30-річна Ольга Стадніченко із селища Градизьк, що на Полтавщині, виховує доньку, яку понад два роки тому забрала з дитячого будинку. Свою історію жінка розповіла Суспільному напередодні Всесвітнього дня усиновлення.
Як повідомила Суспільному комунікаційна менеджерка Координаційного центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей Наталія Шкляр, станом на вересень 2026 року у регіоні без сімейного влаштування залишаються близько 100 дітей та перебувають на обліку 48 кандидатів в усиновлювачі.
Як Ольга Стадніченко усиновила доньку
Понад два роки тому п'ятирічна Андріанна вперше познайомилася зі своєю майбутньою мамою. Нині дівчинка проживає у родині у селищі Градизьк на Полтавщині.
«Коли мені було, мабуть, років ще 18, я завжди думала, що в мене буде біологічна дитина і усиновлена. І коли настала війна, я подумала, коли, як не зараз. А біологічних дітей у мене немає наразі», — розповіла Ольга Стадніченко.
За словами жінки, процес усиновлення був швидким. Готувати документи вона почала у травні 2023 року, а в березні 2024-го отримала рішення суду та забрала Андріанну додому.
«Я почала пошук через портал Міністерства соціальної політики. Я телефонувала в абсолютно всі служби. Показали мені дівчинку, сказали, що є проблеми зі здоров'ям, сказала, що для мене це неважливо. Я зібрала за один день валізи і поїхала на захід України брати документи на знайомство з дитиною. Відбувся цей перший контакт з дитиною, і там є 10 днів на те, щоб подумати. Я на другий день уже пішла, написала заяву до служби, що я готова її всиновити», — додала Ольга Стадніченко.
Як змінилася Андріанна після усиновлення
У свої два роки дівчинка, яка весь час мешкала у дитячому будинку, не ходила та не говорила. Нині це життєрадісна дитина, яка цікавиться танцями та хоче навчатися у школі, розповіла її мама.
«Тоді була дитина з пустим поглядом. Вона не розуміла, як вона хоче їсти, як вона хоче пити, куди їй треба взагалі йти, що вона хоче. Іграшками вона не вміла гратися, тому вона просто сиділа. Фахівці допомагали і з мовленням, і лікарі в цілому, і з харчуванням, тому що була в неї надкритично низька вага. Вона у свої два і три (2 роки і 3 місяці — ред.) важила 7 кілограмів. Дитина була достатньо, м'яко кажучи, в занедбаному стані, з купою незрозумілих діагнозів і незрозумілою взагалі перспективою реабілітації. А зараз це активна дівчинка, яка любить танці, одяг і така, хочеться їй співати і танцювати, і все одразу, і малювати, і навчатися», — розповіла Ольга Стадніченко.
Хто може усиновити дитину та які документи потрібні
За словами начальниці служби у справах дітей Наталії Шушвал, вимоги до кандидатів на усиновлення однакові як для подружжя, так і для самотніх мам і тат.
«Усиновлювачем може бути будь-яка людина, яка перебуває в шлюбі, і самотня. Це може бути доросла свідома особа, яка досягла 21 року, незалежно від того, чи вона перебуває в шлюбі. Вимоги однакові, пакет документів однаковий для всіх. Це підтвердження стану здоров'я, відсутність судимості, доходів, інформація про житло (як власне, так і орендоване), а також обов'язкове проходження навчання в обласному центрі соціальних служб», — повідомила начальниця служби у справах дітей Градизької селищної ради Наталія Шушвал.
«Головне ще це навчання пройти. До речі, вони дуже такі корисні. Як на мене. Там працюють психологи. вони дійсно готують до того, що можуть бути різні ситуації. Вони певний час можуть допомагати в адаптації дитини вдома, тому що це такий достатньо болючий процес для дитини. У принципі, ніяких таких перешкод не було. Не було такого, щоб там, не знаю, попереду мене стояла пара чи позаду мене, і їм там передавали якісь, не знаю, бонус першому на знайомство», — зазначила Ольга Стадніченко.
Як повідомила комунікаційна менеджерка Координаційного центру з розвитку сімейного виховання та догляду дітей Наталія Шкляр, станом на вересень 2026 року у регіоні без сімейного влаштування залишаються близько 100 дітей, а кандидатів в усиновлювачі — 48.
А в Україні станом на червень цього року на обліку перебувають три тисячі дітей без сімейного влаштування. Кандидатів в усиновлювачі — до двох тисяч.
«Всі батьки, які, як-то кажуть, народили серцем, вони скажуть одне єдине, що у них немає оцього відчуття, що вони не народжували. Це наче вона з вами і жила все життя. У дитини, коли вона починає вдома відчувати оцю прив'язаність і оцю любов домашню, вона і починає проявлятися по-іншому. Починає дуже таких багато слів вона підбирати, що типу: «Я дуже-дуже люблю, тут у серці, в серці». Головне, щоб вона була щаслива, відчувала, як це родина, як це її люблять», — зауважила Ольга Стадніченко.
Читайте і дивіться Суспільне Полтава на платформах:
Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook | Тік Ток | Threads | Whatsapp