Село Прикордонне, що на Рівненщині, розташоване за сім кілометрів від міста Острог, на межі з Хмельницькою областю. Зараз там проживає приблизно 80 жителів. Семеро — нині служать у війську, один загинув. Понад 20 років туди не їздить громадський транспорт. Медпункту та пошти також немає.
Як живуть люди у Прикордонному — дивіться у першій частині випуску про цей населений пункт проєкту "Село... де люди?".
До 1939 року в селі Прикордонне проживали німці та чехи.
"Це село називалося "Калісварт" — німці так назвали. Тут була кірха — церква німецька, була школа і магазин, і клуб, також був колгосп. До війни ще люди тут пішли у партизани, багато — вже як почалася війна [Друга світова — ред.]. У Слобідці, там під лісом, була застава, а тут, по річці Вілія, йшов кордон. З того боку, де село Межиріччі, була Польща. Таким чином назвали Прикордонне. Я сама з Хмельниччини, але батька мого прислали сюди директором школи в село. Так наша сім’я переїхала", — розповіла Валентина Новік, яка нині живе в сусідньому від Прикордонного селі Слобідка.
Зараз у населеному пункті — 24 будинки, у яких проживає 76 людей. Більшість із них — пенсіонери. Євгенія переїхала у Прикордонне 37 років тому:
"Це не настільки мале село, як ви думаєте, але перспектив немає ніяких. Перед тим, як я приїхала у село жити, побудували дорогу. Більше нічого сюди ніхто не робив. Село просто виживає".
За її словами, колись у кожній родині було по кілька корів. Тепер залишилося лише п'ять на все село.
"Як я приїхала в село, була череда — 68 корів. Шкода, що село за сім кілометрів від районного центру і на нього ніхто не звертає уваги. Ви подивіться, яка у нас природа: ліс, з іншої сторони — річка. Якби тут якісь перспективи були, мені здається, люди тут будувалися б. Навіть приїхати з дітьми відпочити", — додала Євгенія.
Чотири корови із вище згаданих п’яти утримує сім’я Світлани Галай із чоловіком Віктором Ковтуном. Вони живуть вдвох. Окрім корів, тримають вівці. Їх купили для онуків, які приїздять до них на канікули.
"Я тут як народилася, так і живу — 57 років. На роботі ми не працюємо. У нас машина, возимо молоко в місто, продаємо. У нас свої клієнти. Приїхали — віддали, і все. Ви ж бачите — тут молоді взагалі немає. Ну яка перспектива молодим, яка перспектива", — зазначила Світлана Галай.
Пенсіонерка Олена Панчук має одну корову, теж возить молоко у місто. Аби дістатися Острога, їде на скутері.
"Це в нас єдиний транспорт добратися до Острога. Наша єдина "виручалочка”. У мене корова за день дає до 20 літрів молока. Хороша корова. Я кажу правду: не була б корова — то ми б не вижили. Село є село, потрібно працювати, потрібно хазяйство тримати. Пенсія у нас — три тисячі. Хіба я на три тисячі проживу? Тим паче, що зараз мій син був на харківському напрямку, поранений сильно. Дуже у важкому стані був і його зараз вивели поза штат, бо він не пройшов ВЛК. Він отримує 700 грн на місяць. Я його змушена одягати, взувати", — розповіла Олена Панчук.
Детальніше про життя у Прикордонному дивіться у першій частині випуску проєкту "Село... де люди".
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | WhatsApp | YouTube | Facebook | TikTok