Рішення йти добровольцем на фронт Віталій Данильченко ухвалив, коли почув легендарну фразу захисників острова Зміїний у відповідь на вимогу російського корабля здатися. Це було в ніч з 24-го на 25-те лютого 2022-го року.
Про це ветеран розповів в ефірі Українського радіо «Полтава».
Чоловік працював слюсарем з обслуговування обладнання в одній із бурових компаній. На роботі і дізнався, що РФ бомбить Україну, що вибухи, зокрема, лунають у Миргороді. Дорогою додому дізнався, що його похресник уже на бойовому завданні. Так, з'явилася думка і самому піти до військкомату.
«Остаточно я ухвалив для себе рішення йти захищати батьківщину, коли почув легендарну фразу захисників острова Зміїний, що стала символом супротиву у війні з Росією. Спочатку воював на Запорізькому напрямку — Гуляйполе, Малинівка. Звідти під Лисичанськ на Донбасі. 8 серпня 2022-го у Серебрянському лісі поблизу Кремінної під час обстрілу отримав тяжке поранення — осколок влучив у голову і в ногу», — пригадав Віталій Данильченко.
Голову захистила каска, а ногу зберегти не вдалося - через довгу евакуацію і турнікетний синдромЦе ускладнення, що виникає через тривале перекриття кровотоку в кінцівці за допомогою джгута чи турнікета, що призводить до ішемії, загибелі тканин та важких системних порушень). Далі тривале лікування, реабілітація, протезування. Та попри пережитий досвід, війна багато чому навчила.
«Війна навчила Батьківщину любити, родину цінувати і дружбу, справжню дружбу. Та, що там була. Без усілякого пафосу. Там якщо чорне, то воно чорне, а біле — біле. Мене ж як поранило і хлопці мене несли — шість душ, я їм казав киньте мене та й усе. А один хлопець з Харкова Віталік — позивний Кернес, казав: «Ми тебе донесемо». А потім він колись був проїздом у Полтаві і заїхав до мене додому та й каже: «Пам'ятаєш, як я тобі казав «Ми тебе донесемо», а ти «Киньте мене, киньте мене». Я усіх своїх хлопців люблю. Це справжні люди», — розповів ветеран.
Чоловік вдячній дружині Марині, яка весь час була з ним після поранення. Це майже одинадцять місяців. Нині полтавець чекає якнайшвидшого миру і мріє няньчити онуків. Опору і силу духу жити життя далі після ампутації, чоловік знаходить також серед своїх — ветеранів, які займаються адаптивними видами спорту. Це допомагає виплеснути увесь негатив, розвантажитися емоційно і фізично відновлюватися також.
«У квітні 2026 року я долучився до Збірної команди Полтавської області з волейболу сидячи. До речі, 11 жовтня стартує Чемпіонат Полтавщини з цього виду спорту, а 14 жовтня ми їдемо на Чемпіонат України в Тернополі. Також беру участь у спортивних змаганнях з веслування DragonFly. Цьогоріч на Чемпіонаті України серед ветеранів команда з Полтави посіла третє місце. Також брав участь у змаганнях із греблі, на велотренажерах і з плавання в Акваарені, то там посів перше місце», — розповідає Віталій Данильченко.
Читайте і дивіться Суспільне Полтава на платформах:
Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook | Тік Ток | Threads | Whatsapp