуже гарно. В неї дуже багато паркової скульптури. Якщо хочемо щось серйозніше, то на тему війни — в неї теж є "І в ненароджених стріляють", і "Розпач", чи "Горе". Або та ж "Доля", яка закрила обличчя руками. Є у неї ряд історичних персонажів, пов’язаних з нашим краєм. Cкажімо, патріарх Мстислав з такими промовистими руками, піднятими до неба. Вражаючий образ. Чому нам його в Рівному не поставити? Він же тут був, ходив нашими вулицями, займався цілим рядом громадських справ. Улас Самчук газету "Волинь" редагував, а Степан Скрипник ціле видавництво утримував, дуже багато зробив для нашого міста і Волині в цілому.

"Хіросіма", "Бабин Яр", "Освенцім" Теодозії Бриж, 19590 рік. Фото: з книги "Теодозія Бриж. Скульптор і скульптура в рамках доби"

"Ікари'" Теодозії Бриж. Фото: з книги "Теодозія Бриж. Скульптор і скульптура в рамках доби"

Або ж узяти паркову скульптуру Теодозії Бриж, зображених нею біблійних пророків. Або — її Ікари. Нашим хлопцям, які загинули на цій війні, такі символічні пам'ятники-обеліски треба ставити в місцях їхньої загибелі.

Мені дуже хочеться вірити, що українці ще прийдуть до розуміння творчої спадщини Теодозії Бриж та її ролі й значення для нашого українського мистецтва. Нам є що показати світові. Є чим пишатися. Я ж пишаюся тим, що вдалося створити книгу про нашу славетну землячку. Ми у Рівному назвали її іменем вулицю, а спитай кожного перехожого, хто вона – не знають. Я вірю, що ця книга проллє світло на цю вагому мистецьку постать.

"Розпач",1966 рік. "Страждання", 1968 рік. Фото: з книги "Теодозія Бриж. Скульптор і скульптура в рамках доби"

Патріарх Мстислав, 1991-1992 рр. і Йосип Сліпий (у центрі), 1980-ті рр. Фото: з книги "Теодозія Бриж. Скульптор і скульптура в рамках доби"

"Мир" Теодозії Бриж, 1979 рік. Фото: з книги "Теодозія Бриж. Скульптор і скульптура в рамках доби"

Презентація книги "Теодозія Бриж. Скульптор і скульптура в рамках доби" Людмили Марчук відбудеться 18 лютого о 12:00 в Міському будинку культури Рівного.

Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook