44-річний військовий Сергій Булак із села Кривиця Дубровицької громади провів понад рік у російському полоні. Чоловік пережив тортури, голод і приниження в колонії суворого режиму. Додому він повернувся 5 лютого 2025 року під час обміну полоненими. Суспільне розпитало військового про 15 місяців у полоні.
Військовий Сергій Булак із села Кривиця до лав Збройних сил України долучився у перші дні повномасштабного вторгнення. Під час бойового завдання отримав поранення. Згодом повернувся на фронт і, перебуваючи в оточенні, потрапив у російський полон.
"Ми скільки могли, стільки й трималися. Оскільки на позиціях нікого не було, всі познімались, нас не вивели... Ми там залишились до останнього. Ніхто ж не думав, що ми живі були. Ми ж хотіли вже, як хлопці роблять, добити себе в окопі. Але так вийшло, що живі залишились. Почались усі ці тортури. "Вагнерівці", допити, підвали, а потім уже комендатура, колонія в Луганську", — розповів він.
Сергій Булак провів в ув'язненні 15 місяців. Чоловіка катували, не давали достатньо їжі та ліків. У полоні він схуд на майже 30 кілограмів.
"Помер хлопець. Коли його виносили з локального сектору, а там дві казарми і дворик... От коли його виносили, хлопці сказали: «Герої не вмирають». За ці слова ми потім так поплатились, що це просто було пекло. Ви там не маєте права навіть слова сказати. Не дай Боже, у вас десь знайдеться листочок, на якому буде щось написано українською. Це ж колонія суворого режиму. До нас відношення було не таке, як до "зеків". "Зек" знає закони, знає, за що він сидить. У нас нічого не було, ми ніхто. Ми — раби", — зазначив військовий.
Сергій повернувся додому 5 лютого 2025 року. У цей день Україна і РФ провели обмін полоненими у форматі 150 на 150. Серед звільнених були воїни Військово-Морських сил, які потрапили в полон у Маріуполі та Запорізькій області, Повітряних сил, військові Десантно-штурмових та Сухопутних військ, 22 нацгвардійців, 19 прикордонників, тероборонці, а також поліцейський. Додому повернулися п'ятеро жителів Рівненщини, серед яких — Сергій.
"Таке відчуття — вам просто не переказати. Не то плакати, не то сміятися хочеться від радості. Доньці [телефонував — ред.]. Я її номер напам'ять знав. Хотів би сказати, щоб люди задумались, ті, які просто витрачають своє життя з не тими цінностями. Наприклад: наркотики, випити, погуляти. Ні, ніякого кайфу від цього немає. Треба жити з хорошими емоціями і якесь добро робити, а не зло", — підсумував звільнений з полону.
Більше запитань і відповідей військового дивіться у відеоверсії інтерв'ю Суспільному.
Суспільне Рівне в Telegram | Viber | Instagram | WhatsApp | YouTube | Facebook | TikTok