Вишиванку XIX століття з Рівненського Полісся реконструювала майстриня з Волині Зоряна Літвин. Цю сорочку жінка вважає рідкісною через поєднання технік – хрестика, штапівки та косої гладі. Додільну вишиванку з конопляної тканини придбала подруга майстрині з Канади у скупників старовини. Сорочка, зі слів Зоряни, була у "жахливому стані". Жінка відчистила від плям тканину й вишивку. А також перезняла візерунок й передала схему майстрині зі Запоріжжя, щоб та створила таку ж сорочку. Адже оригінал згодом поїде в Канаду і стане частиною виставки українських вишиванок, під час якої збиратимуть гроші для ЗСУ.
Більше про унікальність вишиванки з Рівненщини та чому важливо відтворювати такі зразки — у розмові зі Зоряною Літвин.
— Як ця вишиванка потрапила до вас?
— Вона з’явилась у мене завдяки моїй подрузі, яка живе в Канаді. Шукали для неї щось унікальне й натрапили в Instagram на сорочку, її продавали так звані "чорні археологи". Це люди, які їздять по селах, скуповують старовинні речі за безцінь, а потім перепродають. Там було багато вишиванок з різних регіонів, у тому числі з Рівненщини. Ця сорочка — одна з них. В описі було зазначено – унікальна вишиванка Рівненського Полісся, середина XIX століття, виконана на конопляній тканині. Було написано також, що має пляму й незначне забруднення. Але все це неправда. Коли вишиванка прийшла до мене, вона була в жахливому стані. Дуже брудна, вся в плямах, тканина тьмяна.
— Чому ж, попри такий стан, ви її придбали?
— Я дуже багато бачила старовинних сорочок, а такої ще не зустрічала. Так, стан був жахливий. Але водночас — це була унікальна робота. Сорочка – додільна, вишита крученою ниткою. Вишивка збережена дивовижно добре, кольори яскраві, нитки не вицвіли. Було видно, що її не носили багато років, а просто десь зберігали.
– Збереглося усе до деталей?
– Так. Нитки, колір і ґудзики рідні, пришиті тією ж конопляною ниткою, що й сорочка. На рукавах усі збереглись, лише біля комірця один відсутній. Зшита сорочка дуже цікаво, з мереженням "полтавським черв’ячком" червоною ниткою — тим же кольором, що у візерунку.
— Чим ще, вважаєте, особлива ця вишиванка?
— Поєднанням технік – хрестик, штапівка, коса гладь, гладь. Це надзвичайно рідкісне поєднання. Орнамент — рослинний, у вигляді дерева з квітами, серед яких є зірки, зокрема променева зірка. Ширина уставки — 18 см, що дуже мало для сучасних сорочок, але на руці лежить ідеально. І виворіт — майже ідеальний! Майстриня, яка її вишивала, мала надзвичайне відчуття гармонії. Тому я довго й обережно приводила сорочку до ладу: частину тканини замочувала окремо, вишивку — окремо. І мені вдалося зберегти її первісний вигляд.
— Мали досвід з реконструкції вишиванок?
— Це моя перша сорочка, яку я рятувала, відновлювала. Але точно не остання. Я майстриня вишивки, пройшла атестацію в області, тепер подаватимуся на звання народного майстра у Києві.
– Ви з Волині, чому зацікавила сорочка з Рівненщини?
– Я з міста Горохів. Але ця сорочка мені так припала до душі, що я планую вишити її для себе. Хоч й не мого регіону, але відчуваю, що вона — моя. Після того, як я опублікувала фото сорочки в соцмережах, мені написала жінка"Маю подібну із села Стара Рафалівка 1886 року", –коментар під дописом Зоряни Літвин про вишиванку., в якої є схожа, 1886 року з Рівненської області. Але поки ми не змогли їх порівняти. Якщо справді схожі — то цій сорочці понад 130 років. Але я думаю, вона одна така.
Я ще хочу зробити чоловічий варіант цієї вишиванки. Бо дуже люблю чоловічі вишиванки.
– Що буде далі з цією сорочкою?
– Незабаром вона поїде в Канаду, до моєї подруги. Але не просто лежатиме в шафі. А стане для виставок, які організовує українська діаспора, щоб збирати гроші для ЗСУ. Але також подбала, щоб її зразок залишився в Україні.
– Що маєте на увазі?
– Я зв’язалася зі Світланою Журавльовою — майстринею, яка і вишиває, і займається відтворенням схем зі старовинних сорочок. Вона з Бердянська, але в лютому 2022 року виїхала до Запоріжжя і зараз там проживає. Світлана вже зробила схему рукавів, ще має зробити манжет і комірець. І її схема буде у вільному доступі. Я не хочу, щоб ця вишиванка зникла десь за кордоном, залишившись лише в одному екземплярі. Хочу, щоб її відтворювали, щоб вона жила далі. Це не просто сорочка — це шматок нашої культури. Їй 130 років, а вона досі жива. Я щаслива, що вона потрапила саме до мене, що я змогла дати їй друге життя.
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | WhatsApp | YouTube | Facebook | TikTok
