Вона двадцять років працює викладачкою, а вечорами — "вишиває" писанки. 48-річна майстриня з Рівного Олена Мельничук власноруч виготовляє великодній декор із традиційною українською вишивкою. Перші витки ниткою зробила з мамою — у школі ремеслу її вчила італійка Беатріче Флоріанівна. У третьому декреті жінка зрозуміла, що "хенд мейд" — форма медитації та спосіб подолати депресію.
Тепер вона розігрує свої вироби у лотереях, щоб донатити на потреби Збройних Сил України. За словами майстрині, коли бере до рук голку — вдома завжди панують тиша і спокій, адже "ввечері для мами треба покласти хоча б пару хрестиків на тканину".
17 історія проєкту "Власноруч".
Як народжується писанка: матеріали та перші кроки
"Мене звати Олена Мельничук. Я хочу познайомити вас із процесом виготовлення великоднього декору, який можна використати для прикрашання великоднього кошика. Це — писанка, яка повністю створена власноруч. Основа її полягає у вишивці, традиційній, українській. Необхідні заготовки — тканина, нитки, пінопластова основа, яка буває різною. Ми будемо виготовляти писанку 10 сантиметрів заввишки. Для цього беру лекало, обмальовую, позначаю середину. Вибрала схему — зайчика пасхального. Це буде дитяча писаночка".
Витоки захоплення: від дитячих хрестиків до першого рушника
"Почала вишивати я ще у дитинстві, мабуть, то були перші спроби. Моя мама була дуже гарна рукодільниця — вишивала й в'язала. Мені ці заняття подобалися. Згодом я від цього відійшла трішки, і в дев'ятому класі я потрапила на навчання у місто Васильків Київської області. Мій батько був військовим. Там уроки трудового навчання проводила викладачка Беатріче Флоріанівна. Вона вчила нас вишивати. Тоді я вишила мій перший рушник, який згодом на весіллі ми стелили під ноги у церкві".
Шлях у професію: від ПТУ до викладацької роботи
"Розпочинала я свою трудову діяльність — це було Березнівське ПТУ, кравець п'ятого розряду. Тоді, напевно, все це докупи в мене зібралося: вміння шити, вишивати. Після закінчення ПТУ я працювала на Льонокомбінаті у відділі, який виготовляв простирадла, скатертини на експорт. Пропрацювала я там близько двох років, до того моменту, коли вже почався розпад цього підприємства і заробітну плату почали виплачувати сервізами, пальтами, черевиками. Потім змінила свій фах, пішла з Льонокомбінату і працювала на різних приватних підприємствах у торгівлі, але в цей момент я заочно навчалася у Херсонському інституті легкої промисловості. І так сталося, що я познайомилася з однією чудовою людиною, яка мене запросила працювати лаборантом в коледж. Потім я пішла вчитися, у декреті опанувала ще одну вищу освіту — вчителя трудового навчання, креслення і безпеки життєдіяльності. В цьому коледжі працюю близько двадцяти років і викладаю такі предмети, як безпека життєдіяльності та охорона праці".
Вишивка як терапія: хобі, що стало способом відновлення
"Виготовлення вишитих іграшок на даний момент — моє хобі, яке свого часу дуже допомогло вийти з тяжкої депресії. У моєму житті була важка пора, а дрібна моторика дозволяє мозку виходити з таких стресових ситуацій. Тоді я згадала про свою вишивку, а згодом побачила в інтернеті ось такі вироби і вирішила спробувати. Коли я вишиваю, в мене таке враження, що я не тут, я перемикаюся. Це як медитація для мене. Мої рідні, близькі знають, що ввечері, який би день був — важкий чи не важкий, мамі треба пару хрестиків покласти на тканину в будь-якому випадку. Навіть якщо ми кудись їдемо, подорожуємо, завжди з собою беру нитки й голку. Вдень я працюю — викладаю студентам пари, а ввечері — вишивка. Це моє заспокоєння, мій релакс і мій відпочинок. Думаю, що всім подобається, коли в хаті мама спокійна, врівноважена, ні на кого не кричить і зайнята".
Речі з душею: про подарунки, війну та допомогу ЗСУ
"Вироби, які дарую, продаю — вони всі зроблені з душею. Тому що там завжди вкладена частинка моєї душі. Великдень — це свято, мабуть, віри та надії. Коли люди, особливо в такі важкі часи, хочуть вірити в найкраще, жити з вірою і сподіватися, що ми все ж таки вистоїмо у ці темні часи. Це такий мій внесок на допомогу нашим Збройним силам. Я сама періодично організовую лотереї з такою ж метою".
Українська вишивка у світі: від Дубаю до фронту
"Такі іграшки брали на подарунок за кордон. Знаю, що мої іграшки є у Дубаї, Німеччині, Польщі, і одного разу брали на Туреччину, навіть відправляли. Знаю, що беруть на подарунок, щоб віддячити лікарям. Я би хотіла, щоб мої вироби були не тільки в тих країнах, які я назвала, а ще й у інших. І щоб не просто знали, що це я їх виготовила, а знали про те, що це українська вишивка, і що є така країна — сильна, незламна, завдяки нашим воїнам, які стоять на передовій і дозволяють нам всім вдома пити каву зранку, спати у своєму ліжку. І виготовляти ось такі чудові вироби. Дякуємо воїнам, дякуємо тим, хто тримає небо, дякуємо тим, хто стоїть за нас!"
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | WhatsApp | YouTube | Facebook | TikTok