У вересні уряд розформував офіс Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Його очільник Олег Котенко подав у відставку. Він повернувся до громадської організації, яка з 2014 року займається пошуком зниклих та військовополонених. Зараз їздить регіонами, де спілкується з рідними, чиї близькі, переважно військові, пропали. Одна з таких зустрічей відбулась в Одесі.
Ексуповноважений каже, держава комунікує з такими сім'ями, але цього замало. Про те, скільки людей в Україні вважається зниклими безвісти, як їх розшукують, чому не відбуваються обміни військовополоненими та як вдавалось впливати на російську сторону за допомогою Женевських конвенцій — читайте в інтерв'ю Суспільному.
Ви приїхали до Одеси, де зустрічаєтесь із сім’ями зниклих безвісти або полонених. У якому статусі ви зараз перебуваєте та про що розмовляєте з людьми?
Цим питанням громадська організація “Група Патріот” займається з 2014 року. Як звільненням полонених, так і пошуком безвісти зниклих. Маємо великий досвід. Мабуть, тому мені й запропонували посаду Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
Чому в Одесі? До цього вже відвідав багато інших регіоні. Тут є представники нашої організації, які працюють з родинами безвісти зниклих і полонених. Це психологічна допомога, юридична і пошукова. Ми розшукуємо людей і займаємось пошуком. У чому різниця? Розшук — це справа Національної поліції, коли ведуть розшукові дії. Пошук — це коли ми звільняємо території й наші пошукові групи виходять на місця, де зникли люди, ексгумують тіла наших загиблих.
Чи допомагаєте з пошуком людей, коли ще достеменно невідомо, що з ними трапилось?
Так, для цього ми й створили нашу організацію. Допомогти в розшуку, знайти і повернути. У нас є такий лозунг. На жаль, є люди загиблі. Але тіла треба повернути родинам для поховання. Також люди можуть перебувати у полоні.
Як це відбувається? Коли людина пропала безвісти, здебільшого йдеться про військових, ми про це дізнаємось — від інших військових або від родин, які до нас звертаються. Тоді ми починаємо пошук. Перше, що цікавить, де і за яких обставин це відбулося. Навіщо це потрібно? Бувши ще уповноваженим мені вдалося через Міжнародний Червоний Хрест налагодити роботу з повернення тіл наших загиблих героїв. Якщо ми знаємо точно локацію і те, що людина загинула, можна звернутись до російської сторони, щоб повернути тіло.
"Шукали серед мертвих і живих": рідні військовополоненого з Одещини чекають на його обмін
На сьогодні близько двох тисяч тіл загиблих захисників з окупованих територій вдалося повернути — після початку повномасштабного вторгнення. Ми відпрацьовуємо всі російські телеграм-канали, на яких з’являються фото/відео наших загиблих або полонених. Це велика база даних. Завдяки цьому вдається з’ясувати долю багатьох людей. Також ми співпрацюємо з нашим МОЗом щодо збігу ДНК. Ми збираємо інформацію про зубні картки, татуювання, якісь особисті речі, які мала при собі людина, коли зникла. І коли тіла потрапляють до моргу, це дуже допомагає слідчим.
Ми, як громадська організація, хочемо співпрацювати з державними органами для пришвидшення пошуку безвісти зниклих. Тому що рідні чекають від держави та профільних волонтерських організацій відповіді на запитання: “Де людина і коли вона повернеться додому?”
Це група волонтерів, які комунікують з державою, і це група аналітиків, які переглядають російські телеграм-канали?
Це аналітичний департамент. Люди не лише переглядають телеграм-канали. У нас є інтерактивна карта, на якій ми позначаємо місця, де зникли люди. Це полегшує роботу, коли територію деокупували. Точно знаємо, в яке місце відправляти наші пошукові групи. Знайдені тіла передаємо поліції. Все як має бути згідно з законом. Також працюють наші групи з дронами. Можемо попередньо вивчати місця, де перебувають тіла.
У вересні ви подали у відставку з посади Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти, а повноваження самого органу, який був у структурі міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, розподілили між іншими відомствами. Чому так відбулося?
Не знаю навіщо це відбулося. Але знаю, що тепер стало не краще, а складніше. Я це розумію. Тому я залишився і продовжую займатися пошуком безвісти зниклих. Має бути координація між державними органами. Їм потрібно підказувати там, де вони не справляються.
Вам не пропонували залишитись і працювати в одному з відомств, яке відповідає за ці питання? Адже так можна зробити більше, ніж як громадський діяч.
Мені запропонували перейти до МВС, я відмовився. Основна перевага уповноваженого — це була координація між державними органами. Я міг спілкуватися зі всіма органами, не виникало конфлікту інтересів. Не секрет, що державні структури погано комунікують між собою. Це заважає пошуку. У мене була координація. Ми створили робочі групи щодо законопроєктів, нових постанов, щоб поліпшити і пришвидшити питання пошуку безвісти зниклих.
До речі, у нас на виході вже є два законопроєкти. Зараз ведемо перемовини з депутатами Верховної Ради України, щоб ці документи були ухвалені. Це законопроєкт щодо стоматології та зміни до закону щодо реєстру безвісти зниклих. Можливо, розподіл повноважень уповноваженого, який відбувся, запрацює і державні органи, які за це відповідають, будуть робити це краще. Але зараз доводиться зустрічатись з рідними, пояснювати, продовжувати пошукові дії, тому що люди чекають допомоги від держави і від волонтерів.
Скільки зараз налічується в Україні безвісти зниклих?
Я міг озвучувати ці цифри, коли був уповноваженим. Зараз не можу. Скажу так, коли я пішов з посади, у нас було близько 16 тисяч безвісти зниклих. З них практично половина, як ми знаємо, перебуває у полоні.
Скільки з них військових, скільки цивільних?
Близько 15% цивільні. Всі інші — це військові.
"Мріють, щоб тато подзвонив": родина з Одещини чекає з фронту зниклого безвісти батька
Коле легше знайти?
Військових. По цивільних ситуація складна. До нас не всі звертаються. У них, наприклад, немає можливості, бо вони перебувають на окупованих територіях. З військовими все зрозуміло. Якщо людина не виходить на зв’язок, рідні знають куди звертатись. Дуже багато державних органів займаються цими питаннями. Багато гарячих ліній, колцентрів. Рідні звертаються до усіх і це правильно. Ми не знаємо, який орган краще відпрацює.
За майже два роки повномасштабної війни комунікація з боку держави з близькими зниклих безвісти та полонених покращилась чи ні?
Так. Держава на це звертає увагу. Наскільки вона може допомогти, це вже інше питання. У координаційному штабі майже щодня відбуваються зустрічі з рідними. Це дуже добре. Не завжди є відповіді на запитання. Так само як й наша організація не завжди може відповісти на запитання рідного, де зараз може бути їхня близька людина. Але понад вісім тисяч людей були знайдені протягом роботи офісу уповноваженого і тепер щодня ми знаходимо людей, яких розшукували.
Щодо публікацій у соцмережах дописів про зниклих безвісти, переважно, військових. Досі рідні практикують такий спосіб пошуку.
Родичі роблять все можливе і неможливе для того, щоб знайти свого рідного. Тому вони викладають інформацію і в соцмережах. Але цього робити не потрібно. Я постійно про це кажу. Це може зашкодити. Є приклади, коли людину беруть у полон, а він є офіцером. У полоні каже, що рядовий. А потім публікують його фотографії в офіцерській формі чи озвучують військову частину.
Чому ми не бачимо згадок про обміни військовополонених? Останній, здається, був у серпні.
Поправлю, у липні. В цьому винна російська сторона. Обміни не відбуваються не тому, що Україна не хоче забирати своїх полонених. Так, можливо, є якісь моменти недопрацьовані. Можливо, якось по-іншому вести перемовини. Можливо, активніше долучати треті сторони. Але загалом Російській Федерації на руку, що у нас люди виходять на вулиці з прапорами, виступають проти влади. Саме тому, можливо, РФ блокує обміни.
Місяць на "Азовсталі" та пів року у російському полоні: історія військового з Одещини
Як взагалі можна впливати на режим, який не цінує життя власних громадян?
Вони також граються у Женевську конвенцію. Для мене настільною книгою, коли я був уповноваженим, були Женевські конвенції. Я їх вивчив. Коли у мене була можливість розмовляти з росіянами, я їм казав: “Ми виконуємо Женевську конвенцію. Чом ви її не виконуєте?” Це спрацьовувало інколи.
Можете навести приклад?
У Женевських конвенціях записано, що передача тіл відбувається після завершення конфлікту. А ми зараз проводимо передачу тіл під час війни. Я сказав: “Там написано ось так, але давайте працювати по-іншому”. Вони відповіли: “Добре”. І досі передача тіл відбувається.
Далі. Ми передавали тіла у замороженому вигляді. А вони передавали тіла, скажімо так, у складному стані. Це я зараз про “Азов” кажу. Я робив зауваження. На передачі тіл був присутній запрошений мною Міжнародний Червоний хрест. Щоб вони бачили, що відбувається. Вони також робили зауваження російській стороні. І таких дрібних нюансів було багато. До чого вони прислухались і почали це виконувати.
Нагадайте рідним зниклих безвісти алгоритм — як їм діяти?
Якщо людина не виходить на зв’язок, то перший крок: варто зв’язатись з ТЦК та військовою частиною.
Другий крок: звернутись до Нацполіції із заявою про зникнення людини. Навіщо це потрібно? У нас є реєстр безвісти зниклих за особливих обставин. Якщо люди звертаються до поліції, зниклий автоматично потрапляє у цей реєстр для ідентифікації.
Третій крок: звернутись до Національного інформаційного бюро. Ця структура може спілкуватись з російською стороною через Женеву. Можливо, людина, яку розшукують, перебуває у полоні.
Четвертий крок: звертатись до всіх інших можливих інстанцій: координаційний штаб, наша організація, інші волонтерські ініціативи. Але бути обачним, тому що можна нарватися на шахраїв. Це часто зустрічається. Коли якісь організації вимагають гроші. Запам’ятайте: ні держава, ні організації, що займаються пошуком зниклих, не просять гроші. Взагалі брати кошти у людей, які переживають таке горе, це неправильно.
Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Одеси та області